Выбери любимый жанр

Вітер у замкову шпарину - Кінг Стівен - Страница 60


Изменить размер шрифта:

60

Якщо ні, далі я збирався продовжувати свинцевими.

Двері відчинилися, і зайшов шериф Піві. У правій руці він тримав молоток з залізного дерева завдовжки два фути. Сирівцевий підвісний шнур обвивався довкола його зап’ястя. Заходячи в двері, шериф ніжно погладжував робочий край молотка лівою долонею. Його очі натрапили на хлопчика в камері, білого як крейда, і він усміхнувся.

— Привіт-привіт, Біллі, сину Білла, — сказав він. — Ми з тобою, все буде добре. Боятися нема чого.

Біллі спробував вичавити з себе усмішку, але від переляку нічого не вийшло.

Наступним, погойдуючись на своїх ногах-пеньках, пішов Стеґ Лука. За ним ішов майже такий самий старий чолов’яга, з облізлими білими вусами. Темне сиве волосся спадало йому на плечі, а у примружених очах танцювали зловісні вогники. А може, був він просто короткозорий. У списку він був позначений як Боббі Фрейн.

— Ідіть повільно, — наказав я, — щоб цей хлопчик міг добре вас роздивитися.

Вони пішли. Кожному, хто проходив повз камеру, Білл Стрітер стривожено зазирав у лице.

— Добривечір, хлопче, — привітався Лука, проминаючи камеру. Боббі Фрейн приклав руку до невидимої фуражки. Один з молодших (згідно зі списком, Джейк Марш) висолопив язика, жовтого від трав’яного тютюну. Інші просто шаркали ногами повз камеру. Декілька тримали голову похиленою, поки Веґ не гаркнув на них, щоб подивилися хлопчику в вічі.

На обличчі Білла Стрітера не з’явився проблиск упізнавання, була тільки суміш переляку і розгубленості. Я тримав незворушний вираз обличчя, але надію вже втрачав. Чому, зрештою, шкуряк мусив не витримати й зірватися? Йому не було чого втрачати, якщо розіграє партію до кінця, і він це знав.

Лишилося тільки четверо… потім двоє… потім лише хлопець, який в «Угробленому щасті» говорив про те, що боїться. Я побачив, як змінилося обличчя Біллі, коли він проходив повз нього, і подумав, що нарешті щось є, та потім збагнув — то лише впізнавання одним юнаком іншого.

Останнім ішов Веґ. Він кудись подів свій молоток і надів на кожну руку по мідному кастету. Він глянув на Біллі Стрітера і не дуже приємно всміхнувся.

— Що, малий, не бачиш товару, який міг би купити? Що ж, жаль, та не скажу, що мене це диву…

— Стрільцю! — раптом гукнув Біллі. — Сей Дескейн!

— Так, Біллі. — Я взяв Веґа за плече, відсунув убік і став перед ґратами камери.

Біллі торкнувся язиком верхньої губи.

— Скажіть їм, будь ласка, хай вони знову пройдуть. Тільки тепер нехай піднімуть холоші штанів. Я не бачу кілець.

— Біллі, кільця однакові.

— Ні, — заперечив він. — Не однакові.

Вітер саме вщух, і хлопчика почув шериф Піві.

— Ану розвертайтеся, хлоп’ята, і назад кроком марш. Тільки цього разу піднімайте штани.

— А може, годі вже? — пробурчав чоловік зі старим наручним годинником. У списку він проходив як Оллі Анґ. — Нам обіцяли випивку. По склянці на брата.

— Чого ти, любчику? — спитав Веґ. — Хіба тобі не тре’ назад до дверей? Тебе мама в дитинстві головою на підлогу не впускала часом?

Шахтарі невдоволено бурчали, але по коридору в бік контори рушили, тепер уже від наймолодшого до найстаршого, і штани позадирали. Мені всі татуювання здавалися однаковими. Спочатку я думав, що і хлопчику вони теж такими видаються. Та потім побачив, як його очі округлюються і він відступає ще на крок від ґрат. Проте він нічого не сказав.

— Шерифе, затримайте їх на хвильку, коли ваша ласка, — сказав я.

Піві став перед дверима в контору. Я підійшов до камери й тихо заговорив.

— Біллі? Щось побачив?

— Слід, — сказав він. — Я бачив слід. Це чоловік з розірваним кільцем.

Я не зрозумів… спочатку. І пригадав усі ті рази, коли Корт називав мене тупим слимаком у черепушці. Інших він так само обзивав, навіть гірше (авжеж, бо робота в нього була така). Але стоячи в коридорі тієї дебарійської в’язниці й слухаючи самум, що бушував за її стінами, я подумав, що він мав рацію щодо мене. Я справді був тупим слимаком. Лише кілька хвилин тому я подумав, що як були ще якісь згадки про татуювання, я б їх витяг із Біллі під гіпнозом. Та тепер згадав, що я їх таки витяг.

«Пригадуєш іще щось?» — запитав я, впевнений, що більше нічого Біллі не пам’ятає. Я хотів швидше вивести хлопчика з трансу, який помітно засмучував його. А коли він сказав: «Білий слід», — але якось невпевнено, неначе сам у себе запитував, — то дурний Роланд пустив це повз вуха.

Сільчаники вже втрачали терпець. Оллі Анґ, той, у якого був іржавий годинник на руці, скаржився, що вони зробили все, про що їх просили, і тепер хочуть назад в «Угроблене», випити своє віскі й узути трикляті чоботи.

— Котрий з них? — запитав я у Біллі.

Він нахилився вперед і прошепотів.

Я кивнув і розвернувся до чоловіків, які скупчилися в кінці коридору. За ними пильно наглядав, тримаючи руки на руків’ях револьверів, Джеймі. Напевно, чоловіки щось таке побачили на моєму обличчі, від чого одразу ж перестали базікати й просто дивилися. Чути було тільки, як вітер виє і без угаву порскають об стіни жмені шорсткого піску.

А далі сталося те, що я згодом обмірковував безліч разів і дійшов сумного висновку, що запобігти цьому нам було не до снаги. Ми не знали, чи швидко чудовисько може змінити подобу. Думаю, Ванней теж не знав, бо інакше він би нас попередив. Навіть мій батько так сказав, коли я закінчив свій звіт і підвівся, а всі ті книжки спохмура дивилися на мене вниз, чекаючи, коли він ухвалить свій вирок щодо моїх дій у Дебарії — не як мій батько, а як мій дін.

За одне я досі є вдячний. Я мало не наказав Піві вивести вперед того, на кого вказав Біллі, та потім змінив думку. Не тому, що Піві колись давно-предавно допоміг моєму батьку, а тому, що Мала Дебарія та соляні шахти були не у його віданні.

— Веґ, — сказав я. — Підведіть до мене Оллі Анґа.

— Це котрий?

— Той, у якого на руці годинник.

— Легше, легше! — шумно запротестував Оллі Анґ, коли констебль Веґ поклав руки йому на плечі. Як на шахтаря, був він худорлявої статури, більше схожий на книгогриза, але руки мав дуже м’язисті. І я бачив, як напинається від м’язів на плечах його бавовняна робоча сорочка. — Легше, я ні в чому не винен! Це несправедливо! Ви хапаєте мене тільки тому, що цей малий повикобенюватися хоче!

— Заткни свій хавальник, — пригрозив Веґ і потягнув його крізь маленький натовп шахтарів.

— Підкоти знову холоші штанів, — сказав я.

— Іди ти нахрін, сосунок! Разом з конем, на якому їздиш.

— Підкоти, інакше це зроблю я.

Він підняв руки і стиснув їх у кулаки.

— Тільки спробуй! Ти тільки спро…

Джеймі легкою ходою зайшов ззаду, витяг свій револьвер, легко підкинув його в повітря, зловив за ствол і опустив руків’я Анґу на голову. Удар було розраховано розумно: чоловік не знепритомнів, однак кулаки опустив, і Веґ ухопив його попід пахви, коли його коліна підкосились. Я підтягнув праву холошу його штанів і побачив те, що хотів: синє татуювання каторжної тюрми Білі, яке перетинав (розривав, кажучи словами Біллі) товстий білий шрам, що піднімався аж до коліна.

— Ось що я бачив, — видихнув Біллі. — Ось що я бачив, коли лежав під тією купою збруї.

— Він усе вигадує, — сказав Анґ. Вигляд у нього був приголомшений, слова звучали так, наче в роті була каша. По щоці з ранки на голові, де приклався револьвером Джеймі, потекла цівочка крові.

Але я знав, що це не вигадки. Біллі згадував про білий слід задовго до того, як побачив Оллі Анґа в тюрмі. Я розтулив було рота, щоб наказати Веґу кинути його в камеру, та саме тієї миті найстаріший шахтар кинувся вперед. В очах у нього спалахнуло запізніле розуміння. Але не тільки це. Він був розлючений.

Перш ніж я, Джеймі чи Веґ змогли його зупинити, Стеґ Лука схопив Анґа за плечі й штовхнув на ґрати через коридор від камери для п’яниць і хуліганів.

— І як я одразу не здогадався?! — закричав він. — Я мусив ще багато тижнів тому здогадатися, ти, слизький облудний виродок! Вбивця проклятущий! — Старий ухопив його за руку з годинником. — Де ще ти міг його взяти, як не з тієї тріщини, де світло зелене? Де ще? Ах ти ж падлюка, вбивця шкуроскидний!

60
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело