Мої і чужі таємниці - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 34

• Предыдущая
• 34/34

Жрець обережно згорнув пожовклий папірус і дбайливо заховав його у коштовну скриньку.

— Першу піраміду збудував з дерева фараон Аха, — мовив він, несміливо здіймаючи очі на грізного Хуфу. — Але злива, вітри і спека зруйнували її. Великий Джосер, що утвердив могутність Та-Кемту, перший збудував її з каміння. З того часу споруджено багато пірамід, та жодна з них досі так і не злетіла до батька богів — Сонця. І ще з тих лихих часів залишилося пророцтво, яке з покоління у покоління передають один одному раби. Ніби настане час, коли багатій засне голодним, а ті, що раніше канючили його недопивок, ті питимуть запашне вино… У кого не було хліба, матимуть амбари… Земля повернеться, наче коло гончарне: чорний люд заволодіє усіма скарбами і палацами… Вельможі будуть сповнені скарг і розпачу, а раби — радощів…

На похилий насип раби тягли нову брилу. Вони впряглися у товсті канати з папірусу і, пригинаючись аж до землі, вмиваючись солоним потом, крок за кроком піднімалися на гору. Деякі з них падали, знесилені важкою працею. Але дужі нубійці-наглядачі підводили їх жорстокими ударами батогів. Піраміда мусила рости кожного дня…

— Хіба може каміння літати? — похмуро запитав Хуфу, не відриваючи погляду од запаморочливої панорами будівництва. — Де та сила, яка штовхнула б піраміду? Один великий камінь ледве витягають по насипу сотні рабів. Але навіть сила рабів нездатна кинути одну таку брилу на небо.

Фараон замовк.

Жрець шанобливо схилив свою фарбовану голову, не насмілюючись порушувати його божественних думок.

І раптом фараон підвівся.

— Піраміди — символ непорушності влади фараонів! — твердо промовив він, простягаючи Руку у напрямку Долини Царів, де височіли на обрії кілька десятків гостроверхих гробниць. — Ми мусимо будувати піраміду, щоб чорний люд увечері не міг звести рук від утоми, щоб у рабів згиналися коліна і спини. Тоді у них не вистачить сили скинути владу вельмож.

Екран згас. Микола звільнив голову від шолома і втомлено потер долонями скроні.

Сергій поклав руку йому на плече і жартома мовив:

— А що ж тепер робитимуть письменники?

Володин батько запитав:

— А цікаво, чи можна до біовізора приладнати апарат, який знімав би такі художні розповіді на плівку?

— Звичайно, — відповів Сергій. — Ось дивіться…

І вони вдвох заглибилися у схему. Виявилося, що обидва вони працюють в одній галузі, і незабаром між ними вже точилася жвава розмова.

Тільки Володя не залишив Миколу. Він досі чув шалений брязкіт мечів і рев двигунів зорельота.

— Джогенра загинув, як Джордано Бруно, — тихо сказав він.

— Ніхто не загинув, колего, — мовив Микола, — адже усю цю історію я щойно вигадав.

Та, як не дивно, йому самому було шкода того сміливого єгипетського юнака.

— Не могли ж ви вигадати з нічого, — обурився Володя. — По телевізору ви зовсім не так розповідали. Ви обіцяли науковий вечір запитань і відповідей, а тепер кажете, що усе це вигадки!

— Я чекаю на твої запитання, мій юний друже, — посміхнувся Микола. — Запитуй, я відповідатиму.

Володя не змусив запрошувати себе вдруге.

— Звідки ви знаєте, — запитав він, — що стародавні єгиптяни вважали своїх фараонів за космонавтів?

— Ну, вони не думали так. Тоді і слова такого “космонавт” не було. Але вони вважали, що фараон не вмирав, а відлітав, зникав за обрієм. Може, це далекий відгомін прадавніх подій? Недарма у пірамідах трапляються ось такі надписи: “Летить він, відлітаючий… Летить він од вас, о люди! Не на землі він більше, на небі він… У твоєму човні плине він, о Ра, в твоєму човні на небі…”

— Але хіба не бачили люди, що піраміди не літають?

— Звичайно, бачили. Але старовинні легенди могли поступово стати релігією, набути зовсім іншого змісту, ніж мали раніше… Та якщо врахувати, що фараон мав вирушити у далеку космічну подорож, стає зрозумілішим, чому у піраміді було стільки різноманітних приміщень і речей, які, безумовно, були б потрібні у довгій мандрівці. І знову ж таки, хіба саркофаг фараонів не нагадує грубу копію скафандра, в якому космонавт переносить прискорення і гальмування?

— А от звідки прилітали космонавти, ви вже, мабуть, не знаєте! — у такий делікатний спосіб запитав Володя про те, що його найбільше цікавило.

— Так, це важке запитання! Але я тобі розкажу про один факт. Початком року єгиптяни вважали день, коли зірка Сіріус сходить одночасно з Сонцем. Цей день вважався у прадавньому Єгипті великим святом. Чи не тому, що небесні гості були “синами Сіріуса”, а фараон — “сином Сонця”? Першу піраміду збудовано п’ять з половиною тисяч років тому. Що викликало таке будівництво? Про це ми можемо тільки здогадуватись… Час дбайливо ховає свої таємниці.

Швидко, як і завжди це буває на півдні, сутеніло. З кожною хвилиною все яскравіше спалахували у небі зорі. Так минув цей незвичайний день, про який Володя не стомиться розповідати своїм друзям.

— Який важкий шлях до зірок! — зітхнув він.

— Так, це важкий шлях, — сказав Микола. — Але цей шлях — справжній гімн людині, що бореться і перемагає.

ВАЖКЕ ЖИТТЯ І НЕБЕЗПЕЧНІ ПРИГОДИ ПАВЛА ВАЛЕРІАНОВИЧА ХВАЛИМОНА. Правдива історія з побрехеньками

МОЇ І ЧУЖІ ТАЄМНИЦІ. Гумористична повість

ПІРАМІДА. Фантастична повість

• Предыдущая
• 34/34