Выбери любимый жанр

Полонені Білої пустелі - Моует Фарлі - Страница 18


Изменить размер шрифта:

18

Авасін підвівся й узяв рушницю.

— Все це дадуть нам олені, — відповів він. — Ходім на полювання.

Хлопці пройшли вздовж кам'яного частоколу й зупинилися біля проходу. Побачивши їх, олені позадкували й затупцювали на місці, трохи не дійшовши до загорожі. Проте поява хлопців не дуже налякала їх — вони хотіли якнайшвидше проминути кам'яні стовпи й продовжити свою подорож на південь.

Авасін і Джеймі прослизнули в схованку — складену з каменів круглу споруду коло проходу — і присіли в ній навпочіпки, щоб їх не було видно. День стояв безвітрий, учути їхнього запаху олені не могли. Тим-то за кілька хвилин карібу знову рушили вперед. Вожак сторожко наближалися до хлопців, високо піднімаючи ноги й витягаючи шиї. Вони гучно, глибоко вдихали повітря, винюхуючи ознаки небезпеки.

— Стрілятимеш не зразу, — прошепотів Авасін, коли олені підійшли зовсім близько. — Хай вони забудуть про нас, тоді ми зможемо обрати найкращий гурт.

Стара олениця з двома оленятами наважилась увійти в прохід, а відтак галопом помчала на південь. Слідом за нею посунули спершу невеличкі стада, а за хвилину — і весь потік.

Джеймі заповзявся лічити голови, але, дійшовши до тисячі, покинув.

— Я ніколи не думав, що на світі є така сила оленів! — прошепотів він.

Авасін не відповів. Натомість він стиснув приятелеву руку й кивком голови вказав на стадо з п'ятдесяти-шістдесяти карібу, що, збившись докупи, поволі наближалося до них. Здебільшого ще були молоді олениці, — очевидячки, жирні, вгодовані. Кілька оленят, пирхаючи, дріботіли за своїми матерями або забігали вперед і знов поверталися до стада.

— Оце те, що нам треба! — пробурмотів Авасін. — Я стрілятиму, а ти приготуйся добивати поранених, коли я скінчу!

Джеймі охопило водночас і хвилювання, і почуття протесту: йому гидка була думка про те, що зараз вони будуть убивати цих істот — таких мирних, таких прекрасних і повних життєвих сил.

— Послухай, а чи конче потрібно вбивати олениць? — гаряче прошепотів він. — Що ж буде тоді з їхніми оленятами?

— Забудь про це, — гостро відказав Авасін. — Мені хочеться робити це не більше, ніж тобі. А щодо оленят — вони не пропадуть. Вони вже досить дорослі й прогодуються самі.

Більше часу на суперечки не було. Стадо протовплювалося крізь прохід. Авасін став на коліно, поклав рушницю на кам'яний виступ і відкрив вогонь. Стріляючи швидко, але влучно, він поклав двох тварин, що йшли попереду; потім, напівобернувшись, застрелив трьох олениць у хвості гурту. Ті, що були посередині, з переляку ставали дибки й хропіли, але не розбігалися, бо спереду й ззаду дорогу їм заступали мертві туші. Деякі просто зупинились мов укопані й водили сюди-туди своїми великими очима, не розуміючи, що сталося й звідки йде небезпека. Та їхня розгубленість тривала недовго. Як тільки їм у ніздрі вдарив запах свіжої крові, вони в паніці кинулися тікати. Проте було вже пізно. Постріли лунали один за одним. Коли гурт вирвався нарешті з смертельної пастки, на кам'янистому грунті зосталося лежати дев'ять трупів. Навколо них розгублено бігали троє оленят.

Авасін опустив рушницю й одвернувся. Джеймі розумів, як почувається в цю мить його приятель. Це ж бо була справжнісінька різанина. «Все одно, що стріляти корів у корівнику», — подумав Джеймі. Він був радий, що Авасін не запропонував стріляти йому.

Глибоко вдихнувши повітря, Джеймі витягнув довгого мисливського ножа й попрямував до забитих оленів. Він знав: без того, що він має зробити, обійтися не можна. На щастя, всі олені були мертві, і йому не довелося їх добивати. Але він ще мусив оббілувати їх.

Джеймі взявся до роботи. В той час, як він орудував ножем, одне оленятко, злякано пирхаючи, підійшло зовсім близько до нього. Джеймі спробував був відігнати його, але, замість утекти, оленятко стало, розчепіривши передні ноги, й почало принюхуватися до одягу хлопця. Той вирішив не звертати на тваринку уваги й знов схилився над тушею.

Авасін приєднався до нього і, не кажучи ані слова, почав допомагати. Вправними, майже автоматичними рухами юний індіянин знімав шкури й розтинав м'ясо. На одну купу він складав передні й задні ноги. На другу — вирізки, довгі вузькі шматки ніжного м'яса зі спини з дорогоцінними стрічками сухожилків та язики. На третю купу йшли серця, нирки й печінки.

Ніщо не пропадало даремно. Коли вже обставини примусили Авасіна відібрати життя в цих олениць, то тепер він мав намір використати кожен шматочок м'яса. За дві години роботу було зроблено.

Тільки тоді індіянин заговорив.

— Ну, гаразд, — сказав він. — Тепер давай віднесемо це до нашої стоянки.

Джеймі витер ножа об мох.

— А як же з кістками й нутрощами? — спитав він. — Якщо ми залишимо їх тут, то вони відстрашуватимуть інших оленів.

— Хай це тебе не турбує, — відповів Авасін. — Поглянь-но вгору.

Джеймі не помітив появи сотень сріблястих чайок. Великі білі птахи хижо кружляли над проходом, наповнюючи повітря своїми хрипкими криками.

— Тобто ти хочеш сказати, що вони самі тут усе приберуть? — здивовано спитав Джеймі.

— Побачиш, — коротко відказав Авасін.

По тому як вони з Джеймі навантажили на спини стільки м'яса, скільки могли понести, Авасін накрив те, що залишалося, свіжими шкурами, які по краях приважив каменюками. Бігцем повернувшись до своєї стоянки, вони поскидали вантаж і подалися назад. Це забрало в них не більше десяти хвилин, та коли вони повернулися до проходу, Джеймі із здивуванням та відразою побачив, що всі кістяки зникли під живими саванами — їх обліпили чайки, що відштовхували одна одну, билися, змахували крилами. Від цього видовища хлопця аж пересмикнуло. Він похапцем узяв на плечі ще один вантаж м'яса.

Коли Джеймі рушив назад, до нього підбігло оленятко. Тонконоге, незграбне, воно задріботіло слідом за ним, своєю довірливістю ще більше посилюючи його почуття провини за вбивство олениць. Авасін саме знімав з плечей свій вантаж на стоянці, коли оленятко раптом підбігло до нього ззаду й тикнулося носом у ноги. Індіянин з несподіванки злякано скрикнув і відскочив геть. Джеймі захихотів.

— Схоже на те, що в тебе з'явився дружок, — сказав він.

Авасін ніяково всміхнувся.

— Видно, через те, що я вбив його матір, мені доведеться тепер бути його названим батьком, — відповів він.

— Мабуть, врешті-решт він приблудиться до якого-небудь іншого стада, — сказав Джеймі. — А якщо ні, то, може, ми привчимо його тягти нарти — як лапландці привчають своїх оленів.

Оленятко не відходило від них. Коли хлопці перенесли до своєї стоянки все м'ясо й шкури, воно все ще було з ними.

Тепер вони мали обробити м'ясо. Сівши поряд навпочіпки, хлопці почали краяти його на тонюсінькі кавалки. Це було нелегке діло, але Авасін добре знався на ньому. Він зрізав м'ясо, як шкірку з яблук, поступово знімаючи шар за шаром, аж доки лишалася сама кістка. Коли вони накраяли велику купу кавалків, Джеймі обережно розвішав їх над землею на низькорослому лозняку. М'ясо зразу ж почало всихати під яскравим промінням сонця.

Відтак Авасін узявся за шкури. Він розстелив їх на піску хутром додолу і приважив по краях камінцями. Потім старанно вискріб залишки м'яса тупим пругом ножа. Шкури мали синявий колір, і Авасін зауважив, що вони — «не першого гатунку» й на одяг не дуже придатні.

— Але з них можна буде спорудити вігвам, — сказав він.

Наступним завданням було відокремити стрічки сухожилків завширшки три дюйми, що тяглися вздовж довгих смуг м'яса, зрізаного зі спини. Ці стрічки, по три фути завдовжки, хлопці повісили сушитись на веслі, встромленому в пісок. До кінців кожної стрічки Авасін прив'язав по каменюці, щоб, сохнучи, вони не скручувалися, а залишались рівні.

— Це жіноча справа, — поскаржився він Джеймі. — Але незабаром нам знадобляться нитки з сухожилків.

Надвечір усю роботу було завершено, і після добрячої вечері втомлені, але задоволені хлопці прилягли у вігвамі, спорудженому нашвидкуруч із каменів, гілок та сирих шкур.

18
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело