Выбери любимый жанр

Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 60


Изменить размер шрифта:

60

Запальна, дотепна, вона захопила Зубова, і ось одного разу ввечері, коли він проводив її, вона зупинилася біля руїн якогось будинку й зайшла туди, щоб поправити панчоху. Зубов вирішив піти за пою, і тут на нього накинулися двоє юнаків, а дівчина намагалась його задушити.

Рятуючись од засади, він ганебно втік, і вслід йому стріляли з його ж пістолета.

Зубов згадував про цю пригоду із захватом і смутком. Із захватом, бо дівчина, на його думку, виявилася справжньою героїнею, а із смутком тому, що коли раніше в нього до неї були суто візуальні, як він пояснював, почуття ніжності, які здатна викликати кожна гарненька дівчина, то тепер неабияк зажурився, вважаючи, що назавжди втратив горду, чисту істоту, гідну благоговійного поклоніння.

Людвіг, лікуючи травми Зубова, — наслідок боротьби з молодими польськими патріотами, зітхаючи, казав:

— Це був би найбезглуздіший парадокс, коли б вас, радянського офіцера, задушили борці польського народу. І я вважаю, що ви за свою легковажність заслуговуєте більш пам'ятних позначок на тілі, аніж ті, які вам перепали. — Мовив іронічно — Ви забули про те, що бути німецьким окупантом не тільки заманливо, але й вищою мірою небезпечно для життя. І ваша власна, вже немала практика є безперечним доказом цього.

Зубову було властиве безтрепетне самовладання, що поєднувалося з самовідданою сміливістю.

Коли він довідався, що в казино готується банкет на честь німецького аса, що кинув на Москву бомбу-торпеду, Зубов пішов у готель, де зупинився цей льотчик, довго, терпляче дожидався його у вестибюлі і, коли льотчик вийшов, подався за ним. Відрекомендувався, попросив дати автограф.

Папірець з автографом відніс Людвігові, і той, підробивши почерк аса, написав записку, адресовану організаторові банкету, де просив вибачити йому: на банкеті він не зможе бути, бо дістав наказ негайно відбути на фронт.

Прийшовши в призначений час, льотчик не побачив ні організаторів банкету, ні розкішного банкетного столу.

Обурено відкинувши спроби інших офіцерів вітати його, він вийшов, і зустрів коло вішалки Зубова, і від Зубова, як від свого першого поклонника, поблажливо прийняв пропозицію розважитися на приватній квартирі.

Зубов віз офіцера у пошарпаному малолітражному «Оппель-кадеті». Вибачившись за непрезентабельну машину, Зубов розпитував льотчика про його героїчний політ. І дозволив собі усумнитися в руйнівній силі вибуху. Льотчик сказав, що спеціально зробив небезпечне коло, щоб пересвідчитися і помилуватися тим, що торпеда досягла мети, і тепер він один з небагатьох, кому доручено здійснювати такі нальоти на Москву із застосуванням цього дорогого, але такого ефективного засобу руйнування радянської столиці.

Зубов загальмував машину, закурюючи й даючи закурити асу. Потім, розвівши руками, сказав:

— Тоді я змушений вас убити. — І додав, наставивши пістолет: — Нічого не вдієш — війна на смерть. — І, вже натискаючи спусковий гачок, додав: — А ви не солдат, а злочинець!

Повернувся до своїх соратників Зубов блідий, похмурий, як ніколи. Не міг заснути, цілу ніч сидів на ліжку, безперестану курив, пив воду. Вперше побідкався, що в нього здали нерви, і раптом заявив, що пробиратиметься до своїх, щоб воювати нормально, як усі, а так він більше не може…

Польський учитель Броніслав ІІшегледський порадив:

— Щоб ви не помилились і прийняли всебічно продумане рішення, я настійно рекомендую вам відвідати тремблінські табори знищення. І тільки після того вирішити, які способи боротьби з ворогом можуть вважатися за прийнятні і які за неприйнятні.

А незабаром Зубов побачив, як з вагона ешелону, що прибув з Голландії, виштовхували дошками пачки злиплих мертвих тіл. Ті, що лишилися живі, ледве ворушилися і під ударами насилу доповзали до вантажних машин, що належали концтабору.

І тепер, повертаючись стомлений після чергової операції до себе на базу, падаючи на ліжко, Зубов міцно засинав і не бачив більше тривожних снів.

Франтуватий, добродушний на вигляд, атлетичної будови білявий арієць — Зігфрід, як прозвали його приятелі, німецькі офіцери в казино, — Олексій Зубов знову набув зухвалої самовпевненості справжнього арійця, який бундючиться своєю зовнішністю. І цинічно підсміювався в колі поклонників зі своєї жалюгідної посади начальника складів роти пропаганди, яка пасує хіба що інвалідові. Він казав, що в інтересах рейху — зберігати його як плідника для поповнення потомства майбутніх володарів світу.

Проте в куточках його м'якого, але чітко окресленого рота залягли дві поздовжні різкі зморшки, колись задерикуваті блискучі очі потьмяніли і набули сірого, металевого відтінку, на скронях чітко позначилась сивина, яка личила йому, та була така завчасна, що мимоволі виникала думка: цей молодик пережив нервове потрясіння або тяжку душевну травму.

Один з молодших офіцерів зондеркоманди, доктор Ротенбург, пояснюючи Зубову сутність історичної місії німецької імперії, сказав:

— Ми повинні бути сильні і в ім'я цього знесилити всі інші нації. Доброта — ознака слабості. Вияв доброти з боку кожного з нас — зрада. І з такими треба розправлятися, як із зрадниками. Людьми править страх.

Усе здатне викликати страх має служити рейху так само, як страх смерті становить першооснову для релігійних вірувань.

Ми відкрили найвеличніший принцип фюреризму. Фюрер — вершина, ми її підніжжя, і в цілковитому підкоренні волі одного — наша національна сила. Знищення євреїв — тільки акція перевірки національної самосвідомості кожного з нас, своєрідна національна гігієна…

Ми хочемо скоротити число споживачів цінностей. Щоб раса панів стала єдиним їхнім споживачем, а інші народи тільки виробляли для нас ті цінності. В цьому найвища мета, вона звільняє нас від усіх моральних забобонів, що заважають досягненню цієї мети.

— Гаразд, нехай так, — згодився Зубов. — Ну, а коли вас особисто вб'ють? Як ви ставитесь до такої можливості?

Ротенбург сказав:

— Ви знаєте, я сам умію вбивати. Гадаю, що я зумію вмерти за фюрера з цілковитою гідністю.

І Ротенбург збрехав: він благав, повзав у ногах Зубова, коли, вирушивши з ним на заміську прогулянку, дізнався, хто він, цей Зубов, і вислухав його вирок…

— Як же це так, — з усмішкою сказав йому Зубов. — Ви казали «ідейний, зумію вмерти за фюрера» і раптом так принижуєтесь. От зараз я вас уб'ю. То скажіть, за що ви віддаєте своє життя? Ну!..

Крім благань про пощаду, Зубов нічого не почув від доктора Ротенбурга.

А як боялися його всі офіцери Бєлостоцького гарнізону — цього красномовного, фанатичного філософа-наці, що любив страчувати жінок і твердив, ніби первородна жіноча соромливість у засуджених дуже велика і, навіть стоячи край рову, вони намагаються затулити себе руками не так від куль, як від поглядів виконавців страти.

Він вихвалявся перед фронтовиками, що досконало знає всі способи умертвіння. І докторові Ротенбургу згодилися його знання. За хвилину до смерті він благав Зубова вистрілити йому в потилицю й показав рукою, куди слід стріляти, знаючи з досвіду, що точне влучання в це місце позбавить тривалої агонії.

Після загибелі своїх соратників під час нальоту на радіостанцію Зубов лишився сам.

Лежачи в госпіталі, він спочатку пожалкував, що на ньому був єфрейторський мундир, а не офіцерський. Тоді б він лежав у офіцерській палаті, де, очевидно, краще доглядають і лікують. Він хотів якомога швидше стати на ноги, щоб продовжувати свій поєдинок з ворогом.

Він поблажливо дозволив обер-медсестрі закохатися в себе, маючи на прикметі тільки одне: завдяки її турботам швидше одужати, стати на ноги.

Пізнавши Бєлова, він терпеливо ждав моменту, щоб довіритись йому, виявляючи при цьому ту саму виняткову витримку, яка допомагала йому і в подвигах.

Проте, вислухавши Зубова, Бєлов не схвалив багато чого з того, що той встиг зробити.

— Вибач, — сказав насмішкувато Зубов, — я людина справедлива. Що заслужили, те й мали.

60
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело