Выбери любимый жанр

Арахнофобія - Сорока Юрій В. - Страница 41


Изменить размер шрифта:

41

– Пані Розділовська. Претендує на високе звання світської левиці й час від часу з'являється у скандалах на сторінках жовтої преси. Втім, скандалами не гребує й сам Едуард Самсонович, – Федько клацнув клавішею, і на моніторі з'явилося зображення високої пещеної брюнетки в червоній вечірній сукні. – Знайомтеся: Ельвіра Андрушевич. Відома в російському порнобізнесі модель і коханка Едуарда Самсоновича. Дама з високими запитами і гнучкою мораллю. Думаю, вас не здивує, якщо я скажу, що левова частка скандалів у пресі пов'язана саме з відносинами Едуарда Самсоновича й Ельвіри. Вони час від часу з'являються на людях разом, дають інтерв'ю і таке інше. Ельвіра до того ж має вкрай кепський характер. Запросто може пожбурити босоніжкою в пику папараці або показати в камеру свої принади.

Федько знову перегорнув зображення на моніторі. Тепер там з'явився неголений коротун у темних окулярах, із довгим масним волоссям. Коротун посміхався і тримав за талію схожу на вішалку блондинку, котра була вища за нього на голову.

– Гліб Македонський, – продовжив Нестеренко. – В миру – Віталій Столярчук. Теж цікавий персонаж. Грошей, як кажуть, кури не клюють. Продюсер кількох серіалів, працює переважно в Москві, але не гребує й київським бомондом. Буває практично на всіх кіношних тусівках, позаяк зайнятися панові Столярчуку абсолютно нічим. Хобі – дівчата-моделі, причому явно має схильність до надмірно високих і хворих на анорексію. Кажуть, зараз готується до якогось страшенно дорогого проекту. Щось на зразок «Тараса Бульби». Режисер із Москви, але знімати будуть у нас. Македонський – людина в кіношних колах відома й досить скандальна, отже, з ним обов'язково необхідно познайомитися.

– Що далі, то страшніше, – зітхнув Кравченко. – Не здивуюсь, якщо надалі не зможу дивитися кінофільми. Маю надію, хоч із геями знайомитися не доведеться?

– Костянтин Полторак, – замість відповіді Федько перемкнув фото на моніторі, даючи місце осяйній посмішці зарослого тижневою щетиною молодика з напомадженим волоссям і мужнім поглядом карих, трохи примружених очей. Ярославові здалося, що він десь бачив це обличчя. – Саме з тієї когорти. Рішуче не помічений у зв'язках із жіноцтвом, натомість не приховує свою симпатію до чоловіків. Коханців змінює наче рукавички, крім того, встигає зніматися в кількох російських серіалах та одному нашому. На даний момент досить популярний актор. Буде присутній на фестивалі.

– Стривай! – зупинив Нестеренка лейтенант. – Костянтин Полторак?

– Саме він.

– Серіал «Штурмова група»?

– Так, він працював у «Штурмовій групі».

– Капітан Шульгін?

– Ви не помилилися, – осміхнувся Федько.

– Тьху! – тільки й зміг вимовити Кравченко спересердя.

Ярослав і собі пригадав дешевеньку телевізійну епопею про пригоди в біса секретної і страшенно непереможної команди спецназівців серед бурхливих подій війни на Північному Кавказі. Він лише посміхнувся і продовжив щось занотовувати до свого записника.

Федько крутнувся на стільці й забарабанив пальцями по його пластиковому поруччі.

– Поки все. Там, звичайно, має бути набагато більше народу, але не на всіх є можливість зібрати детальне досьє. Втім, я думаю, цих унікумів тобі цілком достатньо, щоб на короткий час видати себе за людину від кіно. Ось, ознайомишся пізніше. Тут усе, про що я розповідав, – Федько протягнув лейтенантові тоненьку синю теку. – Я закінчив.

Галкін припалив чергову цигарку. Випустивши хмаринку сизуватого диму задумливо подивився на Кравченка.

– До кінця тижня роботою тебе обтяжувати не буду готуйся до занурення в нетрі кіноіндустрії, Сашуню. У Київ від'їжджаємо в п'ятницю. Доти маєш досконало вивчити біографії всіх цих паяців. У мене є виходи на декого з них, обіцяли допомогти давні друзі з міністерства. Думаю, тебе зможуть познайомити особисто з кількома. Не досить близько, але цілком достатньо, аби похизуватися перед пані Красовською зв'язками із сильними світу цього від кінобізнесу.

Вийшовши від Галкіна, Ярослав відпустив Федька й вирішив пройтися пішки львівськими вуличками, які весна пофарбувала в ніжно-зелені тони, цнотливо прикривши ті дрібні вади старовинного міста, що їх залишив на його обличчі невблаганний час, укривши шрамами фасади будинків і залізо дахів. Ще недавно голі дерева та низьке сиве небо робили центр Львова незатишним і сиротливо-похмурим, і ось, немов підкоряючись помаху чарівної палички невідомого мольфара, старовинне місто Лева одягнуло святкові шати. Навіть трамваї, які гуркотіли на стиках рейок, здавалося, були не такими запилюженими й укритими грязюкою, як завжди, а стомлені водії в заторах, визираючи з вікон автомобілів, мали не такий непривітний вигляд.

Ярослав ішов серед міського гармидеру, насолоджуючись весною і тим, що вперше за багато років його чекала не порожня квартира, де речі, залишені на своїх місцях довгі тижні тому, не змінювали свого місцеположення без його, Ярославового, втручання. Сьогодні на нього очікувала людина, котру він щиро кохав, і це цікавило його значно більше, аніж десятки облич людей, які йшли назустріч. Більше, аніж київський кінобомонд, що нагадував Ярославу банку з павуками, аніж герой спецназу, котрий на екрані спритно розправлявся з чеченськими негідниками, а насправді виявився гомосексуалістом. Його не цікавила навіть павучиха-Барбара, на пошуки якої було втрачено стільки часу.

Біля під'їзду Ярослав помітив рудого молодика, чий вигляд видався йому знайомим. Молодик, помітивши Ярослава, піднявся з лавки й застиг у нерішучості. Ярослав зупинився і придивився до рудого уважніше. Помилки не було, перед ним стояв Юрій Сердюк – брат покійного подільника Красовської.

– Доброго дня, Юрію, – подав для вітання руку Ярослав.

– Вітаю, – потиск руки Сердюка був схожим на дівочий – такий самий млявий і слабкий.

– Наскільки я розумію, ви очікуєте саме мене?

– Так, пане Савицький.

– Тоді я рішуче не розумію, хто з нас заробляє на життя розшуком! – розсміявся Ярослав. – Як ви дізналися мою адресу?

Сердюк знизав плечима.

– Все дуже просто. Я був у Євгенової матері, просив її надати ваші координати. У неї була ваша візитівка, на якій зазначено номер вашого домашнього телефону. Маючи простеньку комп'ютерну програму з адресами й телефонами львів'ян, знайти вас було зовсім не складно.

Ярослав відкашлявся. Після того, що відбулося з ним на Північному Кавказі, він не дозволяв собі таких огріхів. Можливо, розслабився за останні кілька років, але недавні події в Польщі вкупі з відвідинами цього рудого «ботана» надихали змінити квартиру й більш прискіпливо ставитися до власної безпеки. Врешті, він тепер має дбати й про безпеку однієї досить симпатичної особи.

– Я готовий вас вислухати, пане Юрію, – тихо сказав Ярослав.

Сердюк зітхнув і присів на лаву, жестом запрошуючи Ярослава.

– Я не хочу обтяжувати вас, пане Савицький, – зітхнув він. – І я не хочу, аби ви вважали, що я маю до вас якісь претензії. Я лише хочу знати правду про смерть мого брата. Також її хоче знати мати. Я не зміг домогтися правди в міліції, але сподіваюся на вас.

Ярослав, подумки лаючись, що мусить затриматися, припалив цигарку.

– Пане Савицький, я розумію, що проводжу зараз уторгнення у ваше особисте життя, але… Зрозумійте, те, про що я запитав у вас, важливо для моєї сім'ї.

– Я все розумію, Юрію. Вашого брата вбито. Не тут. Його вбито в Польщі, на околицях Варшави. Людина, котра віддала наказ про його вбивство, загинула. Людина, котра виконала той наказ, теж загинула. Це жорстоко з мого боку, але ваш брат отримав свою кару, пане Юрію.

Рудий несподівано для Ярослава схлипнув.

– Він сам обрав свою долю… Чому ж мати повинна втрачати рештки здоров'я? Чому повинна навіть серед ночі розмовляти з ним, фактично з привидом? Навіщо?

Ярослав тільки й зміг, що знизати плечима. Юрій продовжив:

– Вона завжди любила його більше, аніж мене. Я змирився з цим… Хоча ні! Я й не думав миритися! Я хотів, щоб мене помітили! Я вчився, я читав! Врешті, я почав писати… Але Антон був для мами сенсом життя. Тепер він цей сенс відібрав у неї. Вона прислала мене до вас, пане Савицький, з однією метою – запитати, чи Антон заслуговував на те, що з ним зробили!

41
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Сорока Юрій В. - Арахнофобія Арахнофобія
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело