Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 21

• Предыдущая
• 21/133
• Следующая

Штірліц кілька разів бував на кориді в тридцять сьомому, коли працював у Бургосі при штабі Франко; звичайно він купував квитки на трибуну «Сомбра»[14], де збиралися ті, хто міг платити; дуже часто він сідав біля шефа політичної розвідки генерала Гонсалеса — сам по собі він людина незвичайна і кориду любив дуже ревіло; хоча істинного відчуття бою Штірліц усе-таки не пережив, але йому стала зрозумілою геометрія бою; найвищий смисл кориди — довести риск до абсолюту. Чим ближче від стегна матадора проходить ріг бика, гострий, як шило, чим недбайливіше він змахує своєю бордовою мулетою перед роз'яреною мордою закривавленої тварини, тим вищий клас боротьби; іспанці полюбляють безрозсудність риску, нехтування смертельною небезпекою, а цього не можна зіграти, фальш прихована в слові, але вона одразу ж помітна в русі крихітної фігурки матадора на величезній арені, віч-на-віч з п'ятисот-кілограмовим биком, що приготувався до останнього удару; або ти проткнеш йому серце, або він підніме тебе на роги, третього кінця не буває.

Початок бою був не з кращих, хоч бик — чудовий, його торс чимось нагадував Штірліцові торпеду, така ж тупа одержима спрямованість; коли він вів справу атомника Рунге, йому довелося звертатися до експертизи не тільки у відомство Герінга (той певний час підтримував атомний проект), а й до людей Вернера фон Брауна, батька ФАУ. Штірліц тоді з жахом дивився на ці ракети; такі ж, як цей бик, могутні в «торсі» і такі ж вузькозаді, вони зримо таїли в собі спрямовану, безглузду загрозу.

Педро де ля Крус застосовував неправильну тактику бою; з самого початку він повівсь аж надто безстрашно; публіка не любить цього на початку, не треба тішити щохвилинною імовірністю летального кінця; звичайно, коли люди помітять, що він боїться бика, матадора обсвищуть, і, як би прекрасно він не провів кориду, перше враження буде вирішальним, а ще ж стародавні драматурги знали, як грати героя, недаремно вони вводили в тканину вистави хори про сильного і небезпечного ворога; герою лишалось або перемогти, або загинути, категорія інтересу витримана абсолютно; так само, подумав тоді Штірліц, і Педро треба було грати свого бика; треба було заздалегідь зрежисирувати з пікадором його падіння з коня, коли бик кинеться на вершника; треба було домовитися з бандерильєрос[15], щоб вони розбіглися по арені, а ще краще — сховалися за дерев'яним бар'єром, коли бик почне бігати за людьми, і тільки після цього, зоставшись з твариною мано-о-мано[16], варто показувати безстрашність, вона була б підготовленою, контраст — мистецький прийом, а хіба це не мистецтво — справжній бій проти п'ятисоткілограмового бика з пасовиськ Міури?!

Настрій людей, які прийшли на видовище, переломити важко; Штірліцу здалося навіть, що Педро програв бій; обсвищуть; але воістину, нема лиха без щастя: бик підняв на ноги молоденького бандерильєро, наздогнавши його біля самої загородки, куди так поспішав хлопець сховатися від розлюченої тварини.

Хлопець міг загинути, якби Педро не кинувся на бика з мулетою в руці, відманюючи його до себе; відманив; почав гру; бик проносився мимо нього за сантиметр, не більше; на трибунах закричали: «Оле!»[17]. А це означає, що роботу Педро оцінили; мертва тиша трибун, розкраяна гарячим видихом «оле!», свідчить про те, що матадор веде бій достойно, як справжній кабальєро; відчайдушна мужність і абсолютна грація рухів, ніякої метушні, достоїнство, насамперед достоїнство.

На почесних місцях для найповажніших гостей Штірліц помітив генерала Гонсалеса; той сидів у білому чесучевому костюмі, в білому капелюсі, зі стеком у випещених руках; після звільнення у відставку ніколи не носив форми, хоч мав на це право.

«Ось хто мені потрібен, — подумав тоді Штірліц. — Та я в нього не викличу інтересу в моєму нинішньому становищі. Коли б я був сильний, він пішов би на будь-який блок зі мною; той, кого увільнили від справ, прагне до зв'язків з сильними, особливо з іноземцями… А я — бідний і слабкий, пусте місце, йому немає ніякого резону відновлювати зі мною знайомство, яке було таке близьке в тридцять сьомому…»

Після закінчення бою, коли Педро обійшов арену, піднявши над головою трофео — вухо бика, яке вручив йому президент кориди, — він запросив Штірліца у свій величезний «паккард», де вміщалось вісім чоловік, уся його квадрилья, включаючи «шпажного хлопця» Антоніо, і вони поїхали в невеличкий бар «Алеманія» на тихій вулиці Санта Анна, тут традиційно збиралися після боїв усі матадори; частування було по-іспанському щедрим і безладним, тарілки ставили й зразу ж забирали; Штірліц не встигав доїсти, як у нього вихоплювали м'ясо і ставили тарілку з новою їжею; ну й темперамент!

