Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович - Страница 62

• Предыдущая
• 62/128
• Следующая

Ми починаємо розуміти, що кожен з нас є маленьке віддзеркалення Орла, і як він паразитує на життєвій динаміці й свідомості людей, так і ми є паразитами біосфери, інформації антропосфери, енергії стихій, благородної Жертви Вищого Духу.

І як ми прагнемо Свободи, так Орел прагне звільнитися від ноші жорстокої необхідності закону пожирання.

Тому люди й отримали Дар Орла — можливість шукати, знаходити і користуватися шляхом свободи. Можливо, ця сутність сама прагне накопичити необхідну інформацію для власного звільнення.

Перекази віків повідомляють про прецеденти вищезгаданого Прориву в середовищі древніх племен та етносів. Так несподівано зникли з проявленого світу деякі групи майя, предки болгарських нестинарів-вогнехідців, трипільські племена.

Сучасна наука не заперечує такої дивовижної можливості. Накопичення божественного психопотенціалу вищої Енергії дозволить Людям Землі блискавично здійснити стрибок на іншу Орбіту Буття, ту, що її здавна йменують Життям Безсмертним.

Чи здатні ми, раціонально мислячі люди Космічної Ери, здійснити такий подвиг?

Думаю, так! Великі Посланці Матері Світу — Софії не трудилися б даремно, напружуючись у бажанні допомогти Людству. Учитель Нового Завіту і Його Великі Побратими в книзі «Пісня Надземна» кажуть:

«Стежка готова. Та звичним кроком уже не пройти. По блискавці суджено перейти. Хто зважиться — вогняним наречеться. Так зберу Моїх будівників. Пора звести Райдужний Міст».

І хто ж відмовиться бути Співучасником такого Будівництва?

Січень, 1996

Тайна Христа

Повість-есе

І дано було Жоні два крила великого орла, щоб Вона летіла в пустиню до місця свого від погляду зміїного, де годуватиметься впродовж пори, і пір і півпори.

І виригнув змій з пащі своєї воду, мов ріку, вслід Жоні, щоб захопити її рікою.

Та земля допомогла Жоні, і розкрила земля вуста свої, і поглинула ріку, що її пустив дракон з пащі своєї.

І розлютився дракон на Жону, і рушив змагатися супроти решти її спадкоємців, котрі зберігають Божі Заповіді і мають свідоцтво Ісуса Христа.

АПОКАЛІПСИС гл. 12. 14–17.

Чи потрібен Поклик Синові? Саме бажання йти єсть Його Поклик. Сама Його Любов єсть і Поклик і Прихід. Хіба закликає Океан Ріку ввійти в Нього? Ні, саме життя Ріки є прагнення до Океану.

ПІСНЯ НАДЗЕМНА

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, Мати, возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Т. ШЕВЧЕНКО

Над Марією рожа процвітає,

А з рожі та вилетів птах,

Та полетів птах понад небеса.

Усі небеса розтворилися,

Усі світи поклонилися.

А це ж не птах, це — Син Божий,

Це Син Божий людей намножив.

НАРОДНА КОЛЯДКА

ЗАСПІВ

І ось настане час і мить,

Коли розділиться людина,

І Дух у ній запломенить,

І заричить страшна Звірина.

Тоді відбудеться двобій —

Нещадний, грізний і останній,

І той космічний буревій

Скінчиться в дивному мовчанні…

Постане з Тиші Дивина —

Істота Зоряного Краю!

Над всім возвиситься Вона

І цілий світ в Собі з’єднає.

Минають роки, віки, тисячоліття.

Приходять і щезають численні покоління людей. Гуркочуть над світом безглузді війни божевільних правителів та монархів. Стають попелом, прахом, сміттям прекрасні творіння геніїв та майстрів. У Небі клекоче потік молитовних прохань і проклять.

Хтось хоче правди. Хтось імлою обману намагається згасити навіть її проблиски, відверто й жорстоко здіймаючи покривало брехні перед очима дрімаючого людства.

Тепер уже ясно, що визначальний бій вирує не довкола проблем економіки чи енергетики, а програмується з Психосфери, де з прадавності сформовано суперпотужний форпост богів та демонів усіх віків та народів.

Щирий аналіз показує, що всі вони, всі без винятку, не поворухнули жодним пальцем, щоб визволити людей із неуцтва, злиднів, смертей та лихоліть. Навпаки, все робили для того, щоб людство не вирвалося з-під жорстокої божественної опіки.

«Люди стануть рівні богам», — сказано у «Авесті», священній книзі зороастрійців-огнепоклонників.

Який чарівний заповіт! Він громово підтверджений Христом: «Царство Небесне внутрі вас». І ще: «Ви — боги!»

Звідки ж такий жорстокий присуд у третій главі Біблії — Святої Книги християн та юдеів? Пам’ятаєте?

«І сказав Господь Бог: — Оце людина стала, як один із Нас, знаючи добро й зло. Тож тепер, аби вона не простягла своєї руки й не взяла ще й з Дерева Життя, а з’ївши, не стала жити вічно!

Тому вигнав Господь Бог людину з Едемського саду порати землю, з якої вона створена. І вигнав він Адама й поставив на сході від Едему херувима з полум’яним кружляючим мечем, щоб стерегти шлях до Дерева Життя…»

Ось так! Дивний присуд, дивна логіка. Якщо людина стала подібна до богів — що ж тут поганого? Хіба не сказано в першій главі: за Образом і Подобою Божою сотворено людину? А коли вона, справді, дорівнялася до Творців, тоді надходить прямо протилежний присуд — прокляття й вигнання, перетворення потенційно безсмертних істот у біологічних кузьок, які впродовж тисячоліть будуть лише угноювати розтерзану, залиту кров’ю землю.

Виникає слушне запитання: отже, ВІЧНЕ ЖИТТЯ не є прерогативою богів? І його можна осягнути, з’ївши певний плід з Дерева Життя? А Господь Бог ревниво не дозволяє дітям Адамовим стати безсмертними?!

Тут загадка. Логічна така заборона лише в тому випадку, коли від пробудження вічних СИЛ Адама залежить буття «Господа». Отже, він є ментальний образ, і коли Адам (людство) набере сили, умовний, ревнивий образ щезне, пропаде.

В свідомості клекоче тривожне запитання: — А як же Христос? Син Бога, Вісник Любові! Невже й Він має той же знак на чолі — знак жорстокості, байдужості та обману?

Саме про Нього — ці мої роздуми, що народжувалися в тяжких духовних боріннях. Тайна Христа полонила мене від дитинства і не відпускає досі, а веде далі й далі до нових обріїв, за якими — я це твердо знаю! — відкриється казковий смисл і невимовна суть всіх наших мук та віковічних пошуків…

*

Чорний пташе, дивний пташе!

У темниці не барися,

Жде тебе огненна Чаша,

Ждуть тебе Небесні висі…

Тяжко влазити в тунелі,

А ще тяжче з них втікати.

Хто народжений без стелі —

Той не прийме жодну хату…

Всі народження — то муки

Розставання й зустрічання.

Та радіймо, що розлука —

Знак грядущого Єднання…

Походження людини й богів (усіх — одноосібних і колективних) треба розглядати сукупно. Бо долі тих і тих тісно пов’язані.

Біда не в тому, що людина породила БОГА. Біда в тому, що вона його породила ЗВІРОПОДІБНИМ. Правдивий Бог діяв би навпаки — творив людину БОГОПОДІБНОЮ (за Образом і Подобою своєю, як і сказано в першій главі).

А сталося так, що формуючи ноосферу, психосферу, люди виліпили Бога (і всіх богів) стихійно, спонтанно. І коли стали поклонятися — то поклонилися ЗВІРУ, який хитро оволодів процесом боготворення, а також людиноформування. І так триває донині. Озвіріли люди, озвіріли й боги всіх народів та рас. Бо хіба не благословляють вони той пекельний жах, що трясе Землю і відлунює мукою в Далеких Світах?

Ми назвали самі себе Людьми Розумними.

Можна сумніватися в цьому. Це самозванство лукаве й злочинне. Бо якщо назвати діяльність людства розумною впродовж відомих нам тисячоліть, то що тоді абсурд і божевілля?

Розум і високі почуття інколи гостюють у окремих людей. Але ми знаємо, що з ними роблять, з так званими геніями та пророками! Прокляття, голгофи, вогнища, переслідування, глум, а після смерті — користування дарунками Неба для підлої мети!

• Предыдущая
• 62/128
• Следующая