Выбери любимый жанр

Соло для Соломії - Лис Володимир Савович - Страница 44


Изменить размер шрифта:

44

— Чогось ваша Соломочка та сумненька, — сказала Параска. — Вип’єм, доцю, за щістє братове, за долю, що типерка на сідало, щитай, сімейне всілася.

— Щістя ни самогонка, пекти людину ни має, — одказала Соломія.

А як нарешті вибралися гостювальники-насильники, то вона дала волю своїм справжнім почуттям. Ніколи доти у житті ни була ще такою злою й гістеричною — вона, лагідна Соломка! На брата кричєла, аж миски у миснику здригалися, а тоді кинулася й кулачками у груди, а далі за плечі трясла, як суху грушу.

— Мало, мало тобі дурної, оцибенської 46 Руфки? Ни намучився ще? Та ліпше б я з Віркою вас звела справді, хай і на троє чужих дітей пушов би, ниж те вирвивсько засобачене собі на шию садити. Вірка то таки людина, а та пащеку з малєнства ни закриває та колючки чортополоські по боках сіє.

— Люба Соломочко, — то вже Василь сказав, як сестра трохи заспокоїлася. — Мені вибирати, на кому женитися й кого на шию садити. Хіба ти свічку тримала ци неї потому задмухувала?

Соломія на те — не вірить, що між ними щось було. Та ж відомо, що Варка з тим Михаськом-вилупком гуляла, його мати вже й невісткою називала, казала, вернеться син з війська, якраз до тих пір підросте невісточка. Мо’, їй би добра така, бо сама як вирвиця, з трьох болєчок зсукана. А щоб така до нашої хати прийшла та ще й з животом од чужого наворотника! Ни буде того!

Так ото казала Соломія, а виговорившись, зайшлася плачем. Аж Соломія-старша мусила заспокоювати.

«Що ж то було у мині, то ж наче й не я?» — подумала Соломія, як виплакалася.

Брат простяг їй рушника. «Витри сльози, а ліпше вмийся», — сказав. Голос його був стомлений, але якимсь не знаним досі нею — світлим чи що, а од чого б тут світліти?

Вона так і лишилася при своїй думці — дитина у Варки не од Василя. Те підтвердиться аж влітку. А до того весіллє мусили зробити. І троїсті музики грали, і все було, як у людей. Все, та не все. Між Соломією і братом уперше за весь вік пробігла чорна кішка. Розмовляли ніби як і перше, чєсом і жартували. Тико камінь з душі нияк не міг звалитися.

Не міг. Вперше Соломія зрозуміла — вона не знає брата.

А брат не хоче до кінця відкритися. Точніше — зовсім не хоче. Чого, вона ни знала. А як тепер достукатися до його душі, Соломія тоже не відала.

3

Перебирати бульбу, готувати до висадки, кидати жменями овес у грузьку весняну землю — то все було знайоме. Тико тепер робили разом десятеро жінок і те називалося словом ланка. А над ланками була бригада. І бригадиром-начальником Стьопка Мартин. А Марта, Мартоха, його мати була у їхній ланці. А ще Вірка, Люба, Настя, Явдоха, Рипина, Лідка, Катька, Гафія. Всі свої, знакоми, з їхнього кутка. І десята вона — Соломія. Маму Соломію призначили робити на ферму — до телят. Тато Антін хтів конюхом, та сказали, що конюхи уже є — Федько Кусий і Петро Бар- тусьов. Мусив прицепщиком на трактора згоджуватися. А от Василь наполіг — хочу теслярем і все, в будівельну бригаду. Дарма, що рука скалічена, двох пальців нима. Так то, казав, на лівій, а правою вміє так орудувати, що хай хто спробує за ним угнатися. Коли вдома сказали, ци ж не заважка робота, скупо кинув — хату свою ставитиму.

— Ну й добре, — одверто сказала Соломія.

Бо уже на третій місяць життє у них після Варчиного приходу стало нестерпним.

За роботою жінки питали — як то там невісточка ваша?

— Ну, як? Медова весна в них.

— Правду кажеш, Соломко? Як то Василькові з тою заразою?

— Добре.

Ни могла ж сказати про щоденні виляски-сварки, про те, що Варка заповзялася на себе владу в хаті перебрати. Що зривалася чуть що — і те їй не так, і друге, й миску не так поставили, і хату не так підмели, і неакуратні, і не такі, а сякі, і на неї вовком дивляться, і чоловік завше материн чи сестрин бік приймає.

Те почалося вельми скоро. Василько віджартовувався та хмурнів з кожним днем. Мама Соломія знічувалися і мовчки сльози втирали. Соломія спершу так само мовчки з хати виходила, а потім стала відповідати. Од сварок хата дрижала, николи в них такого ни було. Зрештою все закінчувалося Варчиним плачем і словами про те, що вони не хочуть дитини й навмисне сваряться, аби в неї викидень був.

Тож робота в ланці для Соломії як оддушина. Крім бульби, сказали, вирощуватимуть цукровий і кормовий буряк. Ну, і жито та пшеницю, яку тоже посіяли, жатимуть. Раз, то пусля Паски було, Соломія одважилася. По сварці, яку братова знов зірвала, хоч вона й більше мовчала, за хатою на лавочці сиділа, Соломія до неї підсіла. Та зирнула — копу золота подарила. Хтіла встати, та Соломія неї за руку і стисла міцно.

— Зажди. Маю щось сказати.

— А що ви-те доброго можете сказати? — Варка одразу злісно. — Щоб я вам усім дупи лизала?

— Хіба тибе заставлєють щось важке робити? Ци принижуємо? Та ж бережемо, бо знаємо, що дитину носиш.

— Все одно — не любите. Ненавидите. Пустіте.

— Не пущу, — сказала Соломія. — Ни пручайся. Я сильніша за тебе. І не репетуй — ни поможе. Скажу пару слів, а тоді роби, як хочеш.

— То кажіте, мине ще робота жде.

Соломія пустила Варчину руку. Тоді подивилася на неї. Трохи ближче посунулася.

«Чого ж воно таке зле, цеє дівчисько? — подумала. — Може, тре’ потерпіти, доки не родить?»

І спитала те, що давно мала висловити, що давно мучило:

— Любиш його?

— Що? Яке вам діло?

Аж викрикнула. Задрижала.

— Я не про Василя кажу.

— А про кого?

— Любиш Михася?

— Знов за рибу гроші? Скіко мона?

І на ноги зірвалася. Стала — руки в боки. Лице перекошене, аж злякалася Соломія, на нього глєнувши.

— Значить, любиш. І хто ж у тім винен? Я ци Василько?

— Щоб ви-те вигоріли з вашими Васильками й Михасями.

Помчалася до хати й там залящала. Соломія пушла й собі. Там

Варка гістерично кричала до свекрухи, що в цім домі їй життя нима, що йде до мами, вертається, ліпше там, у гармидері жити, ніж у цім гадючнику.

— Заткни пельку, — Соломія гаркнула так вперше в житті. — Бо зара макогоном по пиці получиш. Хоч і груба.

Варка схопила макогона і до Соломії:

— Нате. Бийте. На Сибєрі, там тоже бульбу тре’ садити. І ліс валити тре’. Бийте.

Соломія вирвала макогона й жбурнула в куток.

— Мені шкода тибе, дівонько.

Сказала, а тоді до матері:

— Ходімо, мамо, на город. Бо скоро і в ланку йти.

На городі вони повели мову про те, що коїться з невісткою, що не може ж вона бути такою злою просто так. А якщо зла на Василя, то хіба за те, що знехтував нею. А якщо знехтував, то коли? І ци було насправді щось між ними? Між циєю окаянницею і їхнім братом та сином.

— Ни про таку невістку я думала, — гірко видушила мама Соломія.

Сказала уже не вперше і не вдруге.

— І я ни таку братову бачила в хаті, — додала Соломія.

Вони садили диньки 1 по бульбі, а до голови раптом пісня про

огірки полізла:

Посаджу я огірочки,

Виростуть три дочки.

Прийдуть в хату та й три зяті,

Щоби їх узяти.

Пригадала Соломія цюю пісню. І стала пригадувати, як то там далі. Про синів, що як великі гарбузочки. І про те, що на них трьох — одна невісточка, яку поділити не можуть.

Слова не пригадувалися, бо. Бо не співала душа. Бо вона плакала. Щось казала мама, а Соломія не сприймала маминих слів. Щось просилося до голови, бідолашної голови, у якій так все переплелось. У неї не склалося життє, Тарас пропав невідомо де, думала, хоч у другого брата складеться.

«Не вийшло», — застогнала Соломина душа.

І раптом хто як по тім’ю вдарив. Вона подумала про те. Про те, що. Думка вразила, такою незвичною була. А що як справа не у Василькові й не у тому витрішкуватому Михасеві, що десь там у солдатських кирзаках топче чужу землю. Блискавка пронизала Соломію, і в тій блискавці вона побачила лице, а затим і поставу ще одного чоловіка. Тільки хто він?.. Нивже є він, той, хто насправді образив цю дівчину, зробив її такою злою, ще злішою, як була? І вона вирішила відомстити цілому світові, а на-

44
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело