Выбери любимый жанр

Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич - Страница 41


Изменить размер шрифта:

41

В цьому не сумнівався ніхто, бо думка Івана Петровича була в інституті вирішальна. Що ж він скаже?

— Ми припиняємо досліди в радгоспі!

Отакої! Сашко здивовано глянув на Івана Петровича. Не менш вражені були й Богдан та Люка. Тільки Петро не підвів голови, мабуть, висновки Антохіна він знав з попередньої бесіди.

— Так, опромінення тварин у радгоспі ми припиняємо, — твердо повторив академік. — Тому й генератор перевеземо до міста. Він буде потрібен для дальших робіт в іншому напрямку. До міста поїдуть Петро Микитович і Богдан.

Олд-Бой сидів нерухомо, похиливши голову. Богдан розгублено відкрив рота. Що сказав Іван Петрович? Подальша робота в місті? І він заради цього поїде з Петром, після того, як Антохін сказав про негативні наслідки його роботи з генератором? Та ні, він, мабуть, недочув, неправильно зрозумів академіка. Але Іван Петрович вів далі:

— Новим дослідженням ми надаємо великої ваги. Керувати цією новою працею буду, з вашого дозволу, я сам. Сподіваюся, що Петро Микитович цього разу працюватиме за планом, не захоплюючись новими, хоч і вражаючими можливостями свого генератора. Принаймні в розмові зі мною він погодився на це. Петро Микитович виявив бажання, щоб йому допомагав товариш Богдан, хоч… ну, одне слово, я не заперечую.

“Хай він каже своє “хоч”, — гарячково думав Богдан, — аби не заперечував. Отже, мене не усунули від досліджень, я працюватиму далі, і навіть з Олд-Боєм. Працюватиму!” — радісно повторював він у думках.

— Товариші Люба та Сашко поки що лишаються в радгоспі, — сказав Іван Петрович, — кінчатимуть обробку наслідків попередніх досліджень. Особливу увагу звертатимуть на поведінку й подальшу долю курей та корів. Нам конче треба знати, як позначиться на організмі цих тварин велике збудження, що його викликало опромінення. Це має серйозне наукове значення. Оце й усе, що я хотів сказати.

Слухачі мовчали, зненацька захоплені несподіваними новинами, про які так щедро повідомив їх Іван Петрович. Люка запитливо поглядала на Петра: адже він знає те, чого навмисно не договорив академік, мав же він з ним бесіду віч-на-віч! Але Олд-Бой уперто не помічав її поглядів. Тоді Люка спитала:

— Якщо можна, скажіть, будь ласка, Іване Петровичу, в чому полягатимуть нові дослідження в місті?

Антохін хитнув головою:

— Про все довідаєтеся згодом. Спочатку, як я вам уже сказав, треба закінчити обробку матеріалів тут, у радгоспі.

Було зрозуміло, що далі питати не варто. Академік Антохін додав тільки:

— Даниле Яковичу, прошу вас забезпечити перевезення генератора з усім обладнанням до міста. Зробити це треба негайно. Петро Микитович і Богдан поїдуть зі мною в машині.

— Буде зроблено, Іване Петровичу!

— Якщо більше немає запитань, то прошу готуватися до від’їзду, товариші. А ми, Даниле Яковичу, зайдімо до вашого кабінету. Нам треба поговорити!

Через дві години все було закінчено. Розібраний генератор і все устаткування лежало в тих самих ящиках, в яких його привезли сюди. Олд-Бой востаннє оглядав лабораторію — чи не забули чогось? Богдан походжав коло автомобілів, на які навантажували обладнання. Почувся легкий стукіт у двері.

— Увійдіть! — озвався Петро.

На порозі стояла Ганна. Обличчя її було сумне. Великі чорні очі тужливо дивилися на Олд-Боя. Вона наче не знала, що сказати.

— Ви від’їжджаєте? — нарешті спитала дівчина, не наважуючись зайти до кімнати.

— Так, — сухо відповів Петро, не підводячи очей. Боявся, що, подивившись на Ганну, не зможе розмовляти офіційним тоном. А саме так він вирішив надалі розмовляти з нею.

— І не скоро повернетеся? — несміливо спитала ще Ганна, слабко посміхаючись. Петро не знав, звісно, чого їй коштувала ця вимушена усмішка, бо не підводив очей.

— Не знаю, — так само сухо відповів він.

— І чого це ви такий лихий? — спробувала Ганна пожвавити діалог.

— Я просто зайнятий… часу немає, — не піддавався Олд-Бой, перевівши погляд на порожній стілець.

Ганна зітхнула. Як важко розмовляти за таких умов, подумала, мовчить, не хоче відповідати, а їй же так хотілося поговорити з ним. І чого він розсердився? Невже все через Сашка? Так вони ж просто, по-товариському, розмовляли, милий Петре Микитовичу. Невже він цього не розуміє, не розуміє, що їй хочеться сказати щось дуже-дуже лагідне, бо ж він од’їжджає. Сашко її зовсім не цікавить, а от… Обірвавши хід своїх думок, Ганна ще раз подивилася на суворе обличчя Олд-Боя.

— Я теж, мабуть, незабаром поїду до міста. Практика моя кінчається, — сказала вона.

— Ну що ж…

— Сумно буде у радгоспі… після вашого від’їзду, — дипломатично натякнула Ганна.

Олд-Бой несподівано спалахнув: сумно, їй?!

— Сподіваюся, що ні, — злісно й запально відповів він. — Вам тут не дозволять нудьгувати.

— Хто? — простодушно спитала Ганна.

— Та знайдуться. Пробачте, мені треба йти.

І Олд-Бой раптом як метеор вилетів з лабораторії. Вже з коридора пролунав його лютий голос:

— Наприклад, красномовець Сашко!..

І він зник, уже клянучи себе за нестриманість. Хоч би вона не почула того брутального вигуку!

Але Ганна все чула. Її очі наповнилися сльозами, дівчина безпорадно прихилилася до одвірка. Вона ніяк, ніяк не сподівалася такого! Щоб такий ввічливий, розумний, завжди уважний до неї Петро Микитович міг отак грубо образити її, навіть не натякнувши, а недвозначно кинувши несправедливе обвинувачення, наче вона й Сашко справді… Ганна сіла на стілець і гірко заплакала. Рясні сльози текли по її щоках.

— А я ж так хотіла, — захлинаючись, казала вона собі, — щоб усе було гаразд, умовляла його не сердитися, мало не сказала прямо, що кохаю його, і нікого, нікого більше мені не треба, не тільки Сашка, а й нікого іншого, крім цього суворого, милого Петра Микитовича, Петра, Петра…

Олд-Бой не бачив і не чув цього. Злий і сердитий сидів у машині поряд з Богданом. Добре, що Іван Петрович, поринувши в свої думки, мовчав. А коли Богдан спробував запитати, чого Петро такий похмурий, той так злісно глянув на нього, що в хлопця зникло будь-яке бажання питати вдруге.

Машина од’їхала. А Люка та Сашко лишилися біля воріт радгоспу і ще довго дивилися їй услід.

— Не журися, Люко! Незабаром і ми поїдемо до міста. І тоді довідаємося, що вони робитимуть.

— З генератором? Ти це мав на увазі? — спитала вона. — Як ти вгадав мої думки?

— Бо в мене такі самі, — щиро визнав Сашко.

Люка знизала плечима.

— Довідаємося… не раніше, як за два тижні.

— Ти гадаєш, що за два тижні ми впораємося?

— Напевне.

На цьому розмова й закінчилася. Ніхто з них, немов за мовчазною взаємною домовленістю, не торкався її, хоч кожному страшенно хотілося взнати, що мав на увазі Іван Петрович, коли казав: робота з генератором піде в іншому напрямку. Якому саме? І чому попередив, що керуватиме цією роботою він сам? Мабуть, передбачалося щось важливе…

Наступного дня Люка й Сашко виводили середні цифри опромінення; було це малоцікаво, але конче потрібно для їхнього загального звіту. І це треба було робити ще принаймні кілька довгих днів!

А ще через день ранком Люка прокинулася від шаленого гуркоту в двері. То стукав Сашко.

— Мерщій, Люко, мерщій! Біжи послухай, що передають по радіо! Та швидше, швидше. Про наш генератор, про Івана Петровича, про все!

Вони бігли до їдальні, і збуджений Сашко по дорозі розповідав:

— Згадують про наші дослідження з худобою, про те, як генератор спиняв мотори. Кажуть, що академік Антохін дуже високої думки відносно ефективності генератора! Ось, ось, слухай!

— …Одним з практичних застосувань надзвичайного міліметрового випромінювання з інфразвуком, про які ми щойно говорили, є його вплив на шкіру людини. Як стверджують експериментатори, нове проміння так активізує шкіру, що після опромінення лисина вкривається густим волоссям…

— Ти бач, тепер до Олд-Боя побіжать усі лисі нашого міста, — сказав Сашко сміючись. — Додаткове навантаження. Це ж яка реклама!

41
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело