Выбери любимый жанр

Коли впаде темрява - Кінг Стівен - Страница 29


Изменить размер шрифта:

29

Вертайся до своєї машини, Джоне. Вертайся до своєї машини, сідай за кермо і їдь звідси. Починай проробляти думку, що цього ніколи з тобою не траплялося. І пару наступних днів тримайся подалі від газет і новин по телевізору. Це допоможе. Давай. Катай зараз же. Ти літератор, а не боєць. Твій ріст п’ять футів дев’ять дюймів, ти важиш 162 фунти, у тебе біль у плечі, а єдине, що ти можеш зробити, — це погіршити справу. Отож катай мерщій до машини і прокажи молитву якомусь богові з тих, що наглядають за жінками, такими як Еллен.

І він уже було одвернувся йти, аж тут його приголомшила думка.

Пес не справжній, але ж він — Рік Гардин — реальний.

Еллен Вітлав з Нокомису впала до туалетної кабінки і опинилася на унітазі з розкаряченими ногами й задраною спідницею, точнісінько як та хвойда, і Лі поперся слідом, воліючи вхопити її за вуха, щоб зручніше було гатити цією тупою головою об кахельну стіну. Досить уже. Треба втовкти їй такий урок, якого вона ніколи не забуде.

Не те щоб ці думки пропливли в його голові послідовною вервечкою. В його голові зараз варилася якась червона каламуть. Зі споду і ззаду її наскрізь пронизував голос, що верещав, ніби Стівен Тайлер з «Аеросміту»: Ти не моя, бейбі, все, ти більше не моя, ти не вішайся на мене, ти, курво.

Він зробив три кроки, й отут-то десь неподалік почав ритмічно мекекати автомобільний сигнал, він збивав його з власного ритму, заважав концентруватися, зводив з розуму, змусив його озирнутися довкола: бе! бе! бе! бе!

Автомобільний сигнал тривоги, — подумав він і глянув від дверей жіночої вбиральні на жінку, що сиділа в кабінці. Від дверей просто на цю курву. Кулаки його стискалися й розтискалися від нерішучості. Раптом він ткнув у її бік вказівним пальцем правої руки, ніготь на ньому був довгим і брудним.

— Поворухнись лишень, і тобі смерть, — сказав і зробив крок за двері.

У нужнику світло було яскраве, і відпочинковий майданчик з парковкою яскраво освітлювався, але в закутку між двома туалетами було темно. На мить він немов осліп, і саме в цю мить удар в спину під потилицею штовхнув його бігом уперед, він встиг зробити два кроки, але об щось перечепився — чи не об чиюсь ногу — і впав крижем, розчепірившись на бетоні.

Без ніякої затримки чийсь чобіт вгатив його у стегно, і великий м’яз — від запакованої у сині джинси дупи й аж до попереку — немов паралізувало. Він смикнувся повзти…

Голос понад ним промовив:

— Не рухайся, Лі. У мене в руці залізна монтувалка. Лежи на череві, бо інакше я відіб’ю тобі голову.

Лі залишився лежати з простягнутими вперед руками, це виглядало ледь не зворушливо.

— Еллен, виходьте сюди, — промовив голос чоловіка, який його щойно вдарив. — У нас нема часу на дурниці. Виходьте сюди мерщій.

Зависла пауза. Потім почувся тремтячий голос тупої курви:

— Ви його не поранили? Не робіть йому шкоди!

— З ним усе добре, але, якщо ви зараз же не вийдете, я йому такої шкоди нароблю. Просто мушу. — Далі пауза, а тоді: — І винні в цьому будете ви.

А машина так і не припиняє подавати в ніч монотонні сигнали: бе! бе! бе! бе!

Лі спробував трохи повернути голову. Боляче. Чим цей мудак його вдарив? Чи він казав щось про залізну монтувалку? Важко пригадати.

Лі знову отримав удар чоботом під зад. Він вискнув і знову ткнувся головою в бетон.

— Виходьте, леді, бо я розвалю йому голову! У мене зараз нема вибору!

Голос її почувся ближче. Ще нетвердий, проте в ньому вже чулося обурення.

— Навіщо ви це зробили? Ви не мусили цього робити!

— Я викликав поліцію по мобільному, — промовив чоловік, що стояв над Лі. — Патрульний прийняв дзвінок на сто сороковій милі. Отже, ми маємо десять хвилин, можливо, трохи менше. Містере Лі-Лі, ключі від машини у вас чи в неї?

Лі потребував часу, щоб згадати.

— У неї, — нарешті промовив він. — Вона казала, що я занадто п’яний, щоб вести машину.

— Чудово. Еллен, ідіть туди, сідайте у ваш «крузер» і рушайте геть. Їдьте, поки не дістанетеся Лейк Сіті, і, якщо у вашій голові є хоча б стільки ж мозку, скільки Господь подарував качці, ви також не будете озиратися.

— Я не залишу його тут з вами! — Вона вже говорила насправді сердито. — Тим більше коли у вас у руках ота штука!

— Робіть, що наказано. Їдьте зараз же, а то я відмантулю його капітально.

— Ви головоріз!

Чоловік зареготав, і цей його сміх налякав Лі більше, ніж слова, які той вимовляв.

— Рахую до тридцяти. Якщо ви до того не від’їдете звідси у південному напрямку, я знесу йому голову з плечей. Відіб’ю її, як кульку в гольфі.

— Ви не можете…

— Роби, що сказано, Еллен, роби, люба.

— Ви чули його, — промовив чоловік. — Ваш великий іграшковий ведмедик бажає вам щасливої дороги. Якщо вам схочеться, щоб він продовжив добивати вас — і вашу дитину — завтра ввечері, не маю нічого проти. Мене не буде поряд завтра ввечері. Але зараз ви мене вже затрахали. Пішла геть, тупорила, воруши своєю сракою.

Таку команду вона розуміла, ще й подану добре знайомою їй мовою, тож Лі побачив зі своєї пригніченої лінії погляду, як повз нього промайнули її голі ноги в сандаліях. Чоловік, що його завалив, почав голосно рахувати: один, два, три, чотири…

— Поспішай же, в біса! — заволав Лі, й знову йому дісталося чоботом по дупі, але вже не вдарило, а хіба гойднуло. Але все ’дно боляче. А тим часом бе! бе! бе! лунало далеко в ніч. — Воруши своєю сракою!

Тут вже її сандалії залопотіли. Поряд із нею побігла її тінь. Чоловік дорахував до двадцяти, коли завелася швейна машинка, що правила «крузеру» за двигун, і до тридцяти, коли Лі побачив хвостові вогні машини, яка почала задкувати на паркінгу. Лі очікував, що зараз його почнуть бити, і попустився, коли цього не сталося.

Потім «крузер» повернув на виїзну алею і звук двигуна почав стихати, а тоді чоловік, що стояв над ним, промовив дещо невпевнено.

— Отже, — промовив чоловік, котрий завалив його. — Що мені тепер робити з тобою?

— Не бийте мене, — подав голос Лі. — Не бийте мене, містере.

Коли зникли з очей вогні «крузера», Гардин перекинув з однієї руки до іншої монтувалку. Долоні в нього спітніли, і він її ледь не впустив. Недобре вийшло б. Залізний важіль, впавши, голосно б дзвякнув об бетон і Лі підхопився би вмент. Не такий він здоровань, як уявляв собі Дикстра, але небезпечний. Він уже довів це.

Аякже, небезпечний для вагітних жінок.

Проте не варто так гадати. Якщо він дозволить хлопчику Лі-Лі скочити на рівні, розпочнеться абсолютно інша гра. Він відчув, як Дикстра починає задкувати, намагається подискутувати на цю, а далі, либонь, і на інші теми. Гардин відштовхнув його. Не той час і не те місце для розпатякувань університетського лектора.

— Отже, що мені тепер робити з тобою? — поставив він питання, що прозвучало непевно.

— Не бийте мене, — промовив чоловік, що лежав долі. Він носив окуляри. Це був великий сюрприз. Ні Дикстра, ні Гардин не уявляли собі його в окулярах. — Не бийте мене, містере.

— Є ідея. — Дикстра наразі сказав би: «У мене народилася ідея». — Знімай окуляри і клади поряд на землю.

— Навіщо…

— Не патякай, роби, що кажуть.

Лі, одягнений у вицвілі голубі «лівайси» та сорочку в стилі «вестерн» (тепер її край виліз на спині з-за пояса й прикривав йому сідниці), торкнувся своїх окулярів у тонкій металевій оправі правою рукою.

— Ні, давай іншою рукою.

— Чому?

— Не питай мене. Роби, що кажуть. Знімай окуляри лівою рукою.

Лі зняв свої чудернацькі крихкі окуляри і поклав їх на бетон. Гардин моментально на них наступив каблуком чобота. Почулися неголосний тріск і делікатний рип скла.

— Навіщо ви це зробили? — схлипнув Лі.

— А ти як думаєш, навіщо? У тебе є пістолет чи ще якась зброя?

— Ні! На Бога, ні!

І Гардин йому повірив. Якщо б він мав зброю, це міг бути хіба якийсь карабін на алігаторів, і лежав би він у багажнику його «крузера». Але й це не було на нього схоже. Стоячи надворі біля жіночої вбиральні, Дикстра уявляв собі там якогось здорованя роботягу. Цей же парубок виглядав, як якийсь бухгалтер, який хіба що тричі на тиждень качається у тренажерному залі «Голд’з Джим».

29
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело