Выбери любимый жанр

Комедія з убивством - Лапікура Валерій - Страница 10


Изменить размер шрифта:

10

— Спасибі. Тепер я розумію, що то ви нам салют давали з нагоди, так би мовити, трудової перемоги…

— Мені подобається тверезий хід ваших думок. Як хто ще не до кінця витверезів, дозвольте запитаннячко: ви не бажаєте недопропиту частину грошей передати у Фонд Миру?

— Ми що — п'яні? — із кутка буркнув хтось, але тут-таки прикусив язика.

— Бачу, всі вже тверезі, наче скельце. Тоді — хто тут у вас за старшого? Представте мені своїх дам.

— Оце Соска, це Помпа, а руда — то Земснаряд. Ну і ота, що в кутку, — Вампірка.

— Чим ви тут займалися до мого приходу, можете не пояснювати, я все зрозумів. Нормальні імена у них є? А, до речі, всі повнолітні? Бо інакше можна заробити сто дев'ятнадцяту статтю УПК УРСР.

— Соска — неповнолітня? — заіржав невидимий мені «хтось у кутку». — Ну, ви даєте!

— Дають вони, а я статтю визначаю.

— Та всі, всі повнолітні. І потім — ми по согласію.

— Ну, раз «по согласію», тоді стаття сто вісімнадцята. Унікальна, скажу вам. Можна не тільки вас, телепнів, по ній притягти, а й тата з мамою. А, до речі, тут учора одна Червона Шапочка трусики залишила виключно тому, що жарко стало? Годі, хлопці, гратися з вогнем. А як комусь смішно, то хай піде до вендиспансеру і перевіриться. Отоді разом посміємося. А зараз — марш у коридор, доки я у ваших дам паспортні дані перепишу.

Я акуратно занотував усе, що мені належало, як міліціонеру, а потім запитав:

— Хтось клієнта з сорок п'ятої кімнати обслуговував? Фотографа з вусиками? Такий, ще не старий, але пожмаканий.

Дівчата заприсяглися, що і близько не підходили ані до сорок п'ятої кімнати, ані до всієї секції малосімейників.

— Ваше щастя. Марш додому і скажіть спасибі, що у мене вбивство на шиї висить і мені не до вашого б…ства. Але на оперативний облік я вас уже взяв. Киш звідси! Кличте своїх кавалерів, хай заходять по одному.

На відміну від дівчат, стахановці-гагановці-мамаєвці-загладовці фотографа знали. Щоправда, чогось нового про покійника я не дізнався. Так, дрібнички всілякі…

— Ну, як знали? Ми — в общаку, він — у малосімейці. Коли там на великі свята чи на природі, то він, звичайно, з нами, бо така у нього робота.

— Пару разів пили в одній компанії. Він не відмовлявся, але й не набивався.

— Нормальний мужик був. Коли знімав нас для газети, обов'язково пару зайвих фоток зробить і віддасть, а грошей не бере. Каже, батькам пошліть, хай порадіють.

— На пропой «Москвича» ми його, звичайно, позвали зарані. Але він чомусь не прийшов. Ми ходили, стукали, а у нього тихо.

Найцікавішим співрозмовником виявився бригадир. Отой, волохатий, із наколкою «ДМБ-68». З'ясувалося, що він фактично мій ровесник і в гуртожитку вважається старожилом.

— Якби не дурна історія, капітане, то може б я зараз разом із тобою в Управлінні працював. Мене ще в армії фактично засватали у школу міліції. Співбесіду пройшов, перевірки всілякі… Я ж не салагою зеленим після школи призивався, а з дипломом сільгосптехнікуму. Механізатор! А у війську на посаді командира танкового взводу був.

— І що ж завадило? Якийсь небажаний родич у Гваделупі віднайшовся?

— Не знаю, капітане, де вона, твоя Гваде…лупа і що воно таке взагалі. Але здогадуюся. Знайшовся. У жінчиному ліжку знайшовся. І не родич, а бахур. Мене достроково дембельнули, я без попередження додому, а воно там… і хропе, головне! Ну, я, щоправда, нічого такого, бо він, як мене побачив, то з переляку під себе сходив. Тому я лише витер усе те його ж мордякою і викинув за двері. Жінці ляща відважив, але тільки раз. І то умовно, бо зуби цілі лишилися. А з тещею промашка вийшла. Вирішив налякати добряче за те, що в доччиній хаті бардак допустила. Уявляєш картину, капітане? Жінка в одному кутку верещить, що це «роковая ошибка», теща в іншому руки заламує, а я швабру взяв, сиджу мовчки і кінець хазяйським милом намазую. Нарешті ця стара бандерша запитує: а що це ви, зять мій дорогий, робите з отією шваброю? Уявляєш — на «ви» до мене заговорила! А я їй пояснюю, що зі мною в армії азіати служили, так у них дуже повчальний звичай є: якщо теща доччиної честі не вбереже, так її зять на палю саджає. Але я вас, кажу, до такого азійського варварства опускати не буду, нащо вам паля, досить з вас і швабри. А намилюю я її, аби ви, дорога моя тещо, не дуже мучилися, бо я вашу старість поважаю. А вона — «Ой!», а потім на підлогу — геп! І копитами засовала. Інсульт. Мову відібрало, фізію на вісімку перекрутило. Кому школа міліції, а мені два роки «хімії».

Соромно згадувати, але я реготав тоді до сліз, уявивши собі картину, описати яку був би не в змозі і сам Ілля Юхимович Рєпін. От вам і «Не ждали»… Хоча, з одного боку, гріх сміятися над горем, котре, як обіцяє статистика, наздоганяє мало не кожного другого, а відтак, може звалитися і на твою дурну голову. А з іншого — якби ж то була не теща! Бо ця особа — класичний об'єкт чорного гумору, сміятися з неї дозволялося офіційно навіть на урядових концертах. Я сміявся, як сміються глядачі на фільмах Чапліна, коли його герой одержує в пику… Тільки моєму співрозмовнику було не сміху. Тільки моєму співрозмовнику чомусь було не до сміху…

— От і на суді, начальнику, всі реготали. Прокурора навіть водою відпоювали. І що? Посміялись, але посадили. От і ти зараз смієшся, а що далі?

— Та я здогадуюся, що далі у тебе було. Либонь, повернувся з «хімії», прописка анульована, дружину з тобою заочно розвели. У хату не пускають.

— Гірше. В хаті взагалі чужі люди. Вона її продала — і слід по ній згинув. Спасибі, що хоч на цю от «мотьчину фабрику» взяли. Восьмий рік квартиру обіцяють. Як рекорди давати — то в ніжки падають, а як черга підходить, "блатняки виринають. А ти, кажуть, посидь, у тебе судимість і «моральний облик». А де його, той «облик» візьмеш, коли у нас не держава, а собача тічка. Ти як та, вибачай, начальник, сучка, лобом уперся, ноги розкарячив, а до тебе вже десять кобелів у черзі стоять.

Я зрозумів, що зараз мого бригадира понесе на таку відвертість, що й пролетарське походження від Контори не порятує. Але перебивати його не став. Може, виговориться спочатку щодо «морального облику», а там і про мого фотографа щось згадає — до слова. Тому я демонстративно відсунув листки протоколу на край столу, ще й руки на грудях склав. А передовика прорвало:

— В усьому натягують! У розцінках, нормах, безпеці праці, вихідних, відгулах, відпустці… а хто відповідає? Он у генерального пальму вкрали, коли він у новий корпус переселявся. Так твої ж лягаві два тижні з заводу не вилазили. А тут щодня здоров'я крадуть, життя крадуть — і кого це колише? Знімеш якусь малу дурепу з петеу, бо хіба порядна баба до тебе піде? Приведеш в общагу, напоїш, натягнеш — наче легше стане. Одне слово — і сміх, і сльози, і бардак!

— То ще не сльози. От коли тебе яка-небудь Червона Шапочка модною геометричною хворобою нагородить…

— А це ще що за напасть?

— Півтора кола називається. Коло — «два пі ер», а ця «три пі ер». Трипер, одне слово. От тоді наплачешся.

— А, ти про це… теж бувало. Все жартуєш, капітан. Двері зламав, магнітофон розстріляв, вікна побив, дівок порозганяв, кайф зігнав.

— Ну, погарячкував трохи, вибач.

— Нема за що. Це тобі спасибі, капітане. Бо якби ти нам нашу майовку не прикрив, точно до криміналу допилися б. Ми ж збиралися йти бити того головного інженера, котрий у нас «Москвича» начебто купив. Він би ще сто років на нього у черзі чекав, а тут — прямо в руки, та ще й задешево! І взагалі, наше щастя, що колектив переважно бабський, бо розірвали б нас за оті рекорди. їм же під наші досягнення розцінки зрізали, а норми підвищили.

Бригадир сплюнув і замовк. Я теж не поспішав із запитаннями, бо почув, як хтось сопе під дверима. Явно підслуховує. Я зробив попереджуючий жест бригадиру, тихенько дістав пістолет і зробив вигляд, що заміряюся бабахнути у двері. Жертва соціалістичної планової економіки приречено махнула рукою:

— Та ну його! Не стріляй, капітане, бо що толку? У сімнадцятому вже стрельнули, досі у вухах дзвенить.

10
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело