Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич - Страница 45
- Предыдущая
- 45/127
- Следующая
…Знов робота в шахті. Обов’язково в шахті, бо загадковий інфрарадій мусить ховатися десь глибоко в надрах. І знову втомлені товариші кидають роботу, вони змушені відпочити, їм не вистачає сил, це обов’язково: ніхто не може бути таким упертим і витривалим, таким наполегливим і стійким, як він, загартований, рішучий юнак. І звісно, таки він, Василь, робить останній удар киркою. Відкривається велика-велика печера. І по середині її, заливаючи все своїм чарівним світлом, як велетенський самоцвіт, що в ньому буяє розтоплене золото й вогонь, граючи всіма барвами райдуги, лежить ясний і блискучий інфрарадій. До нього не можна наблизитись, він обпікає вас, блискавки пролітають в усі боки від нього, сині, зелені, червоні блискавки… Ось яким мусить бути інфрарадій!
— Чого ви так дивитесь, Василю? — звернув на нього увагу Риндін. — Не задоволені, що знайшли інфрарадій? Що таке?
Хлопцеві стало ніяково. Проте він не звик ховатися з своїми думками від Миколи Петровича. Він розповів Миколі Петровичу все, що думав. Риндін усміхнувся:
— Зовсім не обов’язково, щоб наш інфрарадій був таким, як ви його собі уявляли, Василю. Навпаки, це було б дуже погано. Ну, як тоді б ми повезли його з собою?
— Миколо Петровичу, все це, звісно, так, — погодився Василь. — Але як можуть такі-ось камінці давати, як ви говорили, енергію цілому заводові? Де та енергія? Звідки візьметься вона в цій каменючці?
Риндін пояснив:
— В цьому непоказному камінці ховаються незліченні запаси енергії. Деякий вияв цієї енергії ви вже відчули на собі, мій друже. Ваш опік — наслідок величезної активності інфрарадію. На щастя, ви не дуже довго перебували під його впливом, і цей опік легко буде вилікувати. Ви змажете його маслом і лежатимете в гамаці добу-дві…
— Ой! — скрикнув незадоволено Василь. — Аж дві доби?
— Можливо, доведеться полежати й більше, бо опік від радію дуже небезпечний, — продовжував Риндін, ніби не помічаючи незадоволення Василя. — І ваше щастя, друже мій, що ви несли ці камінці, коли були в скафандрі. Металева сітка, що вкриває його гумову тканину, трохи нейтралізувала вплив інфрарадію… Власне, не інфрарадію навіть, а якоїсь його солі, цебто значно менш активної речовини. Бо ці камінці, безперечно, не є чистий інфрарадій, а лише якась його хімічна сполука.
— Тільки сполука?
— Цього нам цілком вистачить. Сполуки інфрарадію для нас навіть безпечніше, бо вони, повторюю, менш радіоактивні. Я не знаю, яким способом могли б ми нейтралізувати чистий інфрарадій.
Він змовк, немов обмірковуючи цю можливість. Але, згадавши про запитання Василя, продовжував.
— Щодо енергії, то в цих непоказних камінцях стільки її, що ви, Василю, просто не можете собі уявити. Та навіщо я говоритиму все це? Вадиме, — звернувся він до Сокола, — принесіть, будь ласка, з хімічної шафи пробірку з слідами радію. Так, так, ту саму, що нею ми користувалися, вивчаючи інтенсивність космічного проміння. Давайте її сюди.
Старий академік насилу підвівся, спираючись на Гуро. Він узяв один з камінців, відділив від нього малесеньку, ледве помітну оком крихітку й поклав її на мармурову дошку.
— Зараз я, друзі мої, активізую цю хімічну сполуку інфрарадію з допомогою слідів звичайного радію. Ми поставимо їх один коло одного. Тільки… як би це найти спосіб вмить роз’єднати їх, якщо буде потреба? Ага, ось що! Борисе, ви можете пожертвувати для нашого досліду один з ваших шомполів? Скажімо, оцей?
Риндін показав на тонкий мідний прут.
— Прошу, звісно, Миколо Петровичу, — з готовністю озвався Гуро.
— Добре! Тут, у цій пробірці, навіть забагато залишків радію для нашої мети. Нам вистачить і такої порції…
Під зацікавленими поглядами товаришів Риндін занурив кінець мідного прута в пробірку і зразу ж витяг її назад.
— Це все. Будь ласка, Вадиме, покладіть пробірку на місце. Не варт залишати її тут, у небезпечному сусідстві з солями інфрарадію. А ми зачекаємо на вас.
Коли Сокіл повернувся, Микола Петрович наказав винести стіл з ракети назовні.
— Тут провадити дослід небезпечно, — пояснив він.
Мандрівники одягли скафандри і вийшли з ракети. Сокіл схотів вийти без скафандра, і Микола Петрович дозволив це йому.
Микола Петрович став на віддалі від мармурової дошки, тримаючи в руці довгий мідний прут.
— Увага, товариші! Прошу відійти всіх подалі.
Скоряючись йому, всі відійшли, зацікавлено поглядаючи на стіл, де на мармуровій дошці лежала загадкова крихітка. Голос Риндіна набув звичної владності.
— Увага!
Риндін простяг прут до мармурової дошки і приклав його до крихітки.
Враз наче сонце спалахнуло на столі. Блискуче сяйво, як від найпотужнішої вольтової дуги, засліпило очі Василеві. Мимоволі він підніс до обличчя руки. Сухий жар, як від розтопленого чавуну, проник крізь скафандр.
— Досить, Миколо Петровичу! — вигукнув Гуро. — Дивіться, стіл займається!
Почувся дзвінкий тріск: то луснула мармурова дошка, не витримавши жару. Від стола підіймалася синя цівка диму: навіть у вогкій атмосфері Венери дерево почало жевріти.
Різким рухом Риндін відсмикнув мідний прут. Сяйво враз погасло. Здавалося, надворі відразу стало темно. Тільки світився розпечений до білого кінець мідного прута, з якого стікали розтоплені важкі краплини, та гарячим жаром пашіло від розколотої дошки.
— От тобі й жар! Оце так крихітка! І надовго її вистачить, Миколо Петровичу, якщо вона так палатиме, отака крихітка? — спитав Гуро.
Риндін задумливо відповів:
— Вона не палає. Тут відбувається інше. Я не сказав би навіть, що інфрарадій розжарюється сам. Можливо, він лишається холодним і нагрівається лише механічно від речей, які розжарюються навколо нього.
— Лишається холодним? А ця спека, це сяйво?
— Наслідок звільнення енергії. Під впливом радію інфрарадій починає розкладатися бурхливіше, ніж звичайно. Радій: активізує його. І ми бачимо, як звільняється його внутріатомна енергія. Через те, що ми наблизили до нього лише наймізерніші сліди радію, то в даному випадку ми мали лише скромний світловий і тепловий ефект. Коли б ми наблизили більшу кількість залишків радію (я не кажу вже про можливість наблизити чистий радій), то ми мали б жахливий по силі та наслідкам ефект. І чим тісніший буде контакт між інфрарадієм та радієм, цими двома радіоактивними елементами, тим активніше інфрарадій розкладатиметься. Щодо вашого запитання, Борисе, то я думаю, що в умовах контактування з цими мізерними слідами радію наша крихітка інфрарадію сяяла б отак років із сто…
Василь не стримав вигуку здивовання.
Всі стояли біля стола. Василь поглядав на почорнілу мармурову дошку. Ну, й сила!
— Так, так! Це дуже тривалий процес, — спокійно продовжував Риндін. — Ну, досить експериментів. Внесімо стіл до ракети. Бачите, як важко дихає Вадим. Там я скажу вам дещо.
— Вадиме, — сказав академік, коли всі ввійшли до ракети, — будь ласка, зберіть всі ці «каменючки», як їх зневажливо називає Борис, і покладіть до якоїсь із наших свинцевих шаф. Я зовсім не хочу, щоб хтось із нас наслідував приклад Василя і примушений був лікувати опіки.
— Першу частину нашого завдання виконано, — промовив Риндін, коли всі знову зібрались навколо стола, — інфрарадій нам пощастило знайти. Пригоди, що їх пережив Василь, дали несподівано щасливі наслідки. Справа тепер у тому, щоб зібрати потрібну нам кількість інфрарадію і скласти його в шафи ракети. Не хочу ховати від вас, все це досить небезпечно. Переносити інфрарадій доведеться в свинцевих скриньках, які нейтралізуватимуть його шкідливий вплив на людський організм. Цілком зрозуміло, що зайва вага свинцевих скриньок дуже ускладнить роботу. Але іншого способу я не бачу. Скляні вікна в шоломах наших скафандрів зроблені з свинцевого скла. Отже, це нам допоможе. На роботу доведеться одягати додаткові свинцеві рукавички…
— Так, не зовсім зручно, — зауважив Гуро, пихнувши люлькою.
— Нічого не поробиш. Це все стосується збирання інфрарадію. Але не менш небезпечне і його зберігання. Згадайте про те, як інтенсивно світилося каміння під час ваших розмов у печері. Це на інфрарадій впливали радіоколивання з малесеньких передавачів шоломів. Нам доведеться вжити заходів, щоб найкраще ізолювати наші запаси інфрарадію. Інакше можуть трапитися різні неприємні несподіванки… Ще раз вітаю вас, друзі мої, — інфрарадій у нас є. Чи швидко нам пощастить знайти ультразолото? Не знаю, але певен, що ми знайдемо. Отже, до роботи, товариші! І ось ще одне моє побажання: давайте надалі будемо обережнішими! Щоб не траплялося у нас таких випадків, як з Василем… Добре?
- Предыдущая
- 45/127
- Следующая
