Выбери любимый жанр

Есесівські мільйони - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 21


Изменить размер шрифта:

21

— Моїс Чомбе — один з наймудріших державних діячів, — відповів Пфердменгес. — Він знає, на кого орієнтуватися, й ніколи не підтримуватиме демагогічних гасел про ліквідацію монополій, вигнання плантаторів тощо. Якщо хочете, панове, особисто я вважаю, що без Америки Конго занепаде. Бельгія — тьху, а не країна. Тут потрібна допомога сильної держави, яка плювати хоче на теревені про демократію, незалежність та інші дурниці. Сполучені Штати зацікавлені в урані, кобальті, алмазах, вже не кажучи про катанзьку мідь. Чомбе дасть їм усе це, й Америка допоможе йому придушити так званий національно-визвольний рух.

Цей самовпевнений вбивця давно вже набрид Карлові. Згадував чорне дуло автомата, наведене на нього, й злість туманила мозок.

Певно, в полковника давно вже атрофувалися всі людські почуття, й він нічим не відрізняється від горил, що живуть в тутешніх лісах, навіть гірше — горила вбиває, захищаючись, а цей підвів під вбивства філософську базу: ніколи ще Карл не чув такого відверто-знавіснілого цинізму. Перезирнувся з Гюнтером. Видно, той відчував те ж саме й зрозумів Карла, бо підвівся, поклавши край бесіді.

— Я відверну увагу француза, — прошепотів Карлові на вухо, — а ти порозмовляй з полковником Пфердменгесом.

Карл дивився на Пфердменгеса. Чомусь згадав отця Людвіга. Ні, кузени зовсім не схожі — життя в джунглях і військові небезпеки загартували полковника: підтягнутий, засмаглий і жвавий, незважаючи на свої п’ятдесят з гаком років. У монаха, правда, очі розумніші, а в цього — каламутні, волячі. Карл уявив, як вони наливаються кров’ю, коли полковник шаленіє, й здригнувся: такий справді спокійно переступить через труп і не озирнеться.

Гюнтер потяг Леребура до пляшок у сусідню кімнату. Карл затримав Пфердменгеса.

— Хвилиночку, полковнику, два конфіденціальних слова…

Пфердменгес зупинився, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу, й дивився невдоволено, Карл підійшов до нього впритул.

— Чи бачили ви чорний тюльпан?

У полковника забігали очі.

— Вас послали до мене?

— Так.

— Хто?

— Я не маю права розголошувати таємниці. Вам належить назвати дві цифри й не розпитувати мене ні про що.

— Е-е… — зітхнув Пфердменгес чи то з жалем, чи то полегшено. — Минулись ті часи, коли я не розпитував…

Карл мовив твердо:

— Тепер є всі передумови для створення четвертого рейху, і ваш обов’язок…

— Я сам знаю, в чому полягає мій обов’язок, — огризнувся Пфердменгес. — Особисто я не маю наміру вертатися до фатерлянду. Мені й тут непогано, і плювати я хотів на ваш рейх. Мій рейх — моя бавовняна плантація, я завоював її сам, а рейх обіцяв мені маєток на Україні, та де він? Рейх, юначе, ще не розплатився зі мною, і я вважаю за справедливе розрахуватися тепер. З тієї суми, яку ви одержите… Скільки лежить на шифрованому рахунку? І де?

“Усіх насамперед цікавить саме це”, — подумав Карл і непевно стенув плечима.

— Ну, добре, — не наполягав полковник, — мене це не обходить, але… — задумався, не зводячи уважного погляду з Карла. — Але мільйон, це, мабуть, не так уже й багато? Я чув, що на шифровані рахунки менше десяти мільйонів не клали. Десять відсотків — справедливе відшкодування. Ви мені мільйон, я вам — дві цифри.

— Ого, а у вас апетит! На жаль, я не маю права…

— А я пошлю вас до бісової матері з усіма вашими паролями! — Полковник помахав пальцем перед його носом. — Забув цифри, вас це влаштовує?

Карл знав: справді пошле, а що він може вчинити? Єдине — поторгуватися.

— Добре… — промимрив. — Але мільйон ви не одержите. Чотириста тисяч марок.

Очі полковника потемнішали. Жартівливо штовхнув Карла в бік.

— Ну, хлопче, ми ж не на базарі.

— Так, — ствердив Карл, — тому п’ятсот тисяч — моє останнє слово. І вони зваляться на вас, як манна небесна.

— Умовились, — згодився Пфердменгес. — Підемо скріпимо нашу угоду.

— Цифри? — не зрушив з місця Карл.

Полковник посміхнувся й підморгнув.

— Не вийде! — помахав пальцем перед самісіньким Кардовим носом. — Я поїду з вами й назву цифри лише на порозі банку, щоб мої півмільйона не попливли… Пароль — будь ласка: “Гарно навесні в Арденнському лісі”. Тоді ми ще не наступали в Арденнах і не тікали звідти… Боже мій, наче вчора моя дивізія була в Арденнах. Нам би відкрити фронт, а ми поперлися, як останні йолопи…

Карл зморщився: перспектива подорожі з цим типом не приваблювала. Ще раз спробував одкараскатись:

— Ми не маємо права гаяти час, і завтра вирушаємо назад. Я можу дати вам будь-які гарантії…

— Гарантії? — зареготав Пфердменгес. — Я знаю, що таке найсолідніші гарантії й різні там джентльменські угоди. Завтра, кажете? Це мене влаштовує, післязавтра ми будемо в Європі. Вам у Європу? — він безцеремонно покрутив гудзик на Кардовій сорочці.

— Але ж ми мусимо повернутися до Елізабетвіля. Леребур позичив автомобіль у директора “Юніон міньєр”.

— Нехай ця стара лайба не турбує вас. Мої “гепарди” відженуть її назад. А ми виїдемо на світанку. До Костерманвіля триста кілометрів, звідти долетимо до Найробі, а там уже лінії обслуговують європейські компанії. Сучасні реактивні літаки, швидкість і комфорт…

Карл подумав: через два дні він побачить Аннет. Це було неймовірно — через два дні. З серця Африки, з савани, де полюють не на диких звірів, а на людей, до європейського міста, де жінкам поступаються місцем в автобусі…

Чорт з ним, із Пфердменгесом, не треба звертати на нього увагу, можна дивитись на нього, як на шкідливу мураху, — не більше.

— Добре, — погодився, — організуйте тільки відправку француза до Леопольдвіля.

— З Костерманвіля туди є регулярний рейс. — Полковник пропустив Карла вперед: тепер він був уособленням ввічливості. — Прошу вас, коктейль перед вечерею…

Карл згадав слова полковника: “Моя професія — вбивати”, й подумав, що коктейлі і ввічливість не узгоджуються з цими словами, що останнє є ширмою, й Пфердменгес, повернувшись з Європи, стане ще жорстокішим і вбиватиме ще більше, бо за півмільйона марок можна придбати не одну плантацію, а маєтки необхідно захищати. Тобто він, Карл Хаген, стане хоч і не прямим, та все ж винуватцем убивств, і, може, отой симпатичний негр — командир партизанського загону, який просив їх писати правду, загине, фактично, від його, Карлової, руки…

Здригнувся й відступив — під три чорти полковника! — та Гюнтер уже простягав йому келих з коктейлем, дивлячись запитливо, й Карл мимовільно кивнув, даючи знати, що справу з Пфердменгесом полагоджено.

Йоахім Шліхтінг стояв за довгим столом, по обидва боки якого сиділи його колеги по партії.

Карл примостився в куточку, звідки добре бачив Шліхтінга й інших керівників нового фашистського руху в Західній Німеччині. Він твердо знав — фашистського, хоча йшло засідання керівного центру партії, котра називалася націонал-демократичною.

Щойно в залі за стіною закінчилося збіговисько членів цієї партії.

У вухах Карла ще стояли слова їхнього фюрера фон Таддена, якого теж звали Адольфом. Він проголошував ці слова з трибуни, в залі вибухали оплески, лунали схвальні вигуки, а Карл думав: невже це відбувається після війни, в результаті якої розгромлено фашизм, після Нюрнберзького процесу, який засудив до страти багатьох бонз третього рейху і врочисто заявив, що з фашизмом покінчено.

Спробував би фон Тадден тоді виголосити сьогоднішню промову, під гарячу руку могли навіть заарештувати й дати строк, а нині йому публічно аплодують, поліцейські охороняють зал, завтра ж газети надрукують промову нового фюрера.

Про що ж він говорив?

Новий фюрер не закочував очей і не робив патетичних жестів — це сприйнялося б як карикатура. Фон Тадден виступав статечно і навіть стримано, хоч іноді й допускав патетичні вигуки, красномовні жести.

“Звернімося до минулого! — так, здається, говорив він. — Ще задовго до свого приходу до влади Адольф Гітлер роз’яснив своїм соратникам: коли вирішується доля народу, тоді не годяться ані народні представники, ані парламенти, ані ландтаги. Німецький парламентаризм — це кінець німецької нації… У важливих питаннях повинен вирішувати або референдум. — Фон Тадден відірвався від папірця, кинув у зал під бурхливі оплески: — Референдум — це ви, решту ми примусимо мовчати! Так-от: або референдум, або одна людина! Наше завдання полягає в тому, щоб, коли диктатор прийде, дати йому народ, який дозрів до нього!”

21
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело