Мисливці за орхідеями - Флос Франтишек - Страница 14
- Предыдущая
- 14/36
- Следующая
Похід виявився нелегким з першого ж дня, і експедиція просунулася вперед лише на кілька кілометрів. Обід і відпочинок тривали недовго; треба було якнайшвидше знайти зручне місце на ночівлю, поки ще не смеркло.
Вдень хижі звірі сплять у своїх лігвах. У густих лісах пташня майже не водиться — вона любить широкі простори й сонце, а хащі джунглів її не приваблюють. Тому наших мандрівників розважали в дорозі хіба маленькі вивірки, які стрибали з дерева на дерево. То тут то там мелькали зграї землерийок, у кущі з шурхотом тікали змії, а з гілки дерева примруженими, сонними очима дивилася на караван велика ящірка.
Ніде й сліду людського — тільки дерева, кущі, ліани, а там, куди могло пробитись сонячне проміння, дорогу експедиції заступали густі зарості.
Іноді до хрускоту гілок і цюкання сокири домішувався гавкіт собаки. То Лготка, никаючи скрізь, натикалася на черепах, або з гидливістю хапала бридких жаб.
Караван намагався якнайшвидше проминути болотисті місця, де все живе обсідали хмари надокучливих комарів, таких великих, як у Чехії водяні бабки; обличчя й шию доводилося затуляти хустками.
Повітря було насичене важким духом боліт, до якого домішувався запаморочливий, солодкий аромат кліщинцевих рослин.
Пізньої пообідньої пори експедиція дісталася до горба, на якому Франтішек вирішив заночувати. Але Сана, показуючи на захід, запевняв, що знає краще місце.
— Ні, ми залишимося тут, — твердо вирішив дядечко Франтішек. — Розкладіть у кількох місцях багаття й виженіть звідси непроханих гостей!
І сам теж негайно взявся до роботи. З в'ючаків зняли вантаж і прив'язали їх неподалік багать, так, щоб вони могли дотягтися до соковитої трави. Потому Франтішек звелів індіанцям на старанно розчищенім майданчику напнути кругле шатро, а Хосе якомога швидше розташувати кухню й починати варити вечерю.
Незабаром вечеря була вже готова. Єнік хотів якось привернути до себе молодого індіанця й подав йому добру порцію м'яса, але Дієго швидко одійшов од вогнища й повечеряв на самоті в тіні дерева.
Стомлені за день європейці невдовзі пішли до шатра спати, а індіанці — їх тепер стало па два чоловіка більше — знову всілися навколо вогнища й поринули в свою звичну мовчанку. Ніхто з них не спитав ні Сану, ні його сина, звідки ті прийшли; здавалося, що індіанці з ранчо й не помічають їх. Індіанці взагалі люди дуже недовірливі й лякливі; вони добре пам'ятають, що від білих, а надто від іспанців, ні вони, ні їхні батьки не бачили нічого хорошого. І хоч переважно це бадьорі, працьовиті й веселі люди, але іноді таки здається, що в очах їхніх прихована якась одвічна дума. Життя навчило їх не йняти віри навіть своїм одноплеменцям. Часом тому, хто спостерігає за ними, кортить запитати, що в них на думці, про що вони так довго й зосереджено розмірковують, сидячи вечорами біля вогнища й дивлячись на жовті омахи полум'я.
— Ми йдемо на захід, — облягаючись спати, несподівано промовив Єнік. — А згідно з картою мали б прямувати на південь.
— Бачиш, якби ми мандрували по Хрудімському краю, то все було б значно легше й простіше, — спокійним тоном відповів Вацлав. — А тут, друже, треба обминати глухі нетрі й гори, тут справа зовсім інша. Правду я кажу, дядечку?
— Безперечно, — озвався дядечко Франтішек. — Але спіть уже. Чуєте, як пильно стереже вас під шатром Хосе? Хропе, наче дрова пиляє. Маємо щастя, що в нас є Плутон, — цей таки кращий сторож… — Раптом він стривожено підвівся й сів на постелі. — Чого цей пес весь час гавкає? Що його непокоїть? Піду подивлюся.
Було вже темно, коли дядечко Франтішек вийшов із шатра. Слідом за ним метнулася Лготка. Вона одразу ж загавкала, немов допомагаючи Плутону, й раптом кинулася вниз по схилу. Франтішек завернув собаку.
На небі в усій своїй величі вже сяяли південні зорі. Яскраве багаття освітлювало все навколо. Франтішек підійшов до вогнища, навколо якого тихо сиділи індіанці.
— Що тут діється? — запитав він.
— Собака гавкає, — байдуже відповів один з них.
— А чому він гавкає? Ви нічого не помітили? Ви ж краще знаєте, що робиться навколо.
— Мабуть, неподалік пройшла пума, — озвався старий Сана.
— Ні, — заперечив один з робітників, літній індіанець, — видолинком пройшли люди.
— Скільки?
— Двоє.
Дієго спав на землі недалеко від багаття, і хоч дихав він рівно й глибоко, Франтішкові раптом здалося, ніби очі в хлопця блиснули.
Нарешті собаки замовкли.
Індіанці знову схилили голови. Дядечко Франтішек востаннє обійшов навколо багаття й повернувся до шатра.
Дивно: які мовчазні були джунглі вдень, гак тепер, увечері, вони сповнилися різними звуками. Вдень ліс здавався мертвим. Чулося тільки протяжне дзижчання комах, порушуване подеколи ревінням звірів або криками птахів. А ввечері ліс раптом ожив: хижаки вийшли із своїх барлогів, кричали стривожені птахи, голосно скрекотали жаби, і десь удалині озивалися розпачливі зойки жертв, яких шматували хижаки.
Наступного дня після раннього сніданку експедиція знову рушила в дорогу. Європейці відітхнули з полегкістю: перша тривожна ніч лишилася позаду. Джунглі вмовкли й немов вимерли, тиша і спокій розвіяли згадки про вчорашні нічні тривоги. Людині, яка мандрує тропічним лісом, нема коли розмірковувати про справжню й уявлювану небезпеку. Небезпека чатує на неї щохвилини. Отруйна гадюка, комаха, хижий звір або розбійник, гнила вода або плоди, які зовні здаються гарними, але таять у собі смерть, — усе це на кожному кроці загрожує життю людини.
Які нерозважливі іноді бувають люди, а надто молодь, котрі прагнуть пригод! Недосвідчена молодь мріє про екзотичні країни й гадає, що тропіки — це рай. Як гірко вона обманула б себе, як дорого заплатила б за свою нерозважливість, якби з дурного розуму вчинила так, як наш нерозсудливий Єнік, — утекла з дому!
А втім, не можна сказати, щоб Єнікові було в експедиції дуже погано. В особах досвідченого дядечка Франтішка та вірного брата Вацлава він знайшов двох надійних захисників; крім того, хоч Єнік про це й не здогадувався, до нього доброзичливо ставилися також індіанці, робітники з ранчо, котрі, будучи дітьми природи, потяглися душею до цієї дитини.
Міцно полюбило Єніка ще одне створіння — Лготка. Вона цілими ночами вартувала біля нього, а під час подорожі через джунглі гасала навколо каравану, наче та вівчарка навколо череди овець.
Та, незважаючи на все це, Єнік дедалі дужче шкодував, що вчинив так нерозважливо, і сумував за рідною домівкою.
Спотикаючись об коріння дерев, Єнік продирався крізь кущі, що крок зупинявся, щоб розсунути ліани або колюче гілля, і поринав у сумні роздуми. Він уже страшенно стомився, але дядечко Франтішек змушував усіх напружувати останні сили. Вперед, тільки вперед, не відставати ні на крок!
Єніка мучила спрага, а води ніде не було. Рушниця відтягувала йому плече, ремінь впивався в боки, руки й ноги терпли. Тож не дивно, що хлопець майже не звертав уваги на дерева, а саме на них росли нові види орхідей. Він не помічав ні папуг, ні мавп. А шкода, бо тут траплялися дуже рідкісні види птахів і тварин. Не помічав Єнік і гарних блискучих жуків. Він ледь тримався на ногах, і коли індіанці, які йшли попереду, раптом закричали: «Вовк! Праворуч вовк!» — хлопець навіть не озирнувся.
Побачивши, що він таки дуже відстав од каравану, Єнік хотів уже був кинутися наздоганяти інших, як раптом відчув на своєму плечі чиюсь руку й здригнувся.
Літній індіанець, робітник з ранчо, пішов поруч Єніка й шепнув:
— Перекажи своєму великому сильному братові, що перед нами тут уже пройшло багато людей, індіанців. Сана, мабуть, лиха людина… Але ти не викажи мене!
Не встиг Єнік опам'ятатись, як індіанець щез у лісових заростях і на хлопців оклик застережливо цитькнув.
Єнікової втоми немов і не було. Він швидко пішов уперед, розшукуючи дядечка. Індіанець, їхній друг, помітив щось підозріле, значить, усім їм загрожує небезпека! Проти них замислили щось лихе! Треба якнайшвидше повідомити про це дядечка Франтішка!
- Предыдущая
- 14/36
- Следующая
