Зруйновані зорі - Авраменко Олег Евгеньевич - Страница 32

• Предыдущая
• 32/75
• Следующая

Альв недовірливо уп’яв у мене свій погляд.

— Ви знаєте? Ви також її винайшли?

— Причому давно. А щоб ти не вважав мої слова блефом, я розповім тобі про принцип дії зброї і поясню, чому ваш уряд застосував її проти Джейхани, яка знаходиться у Великій Маґеллановій Хмарі, за межами Ґалактичної Спіралі.

І я переказав йому все, що знав про странґлетний запал, включно з тим, що тепер на всю Маґелланову Хмару чекає ланцюгова реакція вибухів Наднових. Вислухавши мене, Шелестов хвилину приголомшено мовчав, потім витер волохатою рукою піт з носа й прохрипів:

— Це… це просто жахливо! Такої зброї не повинно існувати в природі… Заради Бога, друже Стефане, скажи, що ти перебільшуєш!

— На жаль, не перебільшую. Усе це — чистісінька правда. Ви володієте зброєю надзвичайної руйнівної сили, такою потужною, що її неможливо використовувати у війні. Це все одно, що підпилювати гілку, на якій сидиш. Ви підірвали сонце Джейхани, прирекли на знищення Велику Маґелланову Хмару з усіма ґаббарськими світами. І все, крапка — це максимум, що ви могли зробити. Зараз ваші вороги й союзники тремтять перед вами, але правда рано чи пізно випливе. Вас і надалі боятимуться, але вже не як грізного супротивника, а як терориста, що сидить на термоядерній бомбі з активованим підривником і погрожує винищенням цілому місту. От тільки з міста втекти можна, а з Ґалактики — нікуди.

— Отже, ти хочеш, щоб я попередив наш уряд про небезпеку?

— Це вже зроблено без мене. А ваше керівництво відповіло щось на кшталт „не вчи вченого“ і люб’язно повідомило, що попереднє випробування странґлетного запалу було проведено в зоряному кластері IC 4499, тож небезпеки розповсюдження ланцюгової реакції на всю Ґалактику немає.

— То в чому ж тоді річ? — запитав альв. — Навіщо тебе прислали до мене?

— Щоб ти врятував свою расу від знищення.

— У якому значенні?

— У прямому. Ти маєш два місяці на те, щоб з’ясувати, хто з людей виказав вам секрет странґлетного запалу, або кваркової бомби, як ви її називаєте. Інакше наші війська атакують усі ваші системи, і на кожну планету буде скинуто ґлюонну бомбу. Ми знищимо вас, Григорію, а заразом знищимо й решту рас. Нас не зупинить навіть те, що ви тримаєте заручниками наших братів; ми пожертвуємо ними задля порятунку решти людства. Люди налякані, зрозумій це. Нас дуже мало, щоб воювати з вами за правилами, дотримуючись принципів гуманізму, коли у ваших руках така страшна зброя. Якраз перед моїм відльотом стало відомо про скликання позачергового засідання обох палат Національних Зборів Терри-Ґаллії, а на порядок денний винесене одне-єдине питання — ухвалення резолюції, що зобов’яже уряд вжити адекватних заходів. Пояснювати тобі, що означає вислів „адекватні заходи“, гадаю, немає необхідності. Можна не сумніватися, що парламенти решти планет ухвалять аналоґічні рішення.

Знову запала мовчанка. Шелестов перетравлював мій ультиматум. Вірніше, ультиматум нашого керівництва.

— Ти хочеш сказати, що секрет кваркової бомби ми отримали від одного з ваших? — нарешті підсумував він. — Ти навіть не припускаєш, що її винайшли наші вчені? Звідки у тебе така впевненість?

— У цьому впевнений не я, а ті, хто надіслав мене, хто знає більше, ніж я. Ці люди виклали мені свої арґументи, і я визнав їх слушними. Вони уповноважили мене розповісти все тобі, щоб і ти міг переконатися.

— Я слухаю тебе, друже-Стефане.

— Отже, — почав я, намагаючись дослівно пригадати те, що говорив мені адмірал Дюбарі, — понад сто років тому, ще на початку війни, ґаллійські вчені зробили одне фундаментальне відкриття. Це відкриття було випадковим, воно на багато століть, а може, й тисячоліть, випередило розвиток сучасної науки. Похідними цього відкриття стали такі розробки, як технолоґія керування каналами, синтез кваркової речовини для странґлетних запалів, принцип ґенерації квазіґлюонів, за яким згодом створили ґлюонну бомбу, і багато іншого. Якби альвійські вчені зробили таке саме відкриття, тоді ваш уряд ні за що не пішов би на застосування странґлетного запалу.

— Чому? Не розумію.

— Бо ваші лідери не дурні, вони б не стали показувати людям, що альви володіють такими знаннями. Знаннями, які в майбутньому дозволили б вам винайти спосіб стиснення каналів і захистити всі свої системи від зовнішнього вторгнення. Ці знання дали б вам безліч найдосконаліших технолоґій, які й не снилися іншим расам. Враховуючи чисельність вашого народу, це зробило б вас безперечними володарями Ґалактики, а ми, люди, знову перетворилися б на парій. — Я похитав головою. — Ні, Григорію. Якби це було так, ви б не застосовували странґлетний запал, а обмежилися ядерним бомбардуванням кількох менш значних ґаббарських світів. Ви б таємно займалися створенням стискувачів каналів, щоб одного чудового дня решта рас із жахом виявила, що всі ваші дром-зони надійно заблоковані. От тоді б ви задали жару і ґаббарам, і людям. Перших ви подолали б своєю технічною перевагою, а нас — чисельністю.

— А якщо припустити, що ми таки зробили це відкриття, — сказав Шелестов. — Просто наш уряд погарячкував з атакою на Джейхану.

— Це виключено. Подумай трохи, і ти сам усе зрозумієш. Коли знаєш те, що я розповів, хіба важко наперед прорахувати реакцію людей? Вона очевидна, вона напрошується сама собою: негайно знищити всіх альвів, поки вони ще вразливі, поки не навчилися блокувати свої дром-зони і не винайшли ґлюонної бомби. І те, що твій уряд (в якому, повторюю, сидять далеко не дурні) не передбачив такої різкої реакції, свідчить про одне: ви не зробили цього відкриття, вам узагалі невідомо, що странґлетний запал безпосередньо пов’язаний з рештою наших розробок.

Альв замислився.

— Що ж, у твоїх словах є резон. Але ти не врахував одного.

— Чого ж?

— Ти сам казав про терориста, який сидить на термоядерній бомбі. Припустімо, ви почнете нас знищувати. А ми у відповідь заявимо: зупиніться, інакше ми підірвемо до дідька всю Ґалактику.

— Ну підривайте, біс із вами. Ви всі загинете, а ми врятуємося. Ми втечемо так далеко, що вам нас ніяк не дістати. Ми почнемо нове життя в інших ґалактиках.

— В інших ґалактиках?! — вражено перепитав Шелестов.

— Так, друже мій альве, саме так. Якби ви зробили це відкриття, то знали б, що в перспективі воно дає змогу досягти сусідніх ґалактик. Не відразу, не в найближчі роки, але з часом. І ваше керівництво чудово розуміло б, що шантаж не спрацює, що ми, коли не залишиться нічого іншого, самі підемо на знищення нашої Ґалактики, тільки б позбутися вас, щоб ви більше нам не загрожували. Отож, Григорію, моли того бога, в якого ти віруєш, щоб ваша кваркова бомба виявилася не більше ніж нашим странґлетним запалом, секрет якого ви отримали від людини-зрадника. І ти мусиш допомогти нам знайти його, щоб ми заспокоїлися і не вдавалися до крайніх заходів проти вашого народу. Інакше почнеться така бійня, яку вже ніхто не зможе зупинити.

…Три дні потому з донесень аґентів я дізнався, що альв Шелестов подав у відставку зі своєї нинішньої посади під тим приводом, що основну роботу з облаштування переселенців уже завершено, а зрештою справ упорається і його заступник. Сам Григорій на швидкохідному кур’єрському кораблі відлетів на Альвію, щоб повернутися до своїх обов’язків депутата Ґенеральної Асамблеї Альвійськой Федерації, де він представляв партію „Новий шлях“. Було зрозуміло, що Шелестов серйозно поставився до моїх слів про готовність людей винищити всіх альвів і сповнився рішучості врятувати свій народ.

Останній урок у суботу офіційно називався уроком виховання, але школярі між собою називали його не інакше, як „розбір польотів“. На ньому підбивався підсумок усього навчального тижня, виставлялися оцінки за поведінку, відстаючі з тих або інших предметів отримували прочухана, а відмінники — заохочення. Урок виховання вела наша класна керівниця, пані Ніканорова, вірніше, Надія Петрівна — тут було прийнято називати старших на ім’я й по-батькові.

• Предыдущая
• 32/75
• Следующая