Выбери любимый жанр

Меч королів - Батурин Сергій - Страница 21


Изменить размер шрифта:

21

— Чого ж так? — досить спокійно подивися на приреченого моряка Блек. — До речі, ти знаєш, що тебе повісять?

— А мені плювати. Ви тільки й можете, що вішати, зраджувати і прирікати на голодну смерть. Ви, пранги, взагалі підла порода! І я шкодую, що не зміг помститися вам!

— Ну, досить, — вирішив адмірал. — Владою губернатора острова Мала Черепаха, даною мені королем народу прангів, за напад на офіцера військового флоту королівства я караю тебе довічним ув’язненням на мідних копальнях! Як твоє ім’я?

— Нащо тобі моє ім’я? — люто глянув на губернатора засуджений.

— Я маю щось записати у вирок, — байдуже повідомив адмірал.

— Пиши, — нахабно підняв голову моряк. — Моє ім’я — Алекс Блек!

У німій тиші, що впала, як туман Морських Мольфарів, зміцнів злий голос в’язня:

— Чого витріщився? Пам’ятаєш співачку Лотту з Люнни? Не забув? Вона тебе все життя пам’ятала! Аякже! Капітан «Морського носорога». Квіти дарував! Шляхетним прикидався! А потім покинув вагітною — і поїхав!

Почувши ці слова, Зульфікар занімів: він згадав Гасхурн і княжну Оло.

— Лотта з Люнни не могла завагітніти! — закричав адмірал.

— Чому це? — єхидно примружився Алекс.

— Тому, що вона була метискою, — не так упевнено сказав Устін Блек.

— Це тобі, часом, не король Доар сказав? А чи знаєш ти, що він днів за п’ять до тебе підкочувався до матері з тим самим, що й ти, але йому вона відмовила? Вона розповідала, коли я вже був дорослий. А ти не знав, татусю? А ти подумай, чому він тебе, героя війни, сюди запхав! А потім вона не змогла співати з черевом і втратила роботу, народився я. Вона кохала тебе до останнього дня, чекала на тебе! Ходила на берег, начебто на прогулянки, а сама вдивлялася в небокрай — чи не з’являться вітрила «Морського носорога»! Ми бідували, і я, син прангівського шляхтича і фатійської дворянки, лягав спати голодним і не ходив до школи!

Зульфікар уявив княжну Оло, яка стоїть на причалі та вдивляється у морську далечінь.

— А потім, — із викликом вів далі Алекс Блек, — коли мені було п’ятнадцять років, вона померла, і її поховали сусіди на кладовищі для бідняків, а я пішов найматись юнгою на перший-ліпший корабель. Тоді я поклявся помститись усім винуватцям наших бід: і тобі, і Гадрузам…

— Що міг зробити ти, простий моряк, королям? — здивувався Зульфікар.

— Краще б тобі не питати, Гадрузе! Бо те, що ти почуєш, саме собою буде страшною помстою! — презирливо кинув син адмірала.

— Підніміть його з колін, — раптом наказав ґвардійцям Зульфікар. — Говори, Алексе Блек, як ти помстився Гадрузам.

— Хай мене розв’яжуть, — заявив той.

— Розв’яжіть, — дозволив король.

— Три роки тому, — почав свою розповідь Блек-молодший, — я повернувся до Партерена (я давно вже купив там собі будиночок) із рейсу до Південних морів. На другий день до мене прийшов майванський купець Месроп. Він добре знав, хто я, сказав, що знав мою матір та батька…

— Ти кажеш — Месроп? Месроп справді був тоді з нами у Фатії. То це він, — схопився за голову адмірал, — об’їхав під час негоди затоку і повідомив Доарові про мій зв’язок із Лоттою.

— Мені продовжувати? — спитав Алекс.

— Продовжуй, — кивнув король.

— Той Месроп сказав, що репрезентує дуже впливову особу, яка допоможе мені помститися, оскільки це в її інтересах. Він запропонував мені піти на службу до цієї особи за дуже велику платню і стати боцманом на одному з двох кліперів сильбертальської побудови, які записані на Месропа, але фактично належать тій особі. Весь цей час ми нічого особливого і не робили: плавали собі, та й усе, але якось Месроп передав наказ замаскувати корабель під ядранський, йти на Гряду і чекати у Квінізорайї. Корабель стояв на рейді, а ми пили по всіх шинках. Тоді ми й перестріли цього, — кивнув на Гирея, — пана з дуже гарною жінкою. Нам не пощастило: він виявився дуже вправним бійцем, а ми були надто п’яні… Він одного вбив, потім здійнявся галас і ми втекли, а вночі забрали тіло свого товариша, яке вони кинули у стічну канаву, — аби ніхто його не впізнав і нас не знайшли через нього. Ми прив’язали до тіла величезну каменюку і втопили його у бухті. Тиждень я ховався на кораблі, а потім надійшов новий наказ — і ми пішли з Гряди.

За півроку ми повернулися, знову приїхав Месроп із тією впливовою особою. Вони привезли одну річ: здогадались — яку? Так, меч! І сказали йти у певний пункт, де мені з мечем перейти з того кліпера на «Лебідь». Дуже просто: шукали б ядранський кліпер, а не сильбертальський. Ваш фреґат виявився швидшим, аніж можна було розраховувати, а «Ворона» надто обросла водоростями та молюсками… Тільки диво врятувало нас…

— «Ворону» вже покренґували, — повідомив король. — І що було далі?

— Далі ми пересіли на «Лебедя», а в того хід дуже непоганий, і дісталися до міста Ипл, звідти — диліжансом до Ерли, і, поки ви йшли довкола всього Ядрану, ми річною ґалерою спливли по Матті у Гасхурнську затоку. Ми віддали меч королю Ядрану, — Алекс побачив, як Зульфікар поклав руку на рукоять. — Саме цей меч, я бачу — ви повернули його… Ми встигли: на другий день у затоку ввійшла «Світанкова зоря».

Ми думали, що король Раал захоче помститися за старі образи, вб’є або візьме у полон принца, а воно он як вийшло. Поштовим корветом ми дісталися до Оквілли, де нас очікував «Лебідь», я поїхав, а Сандро Бур лишився там на випадок, якщо ви зайдете до Оквілли, і ви зайшли — я ж бачив там ваш корабель.

— Сандро Бур — третій із провулку? — уточнив король.

— Він, — підтвердив Алекс.

— Ти більше ніколи його не побачиш, — втрутився мовчазний до того Гирей.

— Ти і його вбив? — здогадався Алекс. — Ти вбив обох моїх друзів!

— Що було далі? — нетерпляче підганяв розповідь король.

— Коли ви наздогнали «Лебедя», я приблизно вирахував ваш хід і випустив голуба з повідомленням Месропу, а той з Майвани — другого, який долетів до Ель-Брадо, а звідти надіслали третього, який дістався Квінізорайї раніше за вас, але, я бачу, трішечки пізніше, ніж треба.

— Кажи ясніше, — наказав Зульфікар.

— Буде ще тобі ясність, — пообіцяв Алекс. — А ще, на прохання тієї поважної особи, я привозив рік тому з Руттії отруту, що нею та особа, як я розумію, скористалася. Хоча я не знав, для кого саме така отрута призначалася: спершу людина відчуває нестачу повітря, а протягом доби помирає від ядухи.

— Саме так помер батько! — вражено закричав молодий король. — Кому ти віз ту отруту? Хто ця впливова особа?

— Оце і є час моєї помсти. Тепер ріжте одне одного, вбивайте! — високо підвів голову арештант. — Бо цю людину звуть…

Він витримав паузу і виголосив:

— … Азиз Гадруз!

— Ти можеш це довести? — холодно спитав король.

— Можу: половина людей з «Морської ворони» бачила, як він привозив меча, — месник підняв руку і пальцем указав у бік Синьої бухти, — і зараз вони на «Лебеді». І отрута… Я привіз йому вісім пляшечок синього скла у формі груш. Однієї пляшки для однієї людини достатньо. Навряд чи він використав їх усі — одна, твоя, — підморгнув Зульфікарові Алекс, — напевне, ще у нього…

— Почекайте, — наказав король і стрімко пройшов у вежу — до кімнати, де жив Азиз. За хвилину він вийшов, ховаючи в кишеню маленьку синю пляшечку, саме таку, як сказав Алекс, і знов приєднався до інших:

— Ми не будемо тебе відправляти на каторгу. Ти поїдеш до міста Мун на Кайвані, під нагляд поліції. Років за п’ять ми подивимось, що далі з тобою буде… Виведіть! — наказав ґвардії.

Тільки-но Алекса вивели, як старий адмірал, впавши на коліна, почав цілувати королеві руку.

— Встань і не плач, — наказав Зульфікар. — Якби не дід, був би він офіцером нашого флоту… Капітане Гирей, передайте мій наказ на всі кораблі Небесної ескадри: бути готовими зранку вийти в море!

Зульфікар обернувся до бухти і, раптом, до Гирея:

— Дай трубу!

Гирей дав трубу, глянув туди, куди дивився король, і остовпів: на рейд Квінізорайї, повз «Лебедя» та «Лазурову Лілею», входив саме той ядранський корвет, що зустрічав «Світанкову зорю» в Гасхурнській бухті. Тріпотів прапор: на темно-ультрамариновому тлі бузковий змій обвив помаранчеве сонце.

21
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Батурин Сергій - Меч королів Меч королів
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело