Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько - Страница 4

• Предыдущая
• 4/52
• Следующая

Експедиція має випробувати різноманітні види озброєння. Крім сконструйованої Букером надпотужної пневматичної рушниці, пружина якої настільки сильна, що заряджати її можна тільки за допомогою спеціального важеля, ми маємо рушниці найдивовижніших конструкцій.

Вважаю за доцільне розповісти про них докладніше, бо цілком можливо, що після удосконалення цими, поки що експериментальними рушницями, будуть користуватися армії завойовників Шостого континенту.

Рушниці не випадково називаються реактивними. На вигляд це звичайна рушниця, яка заряджається стрілою. Порожня всередині стріла приєднується до балона із стисненим повітрям, розташованого в ложі. Коли натискаємо на спусковий гачок, така стріла дістає початковий поштовх від стисненого в балоні повітря і вилітає з ствола. Швидкість стріли зростає в польоті, бо повітря, яке знаходиться в ній, з силою витікає крізь вузенький отвір. Стріла або гарпун рухаються за законом реактивної дії, залишаючи після себе довгу стрічку сріблястих повітряних бульбашок.

Інша цікава зброя, яку ми поки що тільки випробуємо, це отруєні гарпуни. Вп'явшись у тіло риби, вони роздвоюються на кінці, і здобич не може звільнитися. Одночасно лопається ампула з отрутою, яка паралізує тварину і не дає їй можливості заподіяти шкоду людині.

За моїм задумом, фільм почнеться розповіддю про цікаві підготовчі роботи. Зараз члени експедиції тренуються, займаються перевіркою та випробуванням обладнання. Усе це й треба зняти на плівку.

Поки що ми користуємося моєю старою підводною камерою. В ході роботи виникає безліч технічних проблем. Враховуючи нові вимоги, Джорджо Равеллі обмірковує зміни і вдосконалення в конструкціях двох герметичних футлярів для кіноапаратів, з якими будемо працювати в Червоному морі. Вечорами, як правило, ми без кінця сперечаємось про той чи інший гвинтик; про те, чи пересунути трохи вправо або вліво пусковий пристрій, обговорюємо безліч інших технічних питань. Кожного дня задуми змінюються і щось вдосконалюється.

Одночасно Маріо і я обмірковуємо проблему кольору. Точніше кажучи, проблему відтворення природного кольору при підводних зйомках. Кольорова зйомка не становить особливих труднощів для досвідченого оператора: потрібен лише спокій, освітлення і час. У нашому випадку справа ускладнюється тим, що ми маємо працювати під водою, часто на значній глибині і до того ж з «натури». Отже, в цих умовах немає можливості ні підготуватися як слід, ні щось підправити. Нас чекають документальні зйомки у повному розумінні цього слова й до того ж в обстановці, яка рішуче суперечить правилам кольорової кінематографії.

При збільшенні глибини фарби швидко зникають. Сонячне проміння, проходячи крізь синій шар моря, фільтрується, і так звані «теплі кольори» (червоний, оранжевий, рожевий, жовтий) зникають вже на глибині кількох метрів. У зв'язку з цим необхідна серія пробних зйомок з фільтрами, що повинні якоюсь мірою компенсувати втрачені фарби. Крім того, треба випробувати експериментальні освітлювальні прилади.

Джорджо хоче приладнати до підводних футлярів для кіноапаратури, крім звичайних спускових приладів, важелів для перезарядки, наводки на різкість та діафрагмування ще зубчасту передачу, яка дозволить міняти під водою об'єктиви і швидко переходити від ширококутового об'єктива до телеоб'єктива.

Фотоапаратуру також буде значно змінено. Джорджо вибрав маленький і простий апарат «Контакс», яким ми користувалися при перших дослідах, його ми і візьмемо з собою у Червоне море. Для повного комплекту візьмемо також і великий «Ролейфлекс», бо він дає можливість наводити на різкість безпосередньо під водою через гладко відполіроване скло. Це забезпечить успіх на 95 процентів. До того ж «Ролейфлекс» матиме важливе нове пристосування для магнієвого спалаху. Ця «блискавка» дозволить «відновлювати» колір у темних гротах та на великій глибині, перемагаючи таємничу блакить моря, допоможе схоплювати приховані в ній фарби надзвичайної сили, притаманні тільки тропічним морям, розвіювати чародійний морок, у якому вони переховуються від першого дня створення світу. Час летить швидко. Біля островів Понца та Пальма-рола кожного дня відбуваються зйомки та різні випробування.

Вже давно маю бажання зняти Букера під час полювання. Під водою я ще його не бачив. Занурившись у море, чекаю, поки чемпіон підготується до спуску, а він, як завжди, робить це дуже старанно.

Коли Букер починає занурюватися, я пливу за ним слідом. Він поволі спускається униз, наче справжня водяна істота, широко вимахуючи руками і ритмічно працюючи ластами. Ось він уже підо мною на глибині вісімнадцяти метрів. Праворуч від нас з самого дна піднімається скеля. Зараз Букер на рівні її вершини. Визначити глибину неможливо, бо підніжжя скелі не видно.

З'являється великий багатоколючник, цікавий і верткий. Він завмирає недалеко від чемпіона в очікувальній позі, властивій для цих риб: тулуб тримається абсолютно вертикально і зовсім нерухомо, величезний рот трошки відкритий, злегка рухаються тільки бокові плавці.

Букер обережно наближається до риби, але перш ніж йому вдається підплисти на відстань пострілу, багатоколючник сильно б'є хвостом і тікає вниз. Букер враз перетворюється з повільного та обережного мисливця на стрімкого, мов блискавка, переслідувача. Я бачу, як напружуються його м'язи і він швидко пірнає навздогін рибі. При цьому з такою силою б'є ластами, що йому могла б позаздрити будь-яка риба. Через секунду людина щезає на двадцятип'ятиметровій глибині, паче розчинившись у зеленкуватій голубизні моря.

Я піднімаюсь, продовжуючи дивитись униз. Минуло досить багато часу, поки Букер випірнув з пучини. Він наздогнав багатоколючника на глибині тридцять метрів, підстрелив його і тепер, проткнувши пальцями очі риби, тягне її на поверхню спокійно і впевнено, наче повертається з приємної прогулянки.

У мене майнула думка: «З таким віртуозом-плавцем можна зняти чудові сцени у Червоному морі, де нас чекають захоплюючі пригоди».

Оскільки мова зайшла про багатоколючника, у деяких читачів, безумовно, виникло питання, яке я ставив і собі, коли вперше почав захоплюватися підводним полюванням: чому підводні мисливці говорять саме про цю рибу? Поспішаю з відповіддю. Багатоколючник зовсім не найрідкісніша і не найцінніша морська риба. Не такий вже він і великий, хоча трапляються досить крупні екземпляри.

Та все ж таки ця риба притягує до себе увагу з цілого ряду причин. По-перше, через свою природну кмітливість багатоколючник поступово навчився розпізнавати підводного мисливця і при втечі користується хитрими тактичними прийомами. По-друге, він має постійне житло — нору (нора завжди вибрана дбайливо, обов'язково під кутом до поверхні дна і має запасний вихід) і роками живе на одному місці. Неодноразово мені доводилось чути, як мисливці розмовляють «про того багатоколючника, який живе під тамтою скелею, в тамтій норі, на тамтому місці…» Як ви бачите, існують легендарні багатоколючники, яких кожний бачив, але нікому не вдалося піймати. Недалеко від Понци є острівець з численними підводними гротами, де живе велетенський багатоколючник, кілограмів на тридцять. Не раз на нього полювали славетні підводні мисливці, і кожного разу він «викидав з ними який-небудь жарт».

І, крім того, багатоколючник зовсім не боягуз: він не тікає, коли бачить людину, а пливе назустріч і уникає випущеної в нього стріли, зробивши кілька ударів хвостом. Навіть відступаючи, він намагається дивитись в обличчя ворогові.

Багатоколючник, поранений у своїй норі, ще довго чинить опір. Він чіпляється за стінки, настовбурчивши зяброві кришки, притискається до скелі, скаламучує хвостом воду, роздратовано б'є плавцями — усіма засобами намагається не дати витягти себе з нори та підняти на поверхню.

• Предыдущая
• 4/52
• Следующая