Полонені Білої пустелі - Моует Фарлі - Страница 19

• Предыдущая
• 19/41
• Следующая

Закінчився перший день їхніх готувань до зимівлі в тундрі, і підсумок його був непоганий. Дев'ять шкур; достатня кількість м'яса для виготовлення ста фунтів «джеркі» — сушеної оленини; запас свіжини на наступні дні й десятки футів сухожильних стрічок — на нитки. А крім того, у них з'явився новий друг.

Оленятко протиснулося під краєм вігвама й незграбно вмостилося на долівці поряд з Авасіном. Джеймі зірвав жмуток осоки, дав його оленяткові, і те зразу ж з насолодою захрумтіло.

Джеймі простягся на своїй ковдрі й зітхнув.

— А знаєш, не так уже й погано, — мовив він з ноткою самовдоволення в голосі.

— Не запишайся. У нас іще багато роботи, — застеріг його обережний Авасін.

Протягом наступного тижня за нагальними справами хлопцям ніколи було тривожитися. Погода мінялася, і все свідчило про те, що дні літа злічені. На ніч тепер майже щоразу брав мороз, а вранці озерця в тундрі зашерхали, і тільки надполудень сонце розтоплювало півдюймову кірку криги.

На щастя, сонце все ще світило яскраво, і за три дні розвішане на верболозі м'ясо висохло. Джеймі обережно зібрав його й склав у грубі торби з необробленої оленячої шкури.

Головною для хлопців була тепер проблема боротьби з холодом. Їхній курінь, підтримуваний тільки низькорослими кущами, зяяв численними щілинами й дірками. Одяг на них був зовсім благенький, а взуття — подерте.

Після однієї особливо холодної ночі, яку вони протремтіли без сну в своєму курені, Джеймі вирішив, що треба нарешті придумати щось із житлом.

— Доведеться збудувати якусь хатину, Авасіне, — сказав він. — Може, спорудити з каміння щось на зразок ескімоського іглу. Якби ми позатикали в ньому всі шпарини мохом, а згори прикрили шкурами, то всередині було б, либонь, досить тепло.

— Атож, треба щось зробити! — погодився Авасін, який усе ще тремтів, не годний зігрітися після нічного морозу. — Ти потурбуйся за житло. А я спробую зшити яку-небудь одежину.

Джеймі взявся до будівництва. На березі було розкидано багато плоских каменів, і він зібрав їх докупи коло вогнища. Потім накреслив на піску коло діаметром у п'ять футів. Орудуючи, як лопатою, широкою костяною основою рога, одламаного від старого оленячого черепа, він почав викопувати з кола пісок, аж доки дійшов до суцільного кам'яного грунту, приблизно за фут від поверхні. Відтак він заходився складати з плоских каменів круглу стіну. В одному місці він поставив сторч дві великі вузькі брили, а зверху, впоперек, поклав на них третю. Це були двері — низький, вузький прохід, крізь який вони могли б пролазити рачки.

Будування виявилося ділом нелегким. Що цементного розчину скріплювати камені не було, вони раз у раз завалювалися досередини, мало не руйнуючи всю споруду. Досягши трифутової висоти, мур зробився такий хисткий, що Джеймі не наважився надбудовувати його далі.

Тепер треба було розв'язати проблему покрівлі. Добре поміркувавши, він поклав зверху впоперек поламане весло — воно мало правити за крокву. Потім, назбиравши кілька оберемків верболозу, спорудив примітивну стріху, що спиралася на мур та на весло. Зверху він прикрив усе це кількома оленячими шкурами — хутром донизу. Шкури він закріпив так, щоб вони утворювали схил до краю стінки — на випадок дощу чи мокрого снігу.

Наступне завдання було назбирати торфового моху і зашпарувати численні отвори в мурі. Наостанку він вимостив пружним, мов губка, мохом долівку — вийшло щось на зразок матраца. Хатина була готова.

Вигляд вона мала непоказний — зназовні, правду кажучи, нагадувала просто купу каміння в кам'яному царстві тундри. Але всередині в ній було досить затишно й тепло, а коли Джеймі повісив на дверях оленячу шкуру, то маленьке кам'яне іглу стало навіть вигідним — якщо не зважати, звісно, на те, що в ньому не можна було розлягтися чи встати на весь зріст.

Авасін тим часом прів над мокасинами. Хоч він часто бачив, Як його мати й інші жінки крі шиють взуття, це була його перша власноручна спроба.

Він узявся до справи завзято, маючи намір будь-що довести її до кінця. Перш за все треба було обробити шкуру, і він обрав три найкращі сириці й занурив у воду невеличкого озерця, де й залишив мокнути на два дні. За той час хутро почало вилазити, і Авасін легко зшкрябав його лезом ножа. Потім він вирізав ділянки шкури, що вкривали ноги й лоб оленя. Вони мали жовтий колір, змочені, майже світилися й на погляд нагадували пергамент.

Авасін знав, що шкуру треба ще дубити, але це була важка й довга справа, і він не був певен, що зуміє дати собі з нею раду. Тим-то хлопець вирішив, що натомість просто обробить шкуру димом. Він розвішав вирізані шматки над багаттям і почав підкидати у вогонь сирий. мох, час від часу змочуючи шкуру водою. За кілька годин вона прибрала брудно-коричневого кольору, й Авасін вирішив, що сировина готова до вжитку.

Вирізати самі мокасини було вже легше. Він зняв з ноги свій власний стоптаний мокасин, розпоров його по швах і, розгорнувши, приклав до шкіри, як викройку. Потім кілька разів обережно провів кінчиком ножа — і в руках у нього вже була заготовка. Індіяни крі шиють собі мокасини такого фасону, що їх можна майже цілком вирізати з одного шматка шкіри. А потім залишається тільки зшити шви. Коли в тебе під рукою є голка з ниткою, то це взагалі абищиця. В Авасіна ні того, ні того не було, але, як усі жителі далекої півночі, він мав намір виготовити те, чого йому бракує, власними руками.

Перебравши кілька оленячих кісток, розкиданих навколо їхньої стоянки, він зупинився на лопатці молодого оленя, вбитого мисливцями Деніказі. В середній своїй частині ця кістка була зовсім тонесенька — не більше однієї восьмої дюйма завтовшки. Орудуючи топірцем, Авасін обрубав її до розмірів гральної карти. Потім за допомогою ножа і каменюки, що правила йому за молоток, обережно розщепив кістку на тонкі скалки, кожна завбільшки як зубочистка. Гострі з одного кінця, вони були водночас і дуже гнучкі — могли згинатися навпіл, не ламаючись. Але вони не мали вушок — отворів, крізь які можна було б просилити нитку.

Авасін трохи поміркував над цим, а тоді дістав риболовний гачок. Гострим вістрям його він почав шкрябати костяну скалку коло тупого її кінця, аж доки проробив у ній дірочку. В такий спосіб, поламавши, щоправда, половину своїх скалок, він виготовив п'ять костяних голок, які, незважаючи на товщину, цілком можна було використовувати за призначенням.

Що ж до ниток, то з ними труднощів було куди менше. Знявши одну стрічку сухожилків, що була на цей час тверда, мов кістка, Авасін на кілька хвилин умочив її в теплу воду — і сухожилки зробилися м'які й еластичні, мов шовк. Потім ножем він розщипав їх на нитки, кожна зо три фути завдовжки.

Тепер можна було братися за мокасини. Проколюючи гачком дірки, він почав зшивати шви. Перші стібки виходили досить грубими й несиметричними, та в Авасіна були вправні руки, і незабаром діло пішло на лад.

Він обрав для мокасинів шкуру з ніг карібу, бо на ногах вона була найтовща. Та все ж підошви були надто тонкі: шкура карібу не така груба, як лосяча, що її звичайно використовують на мокасини індіяни крі. Авасін розв'язав цю проблему, пришивши до взуття по другій парі підошов, вирізаних із дуже міцної шкури, знятої з лобів забитих тварин.

Готові мокасини не відрізнялися особливою красою, але цілком відповідали своєму призначенню. І хоч Джеймі засміявся, побачивши їх, однак тут-таки з радістю перевзувся, скинувши свої подерті недоноски.

Шкарпетки в хлопців давно протерлися до дірок, але вони знайшли їм заміну: зробили устілки з кількох шарів м’якої травички, і ногам у мокасинах зразу стало тепло й зручно. Цей вид взуття, однак, мав одну істотну ваду. Через те що мокасини зроблено було з недубленої шкіри, вони тужавіли, як тільки їх знімали, й робилися тверді, мов картон. Отож щоранку, перш ніж їх узути, хлопцям доводилося на якийсь час наливати в них воду. Звичайно, надягати їх по тому було не дуже приємно, та незабаром ноги зігрівалися й відчуття холоду та вогкості зникало. До того ж — що дуже важливо — мокасини майже не пропускали води.

• Предыдущая
• 19/41
• Следующая