Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 21

Після поминок чарівники допомогли Перевертайлові-Замийському демонтувати велику клітку, яка після смерті Жвавчика зробилася в особнячку старого мага зайвою.

Наступного дня Гліб Цвях дійсно відвідав Абрикосову печеру, але, на жаль, – дракони своє яйце не сфотографували. Яйце фотографували різні туристи, що бували в Абрикосовій, і в них, напевно, є знімки, але де тепер ці туристи, дракони, мовляв, не знають, своїх адрес туристи їм не залишали...

Але повернемося до лицарів Мгоцька і Річарда Левове Копито, яких ми, читачу, залишили на дорозі з Незграбного до Твердопупівки.

– Давай у що-небудь зіграємо, Мгоцьку, щоби скоротати час, – запропонував Річард після того, як вони прослухали магнітофонний запис Тридцять дев'ятої симфонії Моцарта (Левове Копито взяв в експедицію магнітофон «Весна М-212 С-4» (виготовлений у Запоріжжі в 1990-му році) і купу касет із різноманітною музикою, в тому числі і класичною) та погомоніли про творчість Вольфґанґа Амадея.

– У що? Може, – в «Міста», най їх равлик копне? – запропонував Лицар Пивної Кружки.

– Ну ні! У твоїй пам'яті є географічні атласи. Я відразу програю. Давай придумувати симетричні фрази, а хто не зуміє придумати чергову таку фразу протягом, скажімо, п'яти хвилин, той і програв. Згодний?

– Симетричні фрази? – перепитав Мгобокбекбе.

– Ну так. Перевертиши. У яких букви розташовані симетрично, які читаються однаково і зліва направо, і зправа наліво. Класичний приклад: «А роза упала на лапу Азора». Зрозумів?

– Ага. Давай. Філологи називають такі фрази паліндромами, най їх равлик копне.

Річард Левове Копито колись складав паліндроми для шкільної стінгазети й сподівався, що той досвід йому придасться.

Кинули жереб, і починати гру випало йому, Річарду. Діставши похідний блокнотик і ручку, Левове Копито щось пописав і створив першу фразу-паліндром:

– Є учені, коза казок і не чує.

Мгобокбекбе подумки прочитав цю фразу задом наперед і погодився, що вона симетрична. Подумав і за хвилину видав свій варіант:

– Ян – не міф, імення.

Річард це записав, прочитав про себе зправа наліво, переконався в симетричності й став шукати гідну відповідь, чиркаючи ручкою в блокноті. Знайшов і прочитав уголос:

– Я не велетень, не те левеня.

– Чи дорого, дурень не рудого родич, – придумав незабаром Лицар Пивної Кружки.

Така гра їх бавила і робила шлях веселіше. Так вони і їхали, вигадуючи все нові і нові філологічні симетрії:

– Модус закопано напоказ судом.

– А на кеди декана.

– І – ша, маги: гамаші.

– Жар без зебр аж.

– Актинія і нитка.

– А нора барона.

– Молот – то лом.

У цім місці Терентопських хронік обурилася Ліва півкуля авторського мозку:

– Ну от, тепер ти, Авторе, почав сунути в хроніки симетричні нісенітниці, що не мають прямого відношення до сюжету! Навіщо читачеві такі подробиці, пане Авторе? Тягнеш гуму? Випендрюєшся?

– Цить! – заперечує Автор звивистому опонентові. – Настільки докладно я зупинився на цій грі у складання симетричних фраз, оскільки в ході цієї гри трапився забавний епізод, який може повеселити безцінного читача. А я не хочу упускати ні єдиного шансу повеселити читача, тому що, як проказує терентопська народна мудрість: ділу – час, забаві – вічність! Я не втомлююся повторювати, що, з медичної точки зору, сміх та веселощі дуже корисні для здоров'я. Отже, чиню у такий спосіб, піклуючись про здоров'я читача.

У той час як два вершники, переміщаючись убік Твердопупівки, грали в паліндроми, тією ж дорогою в тому ж напрямку їхав на «птіце-тройкє», тобто – на легкому візку, який тягли три їздові страуси, фермер-страусівник Гнат Кактусенко. Він вертався від колеги-страусівника, з яким обмінювався досвідом, на свою страусову ферму, шлях до якої лежав крізь Твердопупівку.

Взрівши попереду пару лицарів, що їхали верхи туди ж, фермер утішився: йому підвернулися цікаві попутники. Зараз він до них приєднається й послухає захоплюючу лицарську бесіду про героїчні подвиги, про зброю, про коней, про турніри та інші лицарські пріоритети...

– Добридень, панове лицарі, – привітав їх, порівнявшись, Гнат. – Не проти, якщо я приєднаюся до вашого товариства? Фермер-страусівник Гнат Кактусенко.

– Здрастуйте. Лицарі Напівкруглого Столу Річард Левове Копито і Лицар Пивної Кружки. Не проти, – миркнув лицар, на щиті якого був зображений ведмідь догори дриґом, задумливо шкрябаючи ручкою в блокноті.

Другий лицар, на щиті якого був пивний кухоль, привітавшись, запитав у фермера, чи не знає він, де перебуває викрадене яйце дракона, і чи не бачив людину, зображену на малюнку (при цьому показуючи малюнок). Фермер відповів негативно.

У цей час лицар з переверненим ведмедем обернувся до колеги, збираючись щось сказати. Страусівник нашорошив вуха в передчутті цікавої лицарської інформації.

І лицар сказав:

– І дари, табурет, і те рубати раді.

– Коні жували лаву жінок, – подумавши, уточнив колега з кухлем.

«Гм?!» – подумав фермер.

– А ви пор кропива, – додав після паузи лицар з ведмедем.

– Мотори мили килими ротом, – повідомив лицар з кухлем.

«Дивна в лицарів бесіда», – знизав плечима Гнат.

А ті продовжували, роблячи між фразами паузи:

– Охи ти, жереб, бережи тихо.

– Ярд Зіни, носа фасони – ніздря.

– Удар: вони, вождь Джо, вино – в раду.

– Вадик і човен не в очі кидав.

– Дав скіф услід діл суфікс вад.

– Тепер ти спини школу локшини – пси, трепет.

– Випукла каша, шакал купив.

– Дар, гони виноград...

Ця млява бесіда, розведена тягучими паузами, не була схожа на розмову лицарів, як фермер її собі уявляв. Вона була схожа на балаканину загальмованих дебілів, сомнамбулічних ідіотів.

Починаючи хвилюватися, Гнат продовжив прислухатися до цього дивного діалогу:

– А клуб є булка.

– Атаку пуд важить, ти жав дупу ката.

– Козо, марабу – бара мозок.

– А рот – код доктора.

«Психічно здорові люди так не розмовляють», – усе більше й більше тривожився фермер, скоса поглядаючи на попутників і намагаючись уловити в їхніх очах божевільний блиск.

А ті продовжували ненормальну дискусію:

– Іру бик – ніжна, пан; жінкі бурі.

– То зараза, лизав вази Лазар, азот.

«Ну я й влип! – зовсім розхвилювався фермер. – Точно, ідіоти. Від таких чого завгодно можна чекати».

А ті:

– Мавпа – цап вам.

– О, на, жаб бити, борщ робити б бажано.

«Господи, пронеси й помилуй, – тріпотів страусівник. – Що може бути гірше, ніж опинитися в товаристві озброєних божевільних. Тільки б вони мене не уколошкали»...

– Абажур удень, не дуру, жаба, – сказав лицар, з ведмедем на щиті, напарникові.

– Сім субот в автобус, міс, – відповів лицар з кухлем на щиті...

«Ну й маячня, ну й маячня! Буйні вони чи ні? Тільки б не буйні. Он які в них мечі!» – боявся блідий Кактусенко...

– Вівця, я цвів.

– А тіла травень – не варта літа...

«Як би від цих божевільних ушити, – прикидав тремтячий фермер. – А раптом, побачивши, що я намагаюся вшити, вони ще більше збудяться й захочуть мене покусати, або ще чогось гірше. Хто знає, що в безумців на умі»...

– Він араб; я Ірма, мрія баранів, – видав той, що з ведмедем на щиті.

– Низ неба – бензин, – вимовив той, що з кухлем...

«Так, такі й покусати можуть. Ні, треба накивати п'ятами поки не пізно, – вирішив зіпрілий від остраху Гнат і почав розвертати потихеньку своїх страусів убік, чуючи, як ненормальні попутники проказують один одному:

– На, дракон, і кіно «Кардан».

– Ядро – кавун атак, а танув акорд – я.

«Тільки б їх не збудив мій маневр», – молив долю страусівник.

І отут, на свій жах, почув, як лицар з ведмедем на щиті, після недовгої паузи, радісно крикнув напарникові:

– Укуси суку!