У чиїх руках був ніж - Амдруп Ерік - Страница 7

• Предыдущая
• 7/30
• Следующая

Його слова, видно, трохи розчарували стару. Вонанапевне була не проти того, щоб ще раз зіграти в житті активну роль. Але зраділа, коли Тюге нахилився до неї і довірливо сказав:

— Поліція арештувала доктора Поульсена. Я кажу вам це неофіційно, таке часом доводиться робити, щоб полегшити слідство, навіть коли сам вважаєш, що затриманий не винен.

Стара ледь помітно всміхнулася.

— Я дуже добре розумію вас. — Вона засунула руку під журнальний столик і витягла звідти «Алькюбінські вісті». — Тут теж написано, що не треба нічого базікати й судити, поки не ухвалено вироку. Чудова стаття. Редактор Якобсен завжди гарно пише. Я з ним цілком згодна. Не треба судити!

Вона поважно кивнула головою. Тюге довелося ще раз прочитати допис К. Я. і похвалити, що він написаний справді гарно.

— Я зрозумів з ваших слів, що ви лежали в лікарні. То, мабуть, знаєте доктора Поульсена?

Стара похитала головою.

— Я його, звичайно, бачила, але лікувалася в доктора Яльтесена Він просто винятковий лікар. Потім я зверталась до доктора Л аре єн а. Адже він учився в Яльтесена. Цей новий напевне чудовий лікар, але надто неприступний. Не всі пацієнти можуть звикнути до нього.

Стара вмочила тістечко в каву й почала поволі їсти.

— Вам нічого не впало в око, коли ви побачили доктора Поульсена?

— Ще б пак, — почала розповідати вона— Я стояла в кухні, чистила картоплю й думала собі про своє, коли він раптом вигулькнув з льоху, немов якась примара. Він розгублено кинувся в один бік, тоді в другий. Та воно й не дивно, коли згадаєш…

В її очах блиснула цікавість. Тюге кашлянув.

— Так, не дивно. Адже він щойно побачив пані Гансен мертву, вбиту. Звичайно, він був розгублений.

Видно було, що пані Асмусен подобалось говорити про це.

— Я вже стара, мені вісімдесят два роки, якщо казати точно…

Тюге не забарився висловити очікуваний подив. Пані Асмусен усміхнулася.

— Так, від старості нікуди не дінешся. Колись, у часи моєї молодості, справді було б дивно, якби головний лікар прийшов сам, без нікого, в гості до медсестри… Якщо він одружений і користується повагою в людей. Але часи міняються, пане Свенсене. Зі слів «доброзвичайність» і «моральність» тепер глузують. Справді щось дивне діється. її сувора міна свідчила, що вона далеко не схвалює теперішньої моди. Тюге співчутливо погодився з нею.

— Ви кажете щиру правду. А часто траплялося, що доктор Поульсен відвідував пані Гансен?

Стара знов нагадала, що її сусідка панна, а не пані, бо не була одружена.

— Сказати «часто» було б забагато, але інколи траплялось таке. Я, звісно, можу говорити лише про ті випадки, коли бачила його, як сиділа біля вікна. Я рідко виходжу надвір, але дивитися в садок можу завжди, сідаю біля вікна й милуюся ним звідси.

Тюге похвалив і її садок, і тістечка. Мовляв, тільки вкусиш — і відразу відчуваєш, що вони спечеш вдома.

— А він же одружений, — повела далі пані Асмусен. — Я так дивлюся на подружжя: коли вже ти стаєш перед вівтарем і присягаєш перед богом дотримуватись вірності, то не треба ламати присяги. Так я вважаю, проте молоді іншої думки. Теревенять про десятирічний контракт. Авибпо-вірили, що я була заміжня сорок два роки, і ми з моїм покійним чоловіком… Певне, що не завжди нам було легко, але присяги… — Вона зітхнула, поринувши в спогади.

Тюге обвів очима кімнату й зупинився на фотографії над комодом. Видно, то був покійний пан Асмусен. Лагідне безвільне обличчя, пригнічений погляд.

— Я нічого не мала проти панни Гансен як людини, — знов озвалась пані Асмусен. — Вона була ввічлива І послужлива. Але як вона поводилась!.. У мій час поважна жінка повинна була спілкуватися з жінками свого рівня й становища, а не з чоловіками. Атож, на жаль, доктор Поульсен був не єдиний її приятель. Та я мовчу. Я не з тих, що плещуть язиком.

Допитатися в старої, хто ж іще приходив до її сусідки, так і не вдалося. Але, може, пощастить наступного разу, подумав Тюге, підіймаючись сходами на другий поверх. Він сумно визнав, що Брант не сподобається пані Асмусен, а вона йому. Єдина втіха, що в неї справді смачна кава.

У помешканні вбитої Брант із Карлсеном не знайшли нічого вартого уваги. Карлсен був дуже розчарований. Він сподівався чогось цікавішого, коли за роботу візьмуться справжні експерти. З поліційної дільниці повідомили, що куратор лікарні, директор школи Могенсен хотів би зустрітися з Тюге. Брант простяг йому альбом. Тюге заходився гортати його. Там були переважно фотографії якогось хлопчика, мабуть, її сина. Але він натрапив і на кілька її знімків. Елла Гансен була кругловида, чорнява, з дуже гарними зубами. Тюге довго роздивлявся на неї, тоді відклав альбом.

— Пора снідати. Де тут можна попоїсти, Карлсене?

Приходила Доріт, принесла кілька книжок, газети й дещо з його речей. Вони пробували поговорити, та хіба можна розмовляти природно, коли поряд хтось стоїть і слухає. Доріт казала те, що й завжди, вигляд у неї був пригнічений. Вони намагалися не дивитись одне на одного. Що вона думала про його ув'язнення? Як там давали собі раду в лікарні? Цього разу Антонові довелось таки перебрати на себе всю роботу. Молоді надто ще недосвідчені. А як там Тове? Мабуть, досі вже все знає. Вона ж… хоч діти на диво глухі до нещастя батьків. Це йому було відоме з лікарської практики. Чи не запрограмована ця глухота від природи? А втім, може, це й добре. Його журило те, що Тове не захотіла перебратися до Алькюбіна. Він ладен був давати їй машину, щоб вона їздила до школи, але мешкала вдома. Проте, дівчину це не звабило. Останніми роками Тове й Доріт не мирилися між собою. Тове вважала, що мати дуже обмежена, а Доріт не подобалося життя, яке вела дочка. Чим ближче вони були б, тим більше претензій мали б одна до одної.

Спочатку Доріт була захоплена будинком. Вони обставили його краще, ніж могли собі дозволити. Головний лікар користувався необмеженим кредитом, і важко було встояти перед спокусою. То для них була гарна пора, але вона не могла тривати вічно. Будинок вони опорядили, а далі що? Доріт не пробувала влаштуватись на роботу, і поволі прийшло невдоволення. Він здебільшого перебував у лікарні, вдома також цілодобово не вмовкав телефон. Він був весь час утомлений і зацькований.

Доріт не розуміла, чому тільки він має повно роботи в лікарні. Реальна платня вперто падала. Ставало все важче й важче сплачувати борги. їм дедалі менше залишалося. Чому Ларсен краще забезпечений?

— Він же твій підлеглий, Ельмо! Як це так, що в них усього куди більше, ніж у нас? Їм не доводиться завжди і на всьому заощаджувати.

Він почував себе під час тих суперечок безборонним і тільки зітхав.

— Ну, підлеглий. Але вони в іншому становищі, ніж ми. Вони старші, і їхні діти вже на власному хлібі. Антон живе тут багато років, налагодив собі приватну практику і все інше. Я не можу так просто все змінити.

Антон Ларсен мав у лікарні нормований робочий день, був вільний від адміністративних навантажень і від обов'язку допомагати асистентам після закінчення роботи. Такий порядок завів ще Яльтесен, а новий куратор і районні збори депутатів домоглися скорочення робочого дня молодих лікарів, зведення до мінімуму їхнього зв'язку з лікарнею, посаду ж заступника головного лікаря в більшості лікарень скасували. Особливо в невеликих, тому там навантаження головних лікарів набагато збільшилося.

— Ти ж головний лікар, — казала Доріт, — зобов'яжи Ларсена працювати трохи більше.

Ельмо безнадійно здвигав плечима й виходив у садок. Він заводив уже з Ларсеном мову про те, що тепер треба було б запровадити чергування, оскільки молоді лікарі мало допомагають йому. Але той заявив, що Яльтесен завжди сам давав усьому раду, що йому вже шістдесят років і два роки тому його обрано до муніципальної ради. Могенсен палко підтримав його. Мовляв, коли хтось добровільно бере на себе важкий тягар громадської роботи, то співпрацівники просто-таки зобов'язані якомога більше розвантажити його на роботі.

• Предыдущая
• 7/30
• Следующая