Таємниця янтарної кімнати - Ерашов В. - Страница 20

• Предыдущая
• 20/50
• Следующая

Денисов, Сергєєв та Барсов поїхали по вулицях зруйнованого міста. Барсова просили вказати хоч би приблизно місце розташування бункера. Але все виявилося марним. Професор скрушно хитав головою і тихо, винувато говорив:

— Я не впізнаю міста. І пам'ять стала не та, і руїни мають якийсь інший вигляд. Не впізнаю, товариші, пробачте мені, старому.

Спробували ходити пішки по тих самих вулицях, зазираючи в кожне подвір'я, оглядаючи руїни і підвали. Часом Барсов жвавішав: йому здавалося, що він, нарешті, знайшов те місце, де розмовляв з Роде. Але минала хвилина, друга, і Віктор Іванович, безнадійно махнувши рукою, відповідав на німе запитання Денисова:

— Ні, товариші, і це не те.

Нарешті професорові дали спокій — зрозуміли, що пригадати все він просто не може. Віктор Іванович уже збирався від'їжджати назад до Москви, але перед від'їздом, незвично збуджений і стривожений, прийшов до Денисова.

— Дмитре Георгійовичу, я згадав. Згадав! Професор упав у крісло. — Денисов кинувся до нього із склянкою води, але запізнився. Барсов пополотнів, холодний піт виступив у нього на лобі, очі стали каламутні, подих уривчастий.

— Лікаря! — крикнув Денисов.

У Барсова почався сильний серцевий приступ. Його поклали в госпіталь, звідки зовсім недавно вийшов Сергєєв.

А сам Сергєєв того ж вечора одержав телеграму, що неабияк стривожила його:

«Приїздіть якнайшвидше. Ви мені дуже потрібні. Ланська».

Одночасно прийшов і лист. Кандидата наук Сергєєва викликали на роботу до Ленінграда.

Але Сергєєв не міг поїхати одразу, хоч як рвалася його душа, хоч як тягло його до Ганни.

Надіславши Ланській у відповідь телеграму, — що сталося і чи можна трохи почекати? — Олег Миколайович ждав нової звістки.

Потяглися довгі дні, безсонні ночі, повні болісних роздумів про янтарну кімнату, про Ланську, про те, як складеться їхнє життя.

Через три дні, зустрівшись з Олегом Миколайовичем, як звичайно, вранці, Денисов мовчки подав йому вузький аркушик сірого паперу. Сергєєв прочитав:

«Дорогий Дмитре Георгійовичу! Знову винен перед вами, хоч тепер це від мене і не залежало. Не зміг розповісти Вам особисто і не можу дочекатися години, коли вирвусь із рук ескулапів. Тому — пишу.

Мушу засмутити Вас. Я справді дещо пригадав. Але пригадав речі дуже невтішні.

Справа в тому, що в день першого свого приїзду сюди, до Кенігсберга, 20 квітня, я заходив у замку в те приміщення, де була янтарна кімната. Тільки тепер у мене сяйнула думка: це була саме вона! Тоді про це я не подумав. Там я побачив сліди великої пожежі: на підлозі товстим шаром лежала сила-силенна попелу, стирчали уламки обгорілих дощок, покопавшись у поросі, я знайшов дві мідні навіски для дверей. Тоді я не надав цьому значення, а тепер твердо переконаний: навіски були точнісінько такі, як у Катерининському палаці, якщо судити з фотографій. Очевидно, янтарна кімната згоріла. До речі, червоноармійці у розмові зі мною сказали, що 9 і 11 квітня вони не помітили в замку нічого, крім обгорілих стін.

Отже, на жаль, я змушений констатувати, що янтарна кімната загинула і розшукувати її безглуздо.

З повагою до Вас В. Барсов».

— Ви пам'ятаєте, що таке метод виключеного третього? У математиці? — несподівано спитав Денисов.

— Сказати правду, ні.

— Жаль. Хороший метод. Давайте посидимо ніч, поміркуємо, розглянемо усі. варіанти. Можливо, дійдемо якихось висновків.

Вони сиділи у прохололій за ніч кімнаті, сперечалися, поки й справді не прийшли до більш-менш певних висновків.

Ось що вони вирішили тієї зимової ночі.

Є три припущення про долю янтарної кімнати: або її вивезли до Саксонії, або вона згоріла в замку, або схована у Кенігсберзі чи його околицях.

Який з цих варіантів більш правдоподібний?

Можна припустити, що кімнату вивезено до Саксонії.

На перший погляд, це цілком імовірно. Про це говорили Шауман і — спочатку — Файєрабенд. Щоправда, пізніше він твердив інше. Роде їздив до Саксонії, а потім доповідав Кенігсберзькому управлінню культури про те, що там обрав місце, де найкраще було б заховати кімнату. Відомо, нарешті, що частину культурних цінностей справді евакуювали з Кенігсберга до центральної Німеччини.

Все це — доводи на користь такого припущення. Але є й серйозні заперечення проти цього.

Насамперед, Файєрабенд і Шауман плутають у своїх свідченнях. Так, Файєрабенд заявив, що Роде їздив до Саксонії у жовтні і через місяць ящики з деталями янтарної кімнати були вивезені із замка. А потім казав, що 5 квітня 1945 року він бачив ящики з янтарними панно у замку, спростовуючи по суті самого себе.

Академік Шауман твердить, що в січні 1945 року Роде повідомив його про вивезення янтарної кімнати. Тим часом, 12 січня Роде, як це видно з його офіціального донесення, лише розпочав запаковувати янтарні панно, а 15 січня шляхи із Східної Пруссії до Німеччини були перерізані нашими військами.

Крім того, Файєрабенд розповідав, ніби на початку березня Еріх Кох лаяв Фрізена і Роде за те, що вони не встигли вивезти кімнату, і давав їм якісь вказівки.

Отже, версія про евакуацію янтарної кімнати не доведена.

Є друге припущення: деталі кімнати згоріли під час пожежі 9 чи 11 квітня 1945 року.

Про це говорить професор Барсов. Після пожежі від замка залишилися тільки стіни. Янтарна кімната, яка була у той час у замку, не могла уціліти.

Але чи була вона там? Мабуть, ні. Які підстави для такого твердження? Щоб відповісти на це, треба подумати над третьою версією: янтарну кімнату сховано у Кенігсберзі або його околицях.

Одержавши розпорядження Коха за всяку ціну врятувати кімнату, Фрізен, а потім Роде не могли не вжити рішучих заходів. Вони повинні були виконати наказ гауляйтера.

Далі. Після 5 квітня 1945 року ящиків з янтарними деталями не бачив ніхто. Саме 5 квітня Роде раптово зник із замка і більше не з'являвся у ньому. Не міг же він напередодні штурму міста покинути кімнату напризволяще.

Нарешті, — і це, мабуть, найважливіше, — Роде залишився у Кенігсберзі. Чому? Все-таки він був чиновником значного масштабу і мав право на евакуацію нарівні з Фрізеном, Герте та іншими. Особисті інтереси? Навряд. Будинок Роде згорів під час бомбардування. Дочка Ельза ще у 1944 році вийшла заміж за офіцера і виїхала до його батьків у центральну Німеччину. Значить, щось інше примушувало Альфреда Роде залишитися тут. Це «щось» могло бути одним: відданий до кінця своїй справі, Роде не міг покинути скарби музею, та й бесіда в гестапо відіграла, очевидно, свою роль. Поки кімната була в Кенігсберзі, при ній залишався і її хранитель.

Не можна не взяти до уваги і таємничу поведінку Роде, коли він працював з Барсовим, і його сповідь, і його раптову смерть. Усе це доводить одне: дуже можливо, що янтарна кімната й інші музейні цінності десь тут, недалеко.

— Правильно, Олегу Миколайовичу?

— Мабуть, що так, Дмитре Георгійовичу. Денисов зітхнув. Сергєєв здивовано поглянув на нього.

— Дуже радий, що і ви це підтверджуєте, — сказав Денисов. — Але розшуки янтарної кімнати доведеться тимчасово припинити.

— А чого?! — заперечив вражений Сергєєв. — Самі ж твердите, що вона десь тут, недалеко.

Денисов невесело посміхнувся.

— Недалеко, десь під руїнами. А де? Може, доведеться всі руїни перевернути, щоб знайти той клятий бункер чи підвал, де її сховано. Ні, зараз ми за це по-справжньому не зможемо взятися.

Не дивлячись на пригніченого Сергєєва, Денисов докладно розвивав свою думку. Як це не сумно, але треба визнати, що наспіх організовані розшуки янтарної кімнати не вдалися, тепер мова повинна йти про систематичне обслідування міських районів, а може й усього Кенігсберга. Справа не в тому, щоб просто оглянути руїни. Треба провадити розкопки, розбирати зруйновані будинки, вивозити сміття. Все це стане можливим тільки тоді, коли почнуть відбудовувати місто. Поки що руки до цього не доходять. Сотні радянських міст ще лежать у руїнах, тисячі сімей живуть у землянках, і їм треба допомогти в першу чергу.

• Предыдущая
• 20/50
• Следующая