Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич - Страница 29

• Предыдущая
• 29/80
• Следующая

– Роззуватися? – запитала вона Оксану.

– Не потрібно. – Оксана жестом покликала її за собою до кімнати. – Ось, бачите!

– Ой, як же це вона так! – вирвалось у ветлікаря, коли та побачила чайку. – Треба її визволити!

– А вона при цьому ще більше може поранитися, – припустила Оксана.

– Ви не вегетаріанка? – Лікар напружено подивилася на хазяйку квартири.

– Ні.

– Тоді дайте молоток для відбивання м'яса!

– Оксаночко, – відвернув увагу хазяйки Тарас. – Ми з Єжи по новий акваріум сходимо і по воду для нього!

Оксана кивнула. Принесла з кухні молоток. Жінка в зеленому комбінезоні уважно оглянула скло під чайкою, не зважаючи на слабке похрипування птаха. Потім ударила молотком по склу відразу над нижньою перекладиною рами. Почувся брязкіт.

Оксана спостерігала, як спочатку вилетів шматок скла під чайкою, але чайка не впала, вона продовжувала мовби висіти в цій дірці, затиснута склом із боків.

– Візьміть ганчірку і стійте поруч! – скомандувала їй ветлікар, приміряючись молотком до правої частини шибки. – Я зараз ударю по склу, а ви відразу ловіть її, щоб не впала!

Так і вийшло. Права частина шибки обсипалася. Чайка незграбно змахнула пораненим крилом і тут же впала на руки Оксані, точніше на стару зелену кофтину, яку Оксана вчасно взяла в руки.

Вона опустила кофтину з птахом на підлогу, вже очищену і від крові, й від битого скла. Ветлікар принесла валізку, розкрила її. Чайка раптом стала підстрибувати, чим злякала Оксану.

– Ой, що робити? Що робити?

Ветлікар, що вже наділа товсті гумові рукавички, притиснула правою рукою чайку до підлоги, потім розвернула її на спинку і показала Оксані, як потрібно притримувати птаха, придавивши крила до підлоги. Оксана так і застигла, упершись обома руками в розкриті крила птаха. А ветлікар уже нахилилася над чайкою й оглядала порізи на її тілі.

У двері подзвонили.

– Відчинено! – крикнула Оксана.

До коридору зайшов Тарас із двома великими бутлями води.

– Єжи ще не повернувся? – запитав він, поставивши бутлі на підлогу.

– Іще ні. Йди сюди! – покликала вона Тараса. – Підміни мене, а то я втомилася!

Тарас опустився навпочіпки, змінив Оксану, хоча, здавалось, особливої потреби в цьому вже не було – чайка більше не стріпувалась.

Поки Тарас спостерігав, як ветлікар поливає рани птаха якимось розчином, Оксана поставила на вогонь чайник і каструлю з водою.

– Я сьогодні з глузду з'їду, – спересердя сказала вона. – То в тебе, Тарасе, щось негаразд, то цей Єжи стрижку нав'язує, то тут чортзна-що відбувається! Хіба так можна? Щоб усе це і в один день!

– Магнітні бурі, напевно, – приєдналася до розмови й коротко стрижена жінка-лікар у зеленому комбінезоні. – У нас сьогодні три виклики від голуб'ятників було – чайки покалічили голубів! Щось у природі відбувається.

Цієї миті до коридору зайшов, важко дихаючи, Єжи. У руках – акваріум.

– Ось, меншого не було, – сказав він, показуючи покупку Оксані, що виглянула з кухні.

– Та він удвічі більший за розбитий, – мовила вона задумливо.

– Можна буде ще рибок докупити, – запропонував Єжи Астровський. – їм же чим більше їх, тим веселіше! О! – Він звернув увагу на заспокоєну поранену чайку. – Ну що, житиме?

– Обов'язково житиме, – кивнула ветлікар. – На чайках усе гоїться, як на собаках!

– Але собаки кращі! – твердо мовив Єжи.

– Собаки кращі, – погодилася ветлікар. – Але лікувати їх дорожче.

Жінка-ветлікар, залишивши вже перебинтовану чайку на підлозі, підвелася.

– Ну от і все, – сказала вона Оксані. – Нехай три дні полежить у бинтах. Годувати, звичайно, треба. Можете купити їй морожених бичків. Тільки розморожуйте їх під теплою водою, перш ніж їй давати!

– А клітку їй треба купити? – відповідально поцікавилась Оксана.

– Навіщо вам витрачатися?! – знизала плечима ветлікар. – Візьміть під будь-яким гастрономом картонну коробку з-під маргарину і тримайте її в ній. Забрудниться – викинете й візьмете нову. Зараз вона однаково нікуди не полетить!

– А дзьоб?

– Знаєте, я б, перш ніж годувати, зв'язувала їй лапи! Про всяк випадок. Все-таки хижак! Якщо лапи зв'язані, то і дзьоб можна звільнити…

Оксана кивнула, озирнулася на Тараса і Єжи.

– Ви запам'ятайте все, а то ще забуду, – мовила вона втомленим голосом.

Розплатившись і відпустивши ветеринарного лікаря, Оксана вирішила погодувати гостей-рятувальників. Посадовила їх навколо маленького столика на колесах. Підігріла в мікрохвильовій печі картоплю з грибами.

– Ви там собі налийте, якщо хочете, – крикнула з кухні. – Під столиком усе є!

Єжи заглянув під столик. Побачив горілку і коньяк. Дістав горілку і подивився на Тараса поглядом, який вимагає схвалення.

– Можна по чарчині, – кивнув Тарас. – Від стресу! Випивши без закуски, і Тарас, і Єжи озирнулися на всі боки. Погляд Тараса завмер на порожньому новому акваріумі, що стояв на підлозі під вікном, за метр від перебинтованої чайки, яка лежала на Оксаниній кофтині.

Тарас підвівся, приніс із коридору два бутлі з водою, вилив воду в акваріум.

– Окса', а де рибки?

– Та тут, у каструлі, на плиті! – відповіла хазяйка квартири з кухні.

Тарас підійшов, із побоюванням заглянув під каструлю, в якій плавали рибки, що опам'ятовувалися після шоку, – газ під каструлею не горів. Тарас із полегшенням зітхнув.

Відніс каструлю з рибками до акваріума, руками переловив рибок і відправив плавати в нову «квартиру». Знайшов на підвіконні пакет із сухим кормом, насипав і побачив, як кинулися рибки до цієї незрозумілої для людини їжі. Помітив, як чайка спрямувала на рибок свій гострий і хижий погляд. її маленькі очиці здалися Тарасові злими.

– І не здумай! – суворо сказав він забинтованому птахові.

За їжею всі троє випили ще по дві чарочки, після чого Оксана трішки розслабилася.

– А що ви з нею робитимете? – запитав Єжи хазяйку квартири, кивнувши на чайку.

– Підлікую й випущу, що з нею ще робити? – Оксана знизала плечима. – Треба не забути бичків їй купити.

– Їй, напевно, зараз боляче, – задумливо мовив Єжи. Потім налив чарку горілки, випив майже до дна. Підвівся й підійшов до чайки. Присів біля неї навпочіпки і вилив горілку, що залишалася, птахові на дзьоб.

– Може, на язик потрапить! Це ж як анестезія! – пояснив він, усаджуючись на своє місце. Знову оглянувся на всі боки. – Цікаво тут у вас! – сказав, і погляд його зупинився на волоссі Оксани.

– Не починайте! – суворо попередила його хазяйка квартири.

Єжи покірно опустив погляд на свою тарілку.

– Адреса? – жінка за поштовим віконцем запитально втупилася прямо у вічі Рябцеву.

– Освицька, тринадцять, квартира шістнадцять.

Вона опустила очі на стіл перед собою й зашаруділа пенсійними відомостями.

– Рябцев? – запитала вона, знову звівши очі.

Рябцев кивнув і простягнув їй паспорт.

Розписавшись у відомості, він узяв свої тисячу двісті гривень і відійшов убік, де тремтячими пальцями перерахував отриману пенсію. Настрій у нього всякий раз псувався після цього щомісячного ритуалу, що складався із стояння в черзі від півгодини до години, «ідентифікації» його особи поштовою працівницею, підпису на відомості й отримання суми, що дорівнює сотні євро. І це все за тридцять п'ять років вірної служби в рядах спочатку радянських, а потім уже і незалежних українських чекістів!

За скляними дверима поштового відділення мжичив дощ. Звичайна львівська осінь, погода, що в принципі не впливала на плани колишнього капітана КДБ. Тепер треба десь випити кави – він звик дотримуватися цієї традиції ще з радянських часів, тільки тоді, одержавши зарплату, він сміливо заходив до будь-якої львівської кав'ярні й голосно замовляв філіжанку кави – завжди російською мовою. Йому чомусь подобалося, коли на нього дивилися з побоюванням і нелюбов'ю. Тепер, всякий раз отримавши пенсію, він вирушав до кав'ярні й замовляв собі філіжанку вже українською. Тепер йому хотілося, щоб його любили, але на нього просто не звертали уваги, як, утім, уже не звертали уваги й на інших клієнтів, хоч якою б мовою вони замовляли свою каву. Він був просто клієнтом, от і все.

• Предыдущая
• 29/80
• Следующая