Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 56

• Предыдущая
• 56/80
• Следующая

Схопилась і кинулася через кухню до ванної. Пустила холодну воду, підставила кисть і побачила, як вода відразу ж стала рожевою. У носі знову залоскотав неприємний морський запах. Оксана хитнула головою, настрій у неї руйнувався, псувався. Вона придивилася до рани, очищеної струменем води. Кров, як і раніше, йшла, але тепер Оксана бачила, що чайка просто здерла шкіру. Вона озирнулася на шафку, в якій лежала аптечка. І зразу ж таки уявила себе ввечері – в артистичному костюмі й з перебинтованою рукою. «Тільки цього бракувало!» – знову подумала.

І знову відвернув її увагу запах моря. Тепер здалося, що запах став сильнішим і насиченішим і що виходив він від холодної води, яка струменем падала на підставлену поранену руку. Оксана нахилилася до води – запах став іще сильнішим. Лівою долонею зачерпнула її, піднесла до рота, опустила в неї губи. І, вражена, завмерла. Вода дійсно була солоною, морською. І знову закричала в кімнаті чайка – огидно, голосно і різко.

Оксана замружилася, спробувала кілька разів вдихнути й видихнути на повні легені, як радили в одній статті, присвяченій досягненню внутрішньої гармонії. Не допомогло. Тоді вона дістала аптечку. Ватою закрила рану, потім накапала на рану зеленки і знову притиснула ватою. Після цього забинтувала кисть і всілася на табуреті за свій маленький кухонний столик, де тільки вона сама й могла розміститися.

Голова боліла, птах кричав, рана щеміла. Гіршого з нею сьогодні статися просто не могло. Вона знову зробила дихальну гімнастику, і здалось їй, що гімнастика трохи допомогла. В усякому разі, з'явилася цілком раціональна думка: подзвонити в ЖЕК і поскаржитися на якість води.

Вона набрала номер диспетчерської ЖЕКу. Розповіла диспетчерові про воду, попросила прислати сантехніка і взагалі з'ясувати, чому в крані солона вода. Жінка-диспетчер виявила чудеса ввічливості. Вона кілька разів м'яким голосом запевнила Оксану, що заявку прийняла й одразу передасть її далі. А Оксані хотілося скаржитись, і вона ніяк не закінчувала телефонну розмову, що вже не мала жодного сенсу. Нарешті диспетчер сама мовила спокійним голосом «Спасибі за дзвінок!» і поклала слухавку.

Оксана знову зробила дихальну гімнастику, але цього разу жодних змін на краще у своєму стані не відчула. І вона подзвонила Тарасові.

– Тарасе, любий! Мене чайка вкусила! – поскаржилася вона йому.

– Господи! Вона ще в тебе?! Та випусти ти її! Що ти собі проблеми колекціонуєш!

– Треба спочатку ветеринара викликати, щоб перевірив, чи загоїлися в неї крила!

– Ну то виклич! Заразом нехай ветеринар і твою рану обробить! Сильно вкусила?

– До крові!

– Хочеш, щоб я приїхав?

– Ні, не треба…

І тут знову чайка закричала голосно, й Оксана лівою рукою прикрила вухо.

Підвелася, зайшла до кімнати з мобільником, притиснутим до вуха, ввімкнула світло. Подивилася на чайку, що підстрибувала й металася по картонній коробці, знову відчула в роті й у носі солоне морське повітря. Підійшла до вікна. По зовнішній шибці бігли краплі дощу, й вода розмивала неясне зображення двору її будинку. Вона перевела погляд на акваріум із рибками і з жахом побачила, що ті кидаються, як божевільні, здіймаючи на поверхні маленького акваріума хвилі.

– Ой, – сказала вона, – я, здається, все зрозуміла! Збирай найцінніше і вибігай із дому!

– Ти чого? – здивувався Тарас. – Куди вибігати?

– Буде землетрус! Тварини його наближення краще відчувають, аніж люди. Напевно, тому й чайка з'їхала з глузду! І рибки кидаються, як скажені! Подивися на своїх!

– Та я біля них стою, – сказав Тарас спокійним голосом. – Вони тут у мене на одному місці, ліниво плавниками махають, ніякої метушні…

– Дивно, – видихнула Оксана. – Тоді я не знаю, що робити…

– Перше, – голос Тараса зробився вчительським. – Зателефонуй і виклич ветеринара. Друге – зроби собі трав'яного чаю й заспокойся. Третє – відчини вікна та провітри квартиру: свіже повітря освіжає й голову! Зрозуміла?

– Так, – відповіла Оксана.

– Тоді роби те, що я тобі сказав, а я тобі за годинку передзвоню!

Розмова з Тарасом трохи заспокоїла Оксану й допомогла їй зібратися з думками. Вона зараз же подзвонила ветеринарові; на щастя, знайома жінка-ветеринар була вільна й пообіцяла негайно прийти. Після цього Оксана набрала в чайник води, поставила його на плиту й аж тоді відчинила вікна. До кімнати ввірвалося сире, прохолодне повітря.

У двері подзвонили. Оксана, відчиняючи, здивувалася, що ветеринар прийшла так швидко. Але це була інша жінка.

– Я із санстанції, – сказала вона. – Ви скаржилися на якість води, нам із ЖЕКу телефонували.

Оксана кивнула і пропустила її в коридор.

– Я не хочу тут у вас підлогу бруднити.

Жінка в синій форменій куртці та в чорній довгій спідниці дістала із сумки велику пробірку, витягла з неї корочок і простягла хазяйці квартири.

– Наберіть сюди холодної води! – попросила вона.

Оксана виконала прохання. Коли набирала, знову відчула виразну присутність запаху моря.

– Це вперше у вас таке? – запитала жінка, ховаючи пробірку в сумку.

– Так, – Оксана кивнула.

– Останніми тижнями в нас уже з десяток таких випадків, але всі попередні – на Грушевського і на Чорно-вола. Теж ні з того ні з сього із крана починає текти солона вода. Десь, мабуть, піднялися ґрунтові солоні води й потрапили в роз'їдену іржею водопровідну трубу. У вас на вулиці такого ще не було! Все, дякую!

– А що мені робити тепер? – запитала Оксана, побачивши, що жінка збирається йти.

– Нічого не робіть! – сказала, обернувшись, жінка. – На Грушевського й Чорновола солона вода сама зникла й після цього пішла звичайна. Думаю, що й у вас таке буде!

Спантеличена Оксана всілася в крісло і подивувалася, що чайка, яка продовжувала весь цей час кричати, перестала її дратувати. Але тільки-но вона про це подумала, як роздратування від різких і нестерпних для її ніжного слуху криків повернулося.

Через годину прийшла ветеринар. Вона вправно заклеїла чайці скотчем дзьоб, потім так само вправно змотала їй скотчем лапи і тільки після цього розрізала бинти, звільнивши птахові крила. Чайка немов зрозуміла, що чинити опір не варто, і терпляче чекала, поки ветеринар оглядала її загоєні рани.

– Усе гаразд, – сказала вона нарешті. – Можете її випускати, якщо, звичайно, не хочете залишити вдома як домашнього вихованця.

Оксана тут же заперечливо захитала головою.

– Так, – закивала лікар-ветеринар. – Це не найприємніші птахи, та й запах від них… – І вона відвернула голову.

– Ви теж відчуваєте запах моря? – запитала Оксана.

– Ні, рибою пахне, – відповіла ветеринар. – І холодно у вас!

– Це я квартиру провітрюю.

Ветеринар пішла, заховавши у гаманці сто гривень, отриманих за виклик додому. Оксана стояла над коробкою, в якій на боку лежав птах із вільними крилами, але зі зв'язаними лапами та дзьобом.

– Ну все, прощатимемося! – рішуче мовила Оксана і, піднявши коробку, вийшла до коридору, де захопила з підвіконня ножиці.

У дворі, не звертаючи уваги на дощ, Оксана стягла скотч із дзьоба птаха й ножицями зрізала з лап. їй здалося, що чайка подивилась на неї підозріло й агресивно.

Оксана злякалась: а раптом чайка знов її клюне?! Адже тепер вона – абсолютно вільний птах.

Але чайка, задерши голову, втупилась у прямокутник неба над довгим двором-колодязем. Одразу ж підстрибнула і, знову крикнувши, злетіла вгору, голосно ляскаючи крильми.

Оксана провела її поглядом і, залишивши коробку надворі, повернулася додому.

У квартирі було холодно. Запаху моря більше не відчувалося. Оксана зачинила вікна, подивилася на чайник, який давно закипів. Заварила собі трав'яного карпатського чаю, сипнула ложечку цукру і з чашкою пройшла до кімнати. Всілась у крісло. Перевела подих і піднесла чашку до рота.

Чай був солоним.

Залишивши чай на столі, Оксана обурено підвелася. Пройшлася до вікна, виглянула на подвір'я, і засмучений її погляд трохи відтанув, зупинившись на рідній «Чебурашці». Машина стояла надворі, мокра від дощу, й Оксана звично її пожаліла. «Бідолашна, – подумала вона. – їй там і холодно, і самотньо!..» Думки плавно перейшли на себе, й Оксана з тією ж ніжністю й легкістю пожаліла себе, не зводячи очей із «Таврії». Але сумувати вона не полюбляла, а тому опанувала себе й рішуче озирнулася на вішалку. Переодягнувшись, вийшла з квартири і, відчинивши дерев'яні ворота брами, завжди замкнені на ключ, виїхала на машині з двору на вулицю.

• Предыдущая
• 56/80
• Следующая