Выбери любимый жанр

АМтм - Іздрик Юрій Романович - Страница 32


Изменить размер шрифта:

32

Однак дух спротиву оволодів зненацька мною (нема нічого гіршого, як грати в чужу гру, до того ж незрозумілу), і я, схопивши за ліф червоної сукенки, здер її з дівчини, а потім пішов колом, здираючи одяг з усіх жінок, які траплялися під руку.

Дивно, замість обструкції й протесту це викликало лише нову хвилю пожвавлених оплесків і танців, а напівоголені молодиці поглядали на мене з неприховано гендерною прихильністю — так дивиться жінка, яку вже знаєш достатньо близько, аби не виходити з кімнати, коли вона переодягається, а водночас яку ще не встиг розчарувати тілесною близькістю.

Здається, дух показної інтимності запанував довкола після цих моїх галантерейних вибриків, бо дійство перемістилося до будинку, де в просторій залі палахкотів величний (дещо стереотипно невідповідний до скромності й масштабів покою) камін, отже штучного світла таки було забагато, і розрубування гірлянди мало попри ритуальний ще й практичний сенс.

Хоча ці мої намагання щось раціоналізувати, звичайно, гівна варті, бо я і далі поняття не мав, у яку халепу вляпався і чого так направду від мене очікують. Однак дурнувата свідомість відмовляється брати участь у справах, яких не розуміє, і замість того, щоб насолоджуватися естетикою чистого абсурду, підсовує непізнаваному зовнішньому недолугі і фальшиві мотиви.

Тепер уже навряд чи згадаю усі завдання, які мені довелося вирішувати тієї ночі.

Пам'ятаю лише, що шалений рух не припинявся ні на мить (пилося через медичні трубки химерні коктейлі, розвішувалося ялинкові прикраси, — бо в міжчасі прийшло і проминуло місцеве різдво, — пеленалося немовлят, розставлялося пастки на миші, крохмалилося і прасувалося старосвітські сорочки, милося й билося вікна, розкладалося пасьянси, гралося на семплерах, читалося вголос анархістські вірші, бавилося в революцію, бавилося в хованки, влаштовувалося конкурси на найкращий малюнок і найбільший бюст, складалося буріме і пазли, імітувалося оргію, оглядалося телевізійні серіали, влаштовувалося домашні спектаклі, знімалося візіонерське відео, викликалося духів живих журналістів, пеленалося немовлят, пеленалося немовлят і знову пеленалося немовлят, немов то була школа молодих батьків, і ще багато всілякої всячини робилося, wherever); що ані хвилини спокою, — аж поки над переліском не показалася аплікація сонця, — мені даровано не було; і що головоломки робилися все складніші й складніші, аж до тієї вишуканої простоти, коли врешті-решт у моїй руці опинилася запалена сиґарета, і правильним розв'язанням було не що інше, як на позір банальний перекур, який тут означав перший ступінь утаємниченості.

Одразу потому мене (попід руки) вивели на причал, і за всією логікою, — якщо лише хтось зауважив тут бодай якусь логіку, — довкола вже мало бути би не поле, а потайне лісове озеро, яке поночі я нібито сплутав із ріллею. На жаль, ні, жодних чудес не сталося, і зусібіч — куди лише сягав погляд — зеленів і колосився лан, тобто теоретично я міг би піти собі геть, шукати автобуса, наприклад; але чи то внаслідок викуреної сиґарети (до якої щось підмішали, безсумнівно), чи то в результаті пережитих пригод, чи то під впливом втаємничення, я відчував, що навіть подумки не можу залишити цей дивний осередок неадекватності, цей прихисток для дурисвітства, котрий до того ж, за якимось там черговим ініціаційним щаблем, відкрив мені своє справжнє обличчя (чи, мо', одне із них), виявившись славнозвісним, легендарним і напівміфічним Монастирем Ідіотів, потрапити до якого мріє в глибині серця кожен адепт суспільної адаптації, а заразом симпатик Доґми.

Отож я залишився.

Ба більше — я залишився на невизначений термін.

Однак помилявся б той, хто уявив би, ніби тут щоночі відбувалися подібні профанні містерії, або що мене, скажімо, звели гвинтовими сходами до пивниці, облаштованої під шпитальний покій, аби схилити до примусового схимництва.

Не було жодної подібної маячні.

Як не було й задекларованих обмежень чи табу.

І можна було б усе це потрактувати як відпустку в колі нововіднайдених приятелів, якби не майстерне, замалим не віртуозне моделювання братами й сестрами щоденних ситуацій у такий спосіб, що, попри позірну свободу вибору, я постійно опинявся в становищі жорсткої детермінації і вихід щоразу мусив шукати сам.

За час мого перебування в монастирі я з багатьма заприязнився, але дивна то була дружба — так можна було би приятелювати з персонажами власних снів. Я навіть мав кілька недовгих інтрижок із кількома сестрами, та знову ж таки це були зв'язки, немовби вичитані з позичених книжок.

І дивним чином я майже нічого не пам'ятаю із свого чернечого життя. Можливо, найяскравішим (бо найвиразнішим) спогадом є щоденна ранкова кава з молоком, яку я пив, сидячи в шезлонгу на пристані.

Пам'ятаю також, що перша, «карнавальна» ніч час від часу повторювалася, та дарма я тішив себе сподіваннями, що вже досконало знаю порядок церемоніалу — кожного разу один або кілька елементів змінювалося, і таким чином змінювався весь сценарій, так, ніби за час мого монастирського перебування ми мусили перепробувати всі можливі варіанти розвитку подій, перейтися усіма шляхами цього саду розгалужених стежок, простежити увесь комбінаторний потенціал ритуалу.

Шкода й говорити, що фінальна сиґарета, наприклад, відігравала попри свою позірну реквізитну обмеженість, найрізноманітніші функції:

— я пропалював нею фіранки й надувні кульки, застосовував у виготовленні домашнього бульбулятора, пускав дим кільцями і давав прикурювати пахітоску перебраній на Марлен Дітріх сестрі-повії;

— одного разу мені довелося підпалити нею петарду з першої дії, іншого — струшувати попіл у спеціальну мисочку для гадання;

— котрогось дня я мусив, не випускаючи її з рота, немов якийсь босяк, читати довжелезний монолог, аж поки сиґарета не догоріла до фільтра, і так, з приклееним до нижньої губи бичком, я відтворював якісь нордичні пристрасті;

— кілька тижнів поспіль я удобрював попелом ґрунт вазонка, в якому жила Alcea rosea L. var. nigra Cav., удобрював, аж поки не виросло ціле деревце і не розпустилися темно-червоні, майже чорні квіти;

— під час безсонної ночі присипляв сигаретним димом нічного метелика, що збився з курсу і спокусився на світло гірлянд;

— я випускав пасма сивого чаду в промені діапроектора під час демонстрації слайдів із життя арктичних вовків — безбарвні простори тундри немовби оживали, і заметіль курилася поміж кучугур;

— залишав докурити чи то братові по зброї, чи ворогові номер один, демонструючи щедрість воєнної дружби та мирної ненависті;

— пускав по колу, наражаючись на небезпеку найневинніших захворювань слизової;

— розкришував, висипаючи тютюн в ароматичні суміші різнотрав'я, перемішував, міксував, накурював самодіяльних вакханок;

— вчився розрубувати навпіл саперною лопаткою (лопатка, до речі, швидко стала практично невід'ємним атрибутом більшості забав);

— якось мені навіть довелося гасити недопалки об шкіру одного з братів, який із праскою на животі та паяльником у дупі відбував посвячення в одну з найвищих каст, т.зв. «тєрпіл»;

— а в самому фіналі ця сиґарета, зрозуміло, мусила відіграти і ключову нарешті роль, бо саме нею мені належалося підпалити Монастир Ідіотів перед відходом у світ.

32
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Іздрик Юрій Романович - АМтм АМтм
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело