Спляча красуня - Гуляшки Андрей - Страница 20

• Предыдущая
• 20/29
• Следующая

Женихові належало першим танцювати зі своєю нареченою. Так ведеться. Та Харі мовчки похитав головою і позіхнув. Він працював над ескізами болгарського павільйону на майбутній міжнародній виставці-ярмарку, і думки про цю термінову і складну роботу гнітили його з ранку до вечора. Він мав причини бути втомленим і дрімати, коли оркестр грав каліпсо. А от Авакум не міг похвалитися нічим таким, що бодай трохи нагадувало б страшенну заклопотаність Харі. Цього дня він не ходив до майстерні, рукопис про античні пам'ятки та мозаїку так і пролежав нерозгорненим на столі. А те, що Авакум просидів кілька годин з професором над одним ребусом з низкою ускладнених диференціальних обчислень, не давало підстав говорити глухим з утоми голосом: «Ах, ти ж бачиш, що я геть розбитий! Як же я танцюватиму з тобою, моя красуне, коли у мене все йде обертом перед очима?» Він не міг сказати ні цього, ні чогось такого, бо зовсім не скидався на розбиту з утоми людину та й не збирався вдавати страдника. Авакум тільки всміхнувся, одвів погляд від очей Прекрасної Феї, які запрошували його.

— Може, відкладемо до іншого разу? Щось немає настрою танцювати. Просто не хочеться.

Промовивши це, він чекав, що в очах Прекрасної Феї спалахнуть вогники образи та обурення, а чи трохи зблідне чоло, бо жінки страх не люблять, щоб їм відмовляли, коли вони запрошують на танець. Проте Прекрасна Фея сказала тільки: «Шкода» — і сіла на своє місце, мов учениця, що вичерпно відповіла на поставлене запитання. Певно, вона справді жалкувала, однак не збиралася сердитися через це. Вона знала, що і в чоловіків буває поганий настрій, що і в них є примхи.

— Для відшкодування своєї відмови пригости мене мигдальним тістечком,— сказала вона, зображуючи на обличчі запальну, веселу й чарівну усмішку.— А якщо ти мені ще раз відмовиш, то ми з Харі покараємо тебе — примусимо випити дві чарки джину.

Авакум не терпів цього гіркого напою, його пересмикувало на саму лише думку, що доведеться ковтнути тієї гидоти, а перспектива випити дві чарки й зовсім бентежила. Ось чому він вважав за краще навчитись танцювати. Це не бозна-яка важка річ, тим більше що він звернувся до приватного вчителя. Кінець кінцем вміння танцювати — теж свого роду капітал, усе може знадобитися розвідникові.

Увесь попередній день Авакум старанно займався, і справа успішно посувалась уперед.

Отже, він голився і виспівував ча-ча-ча. Ось уже і перший сніг притрусив землю. Незабаром білі зимові дні стануть чудовою дійсністю. Курити люльку, сидячи в кріслі, слухати, як у каміні потріскують дрова, і обмірковувати матеріал для наступного розділу «Античних пам'яток і мозаїки» — таке здавалося справді принадним. Скоро він закінчить книжку. Ще один нарис про нововідкриту римську мозаїку в Санданскі — і другий розділ рукопису буде готовий.

Авакум зняв зі спиртівки кавник. Мозаїка, знайдена в Санданскі, була така свіжа й чиста, ніби ще вчора коло неї шелестіли шовкові туніки матрон та знудьгованих гетер, а губи пошепки декламували сумну поему про сміливого і легковажного Фаетона. Але Земля зробила відтоді дві тисячі повних обертів навколо Сонця, колісниця Фаетона зберігається в музеї, а його сороковий правнук летить на космічному кораблі до Місяця. І... сороковий правнук не шепоче співних гекзаметрів.

Поголившись, Авакум роздягся, увійшов до ванної і, коли крижані струмені душу задзюркотіли по його плечах, пустився в дикий і темпераментний танок — суміш каліпсо та твіста.

З ванної Авакум вийшов свіжий та бадьорий. Цієї зими він неодмінно закінчить свою книгу — ночі довгі, а тиша — як срібло. Думки поринають у темряву і повертаються звідти посріблені, дзвінкі. Інколи вони дзвенять сумно, мов дзвони,— він запам'ятав цю скорботну срібну музику, наслухавшись її досхочу в минулі зими. К бісу, не хоче він більше цієї срібної музики, цих дзвонів. Краще хай буде вже каліпсо та твіст.

За скляними дверима похмуро і тихо. Старі сосни навпроти ліниво кивають йому білими шапками, злегка знизуючи вкритими інеєм плечима. Під сумною небесною банею повзе рідкий білястий туман, сутінки ніби гуснуть. І раптом усе оживає — в повітрі починає кружляти безліч сніжинок: вони зливаються в білому вирі, і вже не видно ні старих сосон, ні огорожі, ні тротуару навпроти.

Так гарно, що Авакум тихенько висвистує. Йому здається, ніби зараз танцює весь світ і лине над ним плавкий, життєрадісний і чарівний штраусівський вальс.

Це танцюється так: крок уперед, два кроки на місці, один-два-три, один-два-три! Буття починається з математики, воно і є математика. Завтра прем'єра: театр опери та балету поновлює постановку «Сплячої красуні». Марія виконує роль принцеси. Один-два-три, один-два-три. Завтра вони на прем'єрі. Увесь світ танцює, і над усім світом лине п'янкий веселецький вальс. Усе танцює серед білих гірлянд. І кожна квітка в цих гірляндах — то маленька Прекрасна Фея. Хто сказав, що світ не чудовий?

Так почався для Авакума ранок 29 листопада.

Він якраз зачиняв за собою вхідні двері, коли із снігової завіси вишмигнув Харі. Він був такий запорошений снігом, наче виліз із лантуха з борошном.

— Ходімо зі мною до дядька,— попросив він, кліпаючи мокрими віями. Йому, видно, довелося довго стояти під снігом.— Що тобі робити в такий час у місті? — провадив він, хоч Авакум не відмовлявся.— Тут у нас зима, а там сльота і бридота! І до того ж — май на увазі — я замовив боцманові на обід щось дуже смачне.

Авакум знизав плечима. Смачні страви не могли його спокусити, бо він зовсім не гурман. Проте на нього вплинула незвичайна наполегливість Харі — той ніколи раніш не запрошував його так настирливо.

— Що сталося? — спитав Авакум, намагаючись заглянути в очі Харі.

— Нічого особливого,— відповів той і, трохи помовчавши, додав: — По суті, нічого особливого, але мені здається, дядько сьогодні якийсь страшенно нервовий і збуджений. Чи не розв'язує задачу або ребус. Але весь час кричить: «Тихше, не галасуйте!» Ти ж знаєш, що він має звичку повторювати це, коли працює над чимось серйозним. А сьогодні він явно переборщує... просто нервує. Та й боцман теж — ходить темний, як хмара, бурчить і супить брови. Неначе обидва вранці встали з лівої ноги. Словом, атмосфера досить похмура. А я запросив на обід Марію, розумієш?

— Розумію,— всміхнувся Авакум.

— Утрьох нам буде веселіше,— сказав Харі.

Тихо падав сніг, і штраусівський вальс усе ще линув над світом.

— Ну що ж, ходімо,— сказав Авакум і, помовчавши трохи, додав: — Ти йди, а я піднімусь нагору, візьму апарат. Погода саме для знімання.

Цього разу професор навіть не подав йому руки. З накинутою на плечі вовняною шаллю, зіщулившись, старий сидів нерухомо в своєму чудо-кріслі, дивлячись перед себе невидющими очима. Він був схожий на зігнуту вдвоє мумію. На столі перед ним лежали розкидані енциклопедії, словники, математичні довідники і купи списаного паперу. Ручка арифмометра стирчала, прокручена на півоберта.

— Чи можу я вам чимось допомогти? — спитав Авакум. У цю мить він по-справжньому заздрив професорові.

— Тихше, не галасуйте! — кинув йому вчений, навіть не поворухнувшися і не глянувши на нього.

Авакум тихенько причинив двері.

Близько одинадцятої години прийшла Прекрасна Фея. Зі сніжинками на кучерях, розрум'янена з морозу, вона немов принесла з собою далеке живлюще дихання засніжених гір. Поки Харі допомагав їй скинути пальто і відносив на вішалку, вона постукувала по підлозі підборами і дзвінко сміялась,— мабуть, і сама не знала чому. Але від того здавалася ще вродливішою.

Авакум стояв у кутку, навівши на них об'єктив кінокамери, і всміхаючись, натис на кнопку.

Вона кинула нареченому «дякую», поцілувала його швидко в губи і, простигши руки, попрямувала до Авакума.

— За тобою борг з позавчорашнього вечора,— сказала вона.— Пам'ятаєш?

— Пам'ятаю,— відповів Авакум і вперше в житті відчув кволість у колінах.

— Боцмане!

У кухняних дверях заблищало червонощоке і спітніле обличчя колишнього кока. Побачивши в холі Прекрасну Фею, він ураз виструнчився.

• Предыдущая
• 20/29
• Следующая