Lux perpetua - Сапковский Анджей - Страница 39

• Предыдущая
• 39/128
• Следующая

— Я людина, ваша достойносте. Наполовину. Моя мати…

— Про твою матір я не хочу слухати. А тим більше — про батька, якогось інкуба чи іншого планетника. Розказуй мені про те, що ти вишпигував. Що зробив Біркарт після візиту до Ейзенрейха?

— Вельможний пан Бартоломій Ейзенрейх, я вже вашій достойності про це доносив, вніс на депозит на користь Рейнмара з Беляви значну суму в конторі Фуггерів. як винагороду за порятунок пасерба. Видно, він зізнався в цьому пану Грелленортові, бо пан Грелленорт одразу побіг до контори Фуггерів… А контора зовні сильно захищена від магії… Про що там говорили, того я не знаю…

— А я це, уяви собі, знаю, без твого шпигування і без твоїх чарів, — єпископ простягнув кубок у бік послужливо нахиленого пахолка з дзбаном. — Бо Фуггерів я знаю. Тому знаю також, чим та розмова закінчилася.

Різьблений камін наповнював кімнату теплом. Оздоблені мистецькою різьбою дубові скрині та яворові армарії[56] походили, поза сумнівом, з Гданська, вишукане скло — з Праги, а килими і ткані шпалери — з Арраса. Компанія Фуггерів дбала про свій імідж. Крім того, вона могла собі це дозволити.

— Мені шкода, пане Грелленорт, — повторив службовець. — Мені невимовно прикро, але ми не можемо вам допомогти. Компанія Фуггерів не володіє відомостями, про які ви запитуєте.

— Володіє, — заперечив Стінолаз, дивлячись на світліший чотирикутник на стіні — слід від знятої карти. — Добре знаю, що володіє. Тільки-от ними не поділиться. Бо перетворила дотримання комерційної таємниці на свій principium.

— А хіба це, — тепер службовець усміхнувся, — не виходить на одне й те саме?

— Комерційною таємницею не вільно прикриватися там, де йдеться про злочин. Про державний інтерес і благо віри. Рейнмар з Беляви, якого в лютому бачили, коли він заходив у контору компанії, є кримінальним злочинцем.

— Рейнмар з Беляви? Хто це? Я щось не чув.

— Рейнмар з Беляви, — Стінолаз міг видатися зразком врівноваженості і терпеливості, — це єретик, на якого накладено анафему. Про це було сповіщено в костелах. Не чути про це — гріх.

— Компанія Фуггерів має викуплену в Римі оптову індульгенцію.

— Проклятому не можна горня води подати, не те що приймати його в конторі та проводити з ним оборудки. Якби це дійшло до Святої Курії…

— Компанія Фуггерів, — спокійно перебив службовець, — з'ясує і владнає свої справи зі Святою Курією. Так, як робила це досі. Тобто швидко і гладко. Те саме стосується єпископа вроцлавського. Якому вашець служиш, пане Грелленорт.

— Фуггери, — сказав після хвилинної мовчанки Стінолаз, — не повинні укривати Рейнмара з Беляви. Адже ж компанія зазнала з його вини серйозного фінансового збитку. Це ж саме він пограбував збирача, котрий перевозив стягнений з вас податок. Що його внаслідок цього інциденту вам довелося заплатити ще раз. Це серйозний балансовий збиток…

— Компанія вміє давати собі раду з балансом. З цією метою наймає бухгалтерів.

— А престиж фірми? Це що, Фуггери дозволять безкарно себе грабувати? Не відплатять грабіжникові?

Службовець Компанії Фуггерів склав долоні, переплів пальці й довго вдивлявся в обличчя Стінолаза.

— Відплатять, — врешті-решт сказав він. — 3 часом. У цьому можете бути впевнені.

— Винуватцем нападу на колектора є Рейнмар фон Беляу. Схопити його…

— Пане Грелленорт, — перебив службовець. — Ви ображаєте мій інтелект. А цим самим і престиж Компанії Фуггерів, про який ви начебто так піклуєтеся. Не повертайтеся більше до цих питань, будь ласка. Ні до нападу на колектора, ні до Рейнмара з Беляви. Особи, яка, як я вже встиг вас запевнити, нам взагалі не відома.

— А канонік Отто Беесс? Це теж не відома вам особа? А Бартоломій Ейзенрейх, який поклав на депозит на користь Рейнмара з Беляви значну суму в цій конторі?

— Ви маєте до мене ще щось, пане Грелленорт? — службовець випростався. — Якісь інші справи? Такі, в яких Компанія Фуггерів могла би допомогти? Якщо ні…

— Колись, — Стінолаз не зрушив з місця, — наші розмови відбувалися інакше. Ми знаходили спільну мову. І справи, вигідні для обох сторін. Спільних справ було чимало. Ви неодмінно пам'ятаєте. Чи, може, я маю вам нагадати?

— Неодмінно пам'ятаємо, — відрізав службовець. — Ми все пам'ятаємо. Усе є в книгах, пане Грелленорт. Кожен рахунок, кожен дебет, кожен кредит. І всюди сходиться сальдо, до пфеніга. Бухгалтерія — основа порядку. А тепер… Пісок у клепсидрі пересипався майже весь. Наступні прохачі чекають…

— Ви відчули кон'юнктуру, — Стінолаз далі нерухомо сидів у кріслі. — Рознюхали своїми собачими купецькими носами, звідки вітер віє. Колись, коли йшлося про ваш зиск, ми були добрі. Ви кланялися нам у пояс, не шкодували зусиль, не жаліли хабарів і бакшишів. Завдяки нам ви завойовували позицію, завдяки нам розправлялися з конкурентами, завдяки нам обростали жиром. А тепер злигалися з нашими смертельними ворогами, чарівниками, гуситами і поляками. Чи не зарано? Фортуна зрадлива. Антихрист, подейкують, надходить. А про Луцьк на Волині ви чули? Нині ви вважаєте нас слабкими, переможеними, позбавленими впливу, безперспективними, тому викреслюєте нас зі своїх книг, сторнуєте з балансів. Ви недооцінюєте сили, які за нами стоять. Сили, які є в нашому розпорядженні. А це, запевняю вас, великі сили. Найбільші з тих, які знає природа. І такі, яких природа не знає.

Він простягнув долоні, розчепірив пальці. Біля кожного нігтя раптом з'явився тонкий і синій язичок полум'я, який блискавично ріс і змінював колір на червоний, а потім білий. Від легкого руху пальців вогонь вибухнув з могутньою силою, оточив руки Стінолаза склубленою масою вогню. Стінолаз перелив вогонь з руки в руку, зробив жест. Вогонь лизнув край оздобленого різьбою столу, мерехтливою завісою піднявся, танцюючи, майже сягаючи різьблених брусів стелі.

Службовець навіть не здригнувся. Навіть не примружив очей.

— Вогонь кари, — повільно вимовив Стінолаз. — Вогонь на стрісі садиби. Вогонь у складі товарів. Вогонь багаття. Вогонь пекла. Вогонь чорної магії. Наймогутнішої сили, яка існує.

Він відвів долоні, стріпнув пальцями. Вогонь зник. Без сліду. Навіть без запаху. Ніде не залишилося навіть сліду паленого.

Службовець Компанії Фуггерів поволі простяг руку до секретера, щось звідти вийняв, а коли прибрав руку, на кришці столу залишилася золота монета.

— Це florino doro, — повільно вимовив службовець компанії Фуггерів. — Флорин, який ще називають гульденом. Діаметр близько дюйма, вага близько чверті лота,^{10} двадцять чотири карати чистого металу, на аверсі флорентійська лілія, на реверсі святий Іван Хреститель. Примружте-но повіки, пане Грелленорт, і уявіть собі багато таких флоринів. Не сто, не тисячу і не сто тисяч. Тисячу тисяч. Millione, як кажуть флорентійці. Річний оборот Компанії. Спробуйте це собі уявити, змалювати силою уяви, побачити очима душі. І тоді ви побачите і пізнаєте істинну могутність. Істинну силу. Наймогутнішу з існуючих, всевладну і непереможну. Моє шанування, пане Грелленорт. Ви знаєте дорогу до виходу, чи не так?

Хоча весняне сонце активно встромляло своє проміння у вузькі вікна костелу Святої Ельжбети, у бічному нефі панувала пітьма. Крейцарик не бачив особи, з якою він розмовляв, навіть обрис постаті ховався від його очей. Він відчував тільки її запах, легенький, але впізнаваний аромат розмарину.

— Грелленорт небагато добився, — послужливо повідомив він. — У місті кажуть, що він марно старається, що Рейнмара з Беляви не дістане, бо той давно втік за тридев'ять земель. Коли його витурили від Фуггерів, Грелленорт впав у дику лють, та й з єпископом він теж був посварився. Єпископ йому забороняв ходити до домініканців і надокучати Святій Курії, однак Грелленорт не послухався. Це все, що я знаю.

• Предыдущая
• 39/128
• Следующая