Выбери любимый жанр

Бікфордів світ - Курков Андрей Юрьевич - Страница 50


Изменить размер шрифта:

50

Від багаття доносилося чиєсь хропіння.

– Кінчай завантаження! – скомандував Михалич.

Харитонов розігнув спину і відчув, із яким небажанням і незвичним болем випростався хребет.

– Лопату на тендер, біля топки ще дві лежать! – продовжував командувати шляховик.

Мандрівець закинув лопату за невисокий залізний борт тендера.

– Відпочинь трохи, поки сонце не прокинеться, а вранці покотимось. Дарма що рейки іржаві! Назад не повертатися! – завзято мовив Михалич, але в голосі його відчулася давня незжита втома.

Харитонов підійшов до багаття, влігся між двома сплячими матросами, і тріск гілок, які з'їдалися вогнем, здався йому колисковою.

Уві сні він бачив новенький блискучий крейсер, про який так любовно говорили балтійці, й сам він переймався гордістю за цей могутній багато баштовий корабель. Здавалося, що один такий корабель може захистити країну від будь-яких ворогів. Крейсер стояв біля невідомого кам'яного причалу, по сталевому борту на причал спускався трап, а сам Харитонов уже підходив до нього, брався за натягнутий канат поручня, щоб підніматися, ставав на першу сходинку…

– Гей, лапацоне! – увірвався у вуха хрипкий голос. – Життя проспиш!

Чиясь рука трясла його за плече, витягувала зі сну, волокла геть від крейсера, що блищав на сонці.

– Михаличу! – кричав хрипкий. – До чого ж ти людину своїм вугіллям ухекав! Жалості в тобі немає! Гудок давай, а то він не прокинеться ніяк!

Усе ще не в силах розплющити очі, Харитонов почув віддалене чортихання шляховика і протяжний наполегливий гудок, який виник услід за цим.

– О! Вже ворушиться! – мовив хтось поруч.

Харитонов сів і протер очі. Розвиднилося. Поблизу чорною плямою лежало мертве багаття. За ним він побачив сивого чолов'ягу в тільнику, а трохи далі чорною гусеницею тяглося приземкувате тіло бронепоїзда. На нім червоною фарбою були по-дитячому акуратно виведені гасла, що закінчувались обов'язково дрюкоподібними знаками окликів.

– Ну, лапацоне, прокинувся?! – привітно звернувся до нього літній матрос. – Уже вирушаємо. Гей, Михаличу, розкажи бійцеві будову своєї машини, щоб уявлення мав!

Із кабіни чорного паровоза виглянув шляховик. Харитонов підійшов до нього.

– Ну от, – шляховик прокашлявся й почав говорити. – Це ось – наш агітпоїзд! Слухай уважно! Агіт – тому, що на ньому написано агітацію для ворогів. Складається з паровоза з тендером, контрольних платформ спереду і ззаду і однієї бронеплатформи з гарматною баштою – ось вона, бач, яка?!

Харитонов кивнув.

– Контрольні платформи потрібні на випадок міни під рейками, вони мовби охороняють живу силу, яка в надрах бронепоїзда сидить. Утямив?

Харитонов знову кивнув.

– І ще ось що, на бронеплатформу залазити треба знизу, – додав шляховик.

За спиною мандрівця пролунав якийсь шум і матюки. Він озирнувся й побачив, як із землі, крекчучи, підводиться літній матрос.

І тут же щось потягнуло Харитонова назад так, що він сам ледве не впав.

– Що це за мотузок за тобою теліпається?! – обурився матрос. – Так можна і лоб розбити!

– Це бікфордів шнур, – пояснив Харитонов.

Матрос спохмурнів і підійшов упритул до мандрівця.

– Знімай речовий мішок, контро! Підірвати нас захотів?! – заревів він.

– Та ні, – слухняно скидаючи речовий мішок, говорив мандрівець. – Це там далеко динаміт, а тут так, нічого…

– Зараз подивимося на твоє нічого! – примовляв матрос, риючись руками навпомацки у речовому мішку, що лежав на землі.

Харитонов стояв і стежив за обшуком. Шляховик теж підійшов ближче до матроса – чогось чекав.

– Порожньо, – похитав головою матрос, повертаючи речовий мішок хазяїну. – Тоді навіщо тобі цей шнур?

– Ну як? – уголос замислився над відповіддю Харитонов. – Це ж як величезна бомба. Зброя… Якщо побачу, що кругом не те життя, ну не те, про яке мріяли, то підірву все і себе. Нехай тоді щось нове будують…

– А-а… – тямущо мовив повагом, киваючи, літній матрос. – Ясненько, братику! Вибачай за «контру»! Це ти правильно вирішив. А ти, Михаличу, запускай машину!

– А хто в топку вугілля кидати буде? Знову я сам? – незадоволено запитав шляховик.

– Поможемо, Михаличу, поможемо, – пообіцяв матрос.

Усередині бронеплатформи, куди через люк у днищі забрався Харитонов, було тісно й темнувато. Всю підлогу було заставлено снарядними ящиками. У гарматній башті, що наривом бронеплатформи височіла в передній частині, поралися два інші матроси.

– Ну, давай знайомитися, – літній матрос простягнув руку, – Петро. А ті двоє – Федір і Кішкодайло.

– Василь, – сказав Харитонов, потискуючи сильну руку.

Бронепоїзд задрижав і поволі рушив.

Тьмяно-сині очі Петра широко розплющились, і обличчя його виразило повну радість.

– Уперед! – крикнув він, потрясаючи руками.

Інші матроси спустилися на підлогу. Подивилися байдуже на Харитонова і заходилися перекладати снарядні ящики ближче до башти.

Бронепоїзд прискорив рух, і від цього всередині бронеплатформи посилювався шум. Брязкіт і скрегіт заліза різав слух Харитонова, але інші, здавалося, дуже раділи цьому шуму.

– Ну що, братці? – забасив Петро. – Хто перший до топки піде?

Обидва матроси втупилися в Харитонова, ніби він уже щось обіцяв їм.

– Гаразд, – видихнув Петро. – Значить ти, Василю, першим підеш. Можеш поверху, поки тихо… – І Петро відчинив вузький люк у торцевій стінці бронеплатформи.

– Давай через тендер і до Михалича! – сказав він.

Харитонов, залишивши речовий мішок на підлозі, проліз у люк. Перед ним підстрибував, здіймаючи в повітря вугільний пил, широкий тендер із бортами, трохи загнутими всередину. Харитонов плигнув на нього і ледве не впав, бо ноги не знайшли там твердої опори, – вугілля розповзалося під ними, і тому, щоб не звалитися, Василь усівся, схопившись рукою за борт. Шкандибаючи, дістався входу в машинне відділення. Там, відчувши себе вже впевненіше, він пройшов вузьким залізним коридором і опинився в кабіні, де побачив Михалича, що пильно дивився вперед.

– О, знову крайнього знайшли! – пробурчав він. – Гаразд. Бери лопату і закидай вугілля в топку, я пізніше підмогну!

Повернувшись на тендер, Харитонов узяв у руки лопату й подивився на всі боки, на дерева, що проносилися мимо, і галявини. Сонце висіло над головою і шкварило щосили своїми променями по зеленій живучій землі. Наввипередки з бронепоїздом летів якийсь птах, що раз у раз розкривав дзьоб, але співав він чи кричав – розібрати через металевий шум було неможливо. Раптом з одного боку дерева на мить розступились і за ними виникло поле, а за полем, немов у казці, розкинулося маленьке село в декілька будиночків із дахами, вкритими соломою.

І від побаченого, і від тремтіння, що почалося на осях бронепоїзда і захоплювало собою всю броньову машину й тих, хто був на ній, у Харитонова виникла якась особлива життєрадісність, що розпирала його груди, примушувала його судорожно стискати кулаки. І так хотілося закричати щосили: «Вперед!!! Вперед!», і хотілося закричати так голосно, щоб почути самого себе, щоб перекричати шум бронепоїзда. Але Харитонов утримався від крику. Він просто стояв, напружившись від гордості, що проникла в нього з тремтінням, і, здавалося, була абсолютно безпричинною, скоріше механічної властивості. Стояв і дивився вперед, і приємно було відчувати шкірою обличчя силу зустрічного вітру, і приємно було думати про те, що з легкістю протистоїть він цьому вітру і так, напевно, зможе він протистояти всьому, що виникне ще на його шляху, що намагатиметься зупинити його, не дати йому рухатися далі до невідомої мети. І, мовби від цієї напруги та гордості, відчув він у собі величезний приплив сили, і пушинкою видалася совкова лопата.

А бронепоїзд усе набирав і набирав швидкість, і ще більше почуття гордості виникало в Харитонові. И летіло вугілля в топку – лопата за лопатою, і сильніше палало неживе око слухняної людині машини, і від цього ще швидше котилася вона по іржавих рейках, знімаючи з них іржу і залишаючи їх за собою вже блискучими, відродженими в очікуванні наступних потягів.

50
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело