Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович - Страница 61

• Предыдущая
• 61/128
• Следующая

В лоні темряви дріма

Мати Всесвіту Сама.

Хто летить без вороття —

Нове матиме життя!

Олесь Бердник:

Щасливо вам, дорогі друзі! До нових зустрічей…

Листопад 1993 — квітень 1994

Це вогняне слово — свобода…

Роздуми письменника-фантаста про вчення дона Хуана

Немає смерті й народження у Вищому Бутті. Прагнення — ось суть Творчого Вогню. Нитка устремління потужно в’ється крізь лабіринт Майї. І відкриє суть Тайни тому, хто дійде Бережіть талісман прагнення.

«ПІСНЯ НАДЗЕМНА».

Карлос Кастанеда[20] увірвався в традиційну течію напівдрімотного духовного пошуку, ніби вогняний болід. Спокійна поверхня звичних окультних, «тайнознавчих» канонів сколихнулася, вибухнула, заряхтіла веселковими бризками. Всі відчули Подих Тайни, що мовчала впродовж тисячоліть.

Чим же причарував покоління другої половини XX століття американський антрополог з іспанським прізвищем? Інтригуючим сюжетом своїх «польових заміток»? Вражаючою фабулою? Пророцтвами? Рекомендаціями щодо оволодіння надприродними, винятковими можливостями? Ні, ні, і ще раз — ні!

І сюжети щоденників його зустрічей з екзотичним «магом» лоном Хуаном Матусом досить тривіальні, і бесіди майже банальні, а іноді — навіть грубуваті. Навіть використання на початку «навчання» психоделічних рослин для розхитування інтелектуальних психоштампів, у полоні котрих перебував Кастанеда, викликало протест у багатьох духовних мандрівників, що звикли до морально-етичних правил європейської містичної традиції.

«Простенький» дон Хуан та його друг дон Хенаро вразили усіх нас своєю звільненістю від будь-яких пут, якими привабливими не здавалися б вони нашим відчуттям чи умам. Складалося враження, що ці представники невідомої у Європі традиції — дивовижні мандрівники, що готуються до небувалої місії, ідеально загострюючи стріли свого духу, аби нестримно метнути їх у понад-зоряні глибини Буття…

Кожна нова книга Карлоса Кастанеди торкалася несподіваних сторін психоглибин людини. Не один з читачів, вражених парадоксальністю мислення індіанських «магів», навіть вважав, що після «Казок про силу» (четверта книга з циклу «Вчення дона Хуана») вже не Кастанеда, а хтось інший експлуатує модну тему, продовжуючи захопливу містерію, вже повністю вигадану містифікаторами. Це були поверхові, передчасні висновки.

Можна з повною переконаністю стверджувати, що хвилююча традиція древніх і нових «видющих» продовжує місію Великих Посвячених і місія ця спрямована на пробудження сплячого людства. І навіть метод певної ігрової містифікації, присутній у вченні дона Хуана, застосований цілком свідомо.

Чому? — запитає читач. Досвід віків підтвердив: прямолінійне навчання тих, хто прагне до Істини, — небезпечне. Приймаючи «одкровення» Вчителя як «наказ», як «вказівку», учень нерідко перетворювався на духовного робота. Цю думку можна проілюструвати сюжетом з Ветхого Завіту, коли Господь вимагає від Авраама вбити сина й принести в жертву, якщо патріарх «любить Бога». Ми знаємо, що Авраам слухняно пішов на гору, аби там виконати Божу волю, і лише в останню хвилину канібальська жертва була замінена на ягня.

Всі віруючі й містики трактують цю подію як подвиг Патріарха і доказ його «вірності» й «любові» до Бога. Апологети ветхої традиції не розуміють, що мова йде про марновірне боягузтво Авраама, який боявся порушити «спілку» з Богом, що, беззастережно виконуючи накази Всевишнього, він перетворюється в духовного робота, а не вільного співробітника. Бог, безперечно, чекав іншої реакції свого «друга», чекав прояву істинної любові батька, що готовий «втратити душу свою» в ім’я ближнього, а тим більше — сина. Звичайно, нашу версію консерватори відкинуть як «кощунну», але складність еволюційної ситуації Землі й Людства, що відкрилася для сучасників у результаті найновіших космологічних досліджень, вимагає воістину парадоксального мислення і «божевільних» рішень.

Навіть введення в арсенал Кастанеди невідомих раніше світоглядних понять «тоналю» й «нагуалю» (нагвалю) вимагає неймовірних зусиль у побудові нового образу «магічного світу». Тільки дослідження останніх років у царині вакууму наближають нас до можливості пізнання могутньої сили нагваля, таємничої творчої й руйнівної суті Буття. Вже в книзі «Подорож до Ікстлану» індіанські «маги» підводять Карлоса до розуміння безмежності духовного шляху. Абсолютно не зв’язуючи свого методу з Ученням Христа чи Традицією Будди, вони змушують нас пригадати одну з найголовніших Заповідей Сина Людського — «Я єсмь Шлях!» чи окриляюче Ствердження Благословенного: «Хто пройшов усі світи і не захопився жодним з них — того назову я переможцем, бо всі світи переміг він».

Куди ж веде Шлях Христа й Будди? Куди прагнуть дон Хуан, дон Хенаро та вся їхня дивовижна чарівна команда Першопрохідців?

Вони обрали свободу. Не «таємниці» різноманітних «сфер», не «магічні» можливості, що так ваблять сучасних містиків та окультистів, не знання «минулих чи майбутніх втілень», а саму лише свободу! Це єдине, що ми можемо сказати. Але скептики, всміхнувшись іронічно, запитають, як Пілат: «А що таке «свобода»? Як і в часи Христа чи Будди, на це запитання відповіді немає і не може бути. Бо саме слово «свобода» (свабудда, свабодхи)[21] — означає в древній етимології «самопробудження, осяяння». Коли Дух пробуджений, він змітає зі свого шляху ілюзорний світ Обману — Мари (чи Сатани — в західній традиції) і сам стає Деміургом Нової Землі й Нового Неба.

Свобода — це Вседосяжність. В термінології мови, створеної інфернальною свідомістю земного людства, неможливо передати знання про Буття Свободи. Тільки натхненне серце дозволяє відчувати віддалений подих Несказанного.

Для народжених у темниці є три можливості: повірити вісникам Свободи і сміливо полинути за ними по нитці Любові; пробудити у своєму єстві геном батьківської пам’яті про вільне Буття або ж відкинути всіляку «маячню» про Звільнення і залишитися назавжди в «пітьмі зовнішній».

Чому взагалі нас вабить ідея свободи? Якщо світ, у якому розвивається історичне людство, природний, то звідки з’явилося відчуття в’язничності, інфернальності, ув’язнення в якомусь Тартарі?

Древні міфи передають вістку про Битву в Небі й Падіння Великих основ, про Воцаріння на Престолі Буття Космічного Мучителя, котрого Вчитель Нового Завіту називав «Князь світу цього». Ідея Володаря тілесного буття задовольняє лише дитячу свідомість недосвідчених мандрівників. Зрілі Духи бажають знати повне слово Істини.

Сучасна астрофізика відкриває для нас страхітливу реальність. Сонячна Система і цілий космічний регіон наближаються до зоряного монстра — Чорної діри, що загрожує жителям Землі та інших населених світів «огняною смертю». Таку небезпеку передбачували мудреці стародавнього світу, готуючи свідомість мислячих істот до необхідності трансформації.

Тільки звільнення від полону тілесності дає силу і можливість Рятунку. Можливо, в грядущому Магонаука та Маготехнологія й зможуть з допомогою космічної планетотехніки пересувати цілі світи з небезпечного району в спокійний, але для юної Землі вихід лише один — оволодіти можливістю шляху в дусі, щоб урятувати Зерна Життя й Розуму від «вогняної смерті» для посіву на Новому Полі.

Я впевнений, що саме в цьому — суть Місії всіх Будд, Мудреців, Аватарів, Сина Божого. Саме до цього спрямовує розум свого закомплексованого учня Карлоса Кастанеди мудрий індіанець-які дон Хуан Матус. Не даремно він показав освіченому антропологу казкове видіння Орла, причину й Господаря Буття, а також володаря всього живого.

Картина, що її спостерігають «видющі»: грандіозний синьо-чорний монстр з пронизливим оком, що породжує динаміку життя і поглинає свідомість людей після їхньої смерті, — чудова ілюстрація астрономічної Чорної діри, Князя пітьми, Бога Світу цього і таке інше.

• Предыдущая
• 61/128
• Следующая