Дедалі більше матадор подобався Штірліцу; він любив у людях надійність і шанобливість до тих, хто від нього залежав; Педро дивився на своїх бандерильерос та пікадора закоханими сяючими очима; «без вас я ніщо, кабальєрос, спасибі вам, ви були справжніми бійцями, я був у захваті від вас». Люди за сусідніми столами цмакали язиками: «Як сказано! як чудово сказано!» Ніхто так не цінить слова в застіллі, як іспанці та грузини: «Спочатку було слово» — як же інакше?

Такий хлопець не підведе, подумав тоді Штірліц, йому можна довірити листа, він не розпечатає й не віддасть тому, хто попросить про це; іспанці цінують довір'я; чим більше й відвертіше довіряєш йому, тим він вірніший дружбі, бо довір'я можливе тільки між друзями; я спитаю його, де він, зупинився в Мадріді, і прийду до нього завтра; я заплутаю тих, хто може стежити за мною, хоча навряд, я ніби чистий, кому я тут потрібен?

Штірліц приглядався до матадора; він умів дивитися так, що людина не помічала цього; недаремно займався живописом; погляд, як удар бандерильєю, стрімкий, неуважний, і ось уже вловлена манера слухати (а це ж так важливо, як люди слухають інших, за цим одразу постає характер); погляд — і в пам'яті назавжди залишиться манера говорити; догляд — і ти назавжди запам'ятаєш, як людина їсть і п'є, у цьому теж її характер; ні, він по-справжньому подобався Штірліцу, цей матадор.

Цедро пив дуже мало, їв ще менше, на запитання відповідай стримано, але дуже красиво; в кінці обіду підсунувся до Штірліца:

— Я поважаю вас, німців. Мій брат воював разом з вами в «Голубій дивізії» проти червоних. Його там убили.

Ні, подумав Штірліц, недаремно я постійно відчував сповитість; я відчуваю небезпеку шкірою; це відчуття стало моїм «альтер его», нічого не вдієш; не воно, звичайно, все-таки превалює в мені, по-перше, я логік, і тому мені дуже важко жити, бо кожне поривання душі автоматично, само собою зрозуміло, перевіряється холодним розрахунком, аналізом фактів та явищ, інакше не можна; якби я жив не так. на мене давним-давно чатував би провал. Стоїки твердили, що з трьох елементів — визначуване (думка), визначальне (слово) і предмет, що перебуває поза всім, — головним є визначальне. Епікурійці спростили цю позицію, вилучивши поняття «визначальне», піднесли того, хто бачить і судить про предмет, висловлюючи неправду чи правду словом; епікурійці полегшили собі життя, вони відмовлялися приймати ідею, думку як явище, що існує поза нами; «я — господар світу, я створюю його в своїй уяві так, як мені хочеться, істина чи брехня визпачається тільки моїм словом»; бідолашні епікурійці, моя робота їм не підійшла б, прогоріли б за один місяць, а то й швидше. А втім, і стоїки довго не протрималися б, примат слова нікого до добра не доводив, не слово визначає факти буття, а саме воно, буття, формулює з допомогою слова правду і неправду, як тільки слово перетворюється на сваволю, як тільки свідомість стає тираном буття, то починається шабаш неправди. Я завжди йшов за правдою факту, мабуть, тому й слова знаходив правильні; я не намагався підігнати життя під себе, це неможливо, хоч дуже спокусливо; життя обстругує нас і змушує — рано чи пізно — йти в його руслі, а як же інакше? Гаразд, годі тобі хвалити себе, подумав Штірліц, живий іще — і слава богу, думай, що тебе чекає, та й хропи стиха, щоб Кемп повірив у твою гру: голодне сп'яніння, розвезло, рано чи пізно язик розв'яжеться, обм'якнеш. От і готуйся до того, щоб розм'якнути достовірно. А для цього примусь себе виключитися, ти ж умів спати по п'ять хвилин, зате якою свіжою ставала голова, — якою чистою й зібраною, виключайся, ти ще маєш хвилин десять.

• Предыдущая
• 21/133
• Следующая