Старо-світські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 59

• Предыдущая
• 59/100
• Следующая

– Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю,– піддобрювавсь отець Харитін.

– Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні,– сказав Казанцев,– коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.

– Як же ваші воли та корови? – спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.

– Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.

– Чи знайшли, чи й досі там гуляє? – спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.

Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.

«Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем,– думала Онися.– Потривай же, насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!»

– Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно,– говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.

– І я неначе змерз,– обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.

«Допоминаються по чарці»,– подумала Онися.

– Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь,– обізвався отець Харитін.

– Як по чарці, то й по чарці,– передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.

Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою. Гусари накинулись на горілку й, без сорома казка, кружляли шинкову Шулимову горілку. Миска з пирогами в одну мить спорожнилась. Кругом стола піднявся клекіт, як за годину перед тим; гусари пили горілку й гвалтували, як передніше мужицька компанія. По хаті пішов свіжий горілчаний дух, одначе Олеся вже не затуляла носа хусточкою й не думала зомлівати.

Гусари розвеселились і почали романсувати з паннами. їм заманулось потанцювати.

– Чи не можна пак в вас дістати яких-небудь музик? От ми б і потанцювали! – промовив Казанцев.– Шкода, що ми не взяли свого оркестра.

– Де вже в нас дістати музик! Хіба покликати старого старця Шмида з лірою,– промовив отець Харитін.

– От і вигадав людям на сміх,– обізвалась Онися.

Олеся затулилась хусточкою й реготалась. Онися глянула на неї, неначе п'ятака дала.

– А чом же? – обізвався отець Харитін.– Там як утне козачка на лірі, то й музик не треба,– можна гацати й до вечора.

– Ото-то! дійсно козачка! Це дуже цікаво!

– Це буде щось небачене, дуже ефектне,– сказав Казанцев.

– А покличте справді! Я ще зроду не танцював під ліру.

Отець Харитін послав за Шмидом. Як почув Шмид, що його кличуть до москалів, то вхопив шапку та дав драла аж у Чайки.

Гусари почали танцювати та крутитись з паннами без музик. Онися поглядала на благочинну й просто сміялась їй в вічі.

– Що то в вас за напиток такий,– воно зветься варенухою, чи що? – спитав у отця Харитона Казанцев.

– Та еге ж! – сказав отець Харитін.– Варенухою ж! А ви ніколи не пили? – спитав отець Харитін.

– Зроду не пив! це, кажуть, щось дуже смачне,– сказав Казанцев.

– О, смачне й міцне, як ударить у голову, то й за ніч не прочумаєшся. Ож зваріть, Онисіє Степанівно, варенухи,– нехай гості покуштують,– сказав отець Харитін.

«Доведеться титарку кликати»,– подумала Онися.

– Добре, зваримо таки зараз,– сказала вона голосно.

Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски й заколоти двоє поросят. Титарка заходилась варити варенуху, та ще й дуже міцну.

Тим часом, як титарка смажила гуси та поросята, на селі скоївся переляк. Люди рознесли по селі, що приїхав становий, наїхала «московська закуція» й буде виправляти недоплат податі. Люди кинулись ховати своє добро: закопували в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи; декотрі повтікали з села за Рось, в Чайки, й позабирали з собою, що було дорожчого з одежі; бідніші люди погнали протії ночі в Чайки воли, корови та вівці. В селі неначе ждали татарського нападу; всі говорили, що за офіцерами йде з Богуслава цілий полк москалів, що москалі заберуть усе добро, поб'ють посуд, поріжуть і поїдять кури, гуси, свині й спродають товар.

Вже пізненько Онися накрила столи й подала вечерю. Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком. Сама Онися поклала половину поросяти перед благочинним, другу – перед благочинною. Олеся уклала в копи увесь здоровий шмат і зоставила сестрам тільки ніжки та хвостик. Гусари, непрохані, самі наливали горілку й пили. Після вечері подали варенуху; гусари спробували, розкуштували, що смачна, й хилили цілими стаканами.

– Та й міцний же оцей «ведмідь»! – промовив Казанцев до гусарів.– Як вип'ємо всього, то й в двері не потрапимо.

Він сказав правду: «ведмідь» міцно вдарив в гусарські голови; гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень. По хаті піднявся страшний гвалт; всі голосно говорили, й ніхто нікого не слухав; дим стояв такий, що ледве було видно свічки. П'яні офіцери лізли обніматись та цілуватись з господарем; декотрі дуже близько попримощувались коло паннів і трохи не лізли цілуватись. Казанцев підійшов до Олесі, взяв її за талію й поклав голову на плече...

Онисія Степанівна крикнула й протовпом вибігла в кімнату; отець Харитін спустив очі додолу. Балабуха скочив з стільця й витріщив очі; Олеся вирвалась з рук Казанцева й одскочила.

– Олександри Петровно, одягайся! їдьмо додому! – крикнув Балабуха й з тими словами вискочив надвір і звелів запрягати коні.

Гусари не слухали Балабухи, позабирали паннів і почали танцювати,– підковані закаблуки колупали діл, глина летіла на стільці. Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок. Гусари мусили й собі виряджатись в дорогу, накинули шинелі, розпрощались з хазяїнами. Казанцев взяв Олесю під руку й хотів посадити з собою в санки.

– Олесю, сідай зо мною! – гукнув Балабуха, вхопивши Олесю за руку й потягнувши її до своїх саночок.

Гусари насилу розмістились по санках і рушили з двору. Цілу дорогу Балабуха не промовив слова до Олесі. Олеся й собі мовчала; мовчки доїхали вони додому.

Випровадившії непроханих гостей, господарі вернулись в покої. Онися взяла свічку й посвітила на діл. Діл був увесь сколупаний, покопирсаний, неначе на йому три дні стояла череда на стиглі. Деякі стільці лежали поперекидані.

• Предыдущая
• 59/100
• Следующая