Выбери любимый жанр

На гастролях в Микитянах - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 20


Изменить размер шрифта:

20

V

Три дні ще про­був Ле­онід Се­ме­но­вич в сест­ри. Ще двічі хо­див на греб­лю з своїми мальовницьки­ми при­чан­да­ла­ми, щоб докінчить ро­бо­ту. Кар­ти­на ще га­разд і не ви­сох­ла, а тільки за­шерх­ла, як він вже зібрав­ся в до­ро­гу.

- Час мені браться до батька в Канівши­ну. Швид­ко ми­не той тиж­день, що й не зог­ля­диш­ся, а мені тре­ба б ще пос­хоп­лю­вать де­які гар­ненькі виг­ля­ди по Росі в Канівщині. Мо­же, мені знов до­ве­деться десь ти­ня­тись на да­лекій півночі, де я вже ти­няв­ся. Як бу­ло по­ба­чу на кар­тині по­на­мальову­вані рідні місця, то не­на­че вдо­ма по­бу­ваю, аж по­ве­селішаю й стаю бадьорис­тий. Ча­сом бу­ло аж очі зай­дуть сльозою од нудьги та смут­ку на чу­жині за рідною країною.

Через три дні, наспівав­шись та роз­ва­жив­ши се­бе ма­лю­ван­ням, Ле­онід Се­ме­но­вич ру­шив з дво­ра до батька в Канівщи­ну. Сест­ра зап­ла­ка­ла на про­щанні. Їй жаль бу­ло і бра­та, і йо­го ма­ло­го си­на, кот­ро­го на­че си­ро­тою по­ки­ну­ла навіже­на ма­ти. З Ле­онідом Се­ме­но­ви­чем поїхав в містеч­ко й ба­тюш­ка за на­ли­га­ча­ми, об­ро­тя­ми, на­люш­ни­ка­ми та де­яки­ми за­куп­ка­ми, потрібни­ми в жни­ва. На коз­лах при­мос­тивсь і Фле­гонт Пет­ро­вич, щоб дізнаться, чи не­ма ча­сом на пошті звістки про зап­ро­шу­ван­ня будлі-ку­ди на гаст­ролі з ар­тис­тич­но­го бю­ра. Ле­оніда Се­ме­но­ви­ча од­вез­ли на вок­зал, а самі во­ни заїха­ли в крам­ниці. Зро­бив­ши свою купівлю, во­ни зострілись з од­ним знай­омим з містеч­ка. Він зап­ро­сив їх до се­бе на кар­ти. Нев­ва­жа­ючи на га­ря­чий жнив'яний час, отець Зіновій за­га­яв­ся до пізньої до­би і вже сли­ве в глу­пу ніч вер­нув­ся до­до­му з на­ли­га­ча­ми та об­ро­тя­ми. Ма­туш­ка сер­ди­лась, сва­ри­лась та й годі ска­за­ла. Усю про­ви­ну во­на ски­да­ла на своїх гос­тей, що наїха­ли не в доб­рий час, са­ме в жни­ва, бо че­рез гос­тей ча­сом до­во­ди­лось за­не­ха­ять ро­бо­ту на полі. Після од'їзду Ле­оніда Се­ме­но­ви­ча й Лев­ко до­га­давсь, що й йо­му час би вже їхать до батька. Але отець Зіновій і Фле­гонт Пет­ро­вич на­ма­га­лись, щоб він зос­тав­ся ще на який­сь час, ма­буть, че­рез те, щоб роз­ва­жить се­бе тро­хи, бо їм не бу­ло з ким гра­ти в кар­ти. Лев­ко не ду­же-то й од­ма­гавсь і зос­тав­ся. Він обідав на­пе­ремінку то в школі, то в ма­туш­ки. Сусіди ба­би ску­по­ву­ва­ли по селі для Софії Ле­онівни кур­ча­та та ку­ри на обід. Ма­ша хо­ди­ла що­ран­ку на ба­тю­щи­ну ле­ва­ду по бут­ви­ну та уся­ку гич­ку на зак­риш­ку й го­ту­ва­ла обід у школі в пе­карні. Хліба й па­ля­ниць до чаю пос­та­ча­ла гос­тям ма­туш­ка. Жит­тя гос­тей в опрічній хаті вже не за­ва­жа­ло ха­зяїнові й гос­по­дині. Софія Ле­онівна ча­сом зап­ро­шу­ва­ла ба­тюш­ку й усю йо­го сім'ю до се­бе на чай на причілок. Отець Зіновій був ду­же ра­дий гос­тям, бо йо­му бу­ло до ко­го пов­сяк­час піти в гості, роз­ва­жить се­бе тро­хи, і по­ба­ла­кать, і поспіва­ти, і в кар­ти пог­рать. Лев­ко, як шту­кар на вда­чу, своїми смішка­ми та жар­та­ми роз­ве­се­ляв усіх, а най­більше обох ха­зяїнів, і без то­го на­хильних до жартів та шту­карст­ва. І Ма­ша в опрічно­му житлі вже не так здо­ро­во гну­ла кир­пу пе­ред най­мич­ка­ми й най­ми­та­ми: во­на огов­та­лась, об­бу­ла­ся в чужій оселі, вже не так бун­дю­чи­лась пе­ред сільськи­ми слу­га­ми, приз­ви­чаїлась до сільсько­го що­ден­но­го по­ряд­ку в ба­тю­щи­но­му домі, хо­ди­ла ту­ди за мо­ло­ком та па­ля­ни­ця­ми й час­тенько-та­ки біга­ла по­зи­чать по­суд для якоїсь потрібки. Ча­сом вранці, йду­чи з ко­ши­ком по бут­ви­ну на ле­ва­ду, во­на ніби не­на­ро­ком за­вер­та­ла на греб­лю до пит­ля, щоб про­гу­ля­тись та при на­годі й по­ба­читься з мо­ло­дим то­ва­ри­шем ме­ханіка, пан­ком Су­хо­дольським. Течія жит­тя пішла рівно, плав­ко і для обох сім'їв ду­же приємно.

Через три дні після то­го, вже над­вечір, Фле­гонт Пет­ро­вич з то­ва­ри­ша­ми грав у кар­ти на причілку під ста­рою вер­бою. Вже сон­це обійшло шко­лу сли­ве навк­ру­ги й не­на­че заг­ля­ну­ло з-за вуг­ла на причілок. Вечірній га­ря­чий промінь сон­ця впав у гус­ту тінь од шко­ли й пе­ре­тяв її зо­ло­тою стрілкою до са­мо­го сто­ла. Са­ме в той час од церк­ви че­рез ви­гон який­сь пан ка­тав не­на­че нав­за­во­ди на бас­ких ко­ни­ках. В фа­етоні стримів па­нок в до­рожньому па­ру­си­но­во­му біло­му пальті з відло­гою, нап­ну­тою на ка­пе­люш, як зви­чай­но їздять місцеві дідичі та уря­довці по се­лах.

- Хтось ка­тає доб­реньки­ми кіньми, не­на­че аж ха­пається, так пруд­ко біжать коні. Мо­же, це хтось їде до вас, - ска­зав Фле­гонт Пет­ро­вич.

- Це їде хтось не ту­тешній, бо по­го­нич не по­вер­нув на об'їздку кру­гом ви­го­ну по твер­до­му шля­ху, а по­ка­тав навп­рос­тець че­рез ви­гон по гли­бо­ко­му піску та по бу­дя­ках, - обізвавсь отець Зіновій, - дивіться, як врізав­ся ши­на­ми в гли­бо­кий пісок і плу­га­ниться, не­на­че за­гальму­вав фа­ето­на.

Але че­рез хви­ли­ну прибігла най­мич­ка Ївга й ска­за­ла, що приїхав який­сь пан, ли­бонь з фаб­ри­ки чи з га­марні з Білої Церк­ви, бо як го­во­ре, то за­ки­дає ніби тро­хи по-лядсько­му або по-німецько­му.

Отець Зіновій приг­ла­див до­ло­нею куд­ла­те во­лос­ся й по­хап­цем по­чим­чи­ку­вав до гос­по­ди. Там на подвір'ї сто­яв фа­етон. Візник розг­нуз­дав коні, щоб во­ни тро­хи од­са­па­ли та по­пас­лись на зе­ле­но­му шпо­риші в дворі, бо коні аж пе­ре­па­лись од бігні. Отець Зіновій всту­пив у світли­цю й по­ба­чив мо­ло­до­го па­ни­ча, ду­же гар­но­го на вро­ду, чор­ня­во­го, ви­пе­ще­но­го й уб­ра­но­го в но­ву гар­ну й до­ро­гу оде­жу.

- Добривечір вам! - привітавсь па­нич до ба­тюш­ки.

- Доброго здо­ров'я! Сідай­те, будьте лас­каві. Ви, ма­буть, з біло­церківської га­марні? От і доб­ре. В ме­не пос­ти­ра­лось аж п'яте­ро коліщат в мо­ло­тилці. Я оце мав на думці заїхать до фаб­ри­ки, як був у Білій Церкві, та на ли­хо спох­ва­ту за­був­ся вки­нуть коліща­та в по­воз­ку. Мо­же, ви вки­не­те їх у свій фа­етон?

Гість осміхнувсь. Слу­ха­ючи ба­ла­ку­чо­го ха­зяїна, він навіть не встиг по­ре­ко­мен­ду­ваться, хто він та­кий. З-під чор­них дов­гих вусів, з-під чер­во­них губів блис­ну­ли два ряд­ки білих, рівних, не­на­че підріза­них зубів.

Отець Зіновій поп­ро­сив гос­тя сісти. Гість сів на стільці, при­су­нув­ши йо­го до сто­ла.

- Я не з фаб­ри­ки. Я з Пол­тавської гу­бернії, сту­дент універ­си­те­ту, Нар­кис Ам­фи­лохійо­вич На­зарів. Я оце іду з Києва та по до­розі до­до­му за­вер­нув в ва­шу гос­по­ду.

- По до­розі з Києва в Пол­тав­щи­ну за­вер­ну­ли в на­ше се­ло? - з ди­ву­ван­ням в го­лосі не­са­мохіть пе­ре­бив йо­го роз­мо­ву отець Зіновій. - А мені чо­мусь зда­лось, що ви з біло­церківської фаб­ри­ки або­що. На­ша най­мич­ка, ма­буть, наз­до­гад ска­за­ла мені за це і так нап­ра­ви­ла мої дум­ки та здо­га­ди.

Студент за­ре­го­тавсь на всю світли­цю, що йо­го прий­ня­ли за яко­гось га­мар­ни­ка.

- Вибачайте, отець Зіновій, що я сміюся, бо мені ста­ло ду­же смішно, - по­чав го­во­рить сту­дент.

- О! звідкіль же й од ко­го ви довіда­лись, що я отець Зіновій?

- Та од Фле­гон­та Пет­ро­ви­ча й Софії Ле­онівни, - го­во­рив і ра­зом ре­го­тавсь сту­дент.

Матушці бу­ло ціка­во знать, який то гість приїхав, і во­на ніби не­на­ро­ком заг­ля­ну­ла че­рез двері в світли­цю.

- Ольго Павлівно! - гук­нув отець Зіновій. - Це приїхав гість до Фле­гон­та Пет­ро­ви­ча, сту­дент, доб­родій На­зарів.

«Ой ли­шенько мені! ще гість, і пев­но на дов­гий час», - по­ду­ма­ла во­на й увійшла в світли­цю.

Гість ус­тав, по­ре­ко­мен­ду­вав­ся й поз­до­ров­кавсь. Сту­дент-кра­сунь ки­нувсь їй в вічі своєю струн­кою пос­тат­тю й кра­сою. Рівний­ста­ном, як то­по­ля, дов­гоб­ра­зий, з чор­ни­ми ку­че­ря­ви­ми ва­силька­ми, з чу­до­ви­ми ка­ри­ми чи­ма­ли­ми очи­ма, мо­ло­дий гість сто­яв се­ред світлиці, мов на­мальова­ний. По­дов­жасті пов­ненькі що­ки бу­ли рум'яні: з-під чор­них вусів лисніли повні гу­би, чер­воні, як ка­ли­на. На гос­теві бу­ло яс­не ря­беньке новісіньке уб­ран­ня, а на но­гах лисніли ла­ки­ро­вані бо­тин­ки. Ма­туш­ка, як се­люч­ка, не­са­мохіть за­ди­ви­лась на та­ку ця­цю, якої й не трап­ля­лось їй ба­чить на селі.

20
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело