Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович - Страница 48

• Предыдущая
• 48/49
• Следующая

Я собі навіть це виписав і повісив, де слід, щоб було завше перед очима.

– Але чим ми вас будемо вгощати, – забідкалася Емма, – вся країна голодує і ми голодуємо, чаю нема, п'ємо скипидар.

– Ну що ж, і скипидар – Божий дар, – задриґав ногами пан Шляктрафський.

Я приніс скипидар і налив його в брудні гранчаки.

– Так, а за що ми вип'ємо? – задумався пан Шляктрафський.

– Вип'ємо за цю, як її, – сказала Емма.

– Чудово! – втішився пан Шляктрафський. – Давай за неї.

І ми випили, а на закуску Емма подала взуттєвий крем, оздоблений сірничковими голівками.

– Умм! Я просто вмираю за сірничковими голівками! – аж застогнала пані Шляктрафська.

Але то ще було не все, Емма просто зблиснула своїм талантом і подала на гаряче свою сумочку з крокодилячої шкіри, яку вона запекла в оліфі, перед тим начинивши паперовими карбованцями. Що то був за смаколик, не описати: карбованці хрумкали і танули в роті.

– Обожнюю крокодилів! – сичала від розкоші пані Шляктрафська.

А Емма – о Емма! – подала тепер ще й мої пантофлі, тушені в парафіні зі збитими вершками, а до них ще й фіранки в крохмалі і шкарпетки у власному соці з перламутровими ґудзиками.

Шляктрафські мало язики не попроковтували, так жерли, так жерли, аж з носів їм дим ішов і стелився під стелею.

– Боже мій! – вмліваючи, зойкнула пані Шляктрафська і відкинулась на канапу. – Я обжерлася, я просто не можу, це все таке смачне, як ви це готували, о мій живіт, він зараз лусне, я ще ніколи так не об'їдалася, мені здається, я порохова бочка, ні – вежа, я порохова вежа, така сама, як та, що стоїть на Підвальній – зараз я лусну, бережись! Лягай! Атас! Каравул!

БА-БАХ-БАХ-БАХ!!!

Далі я пам'ятаю тільки, як нас збирали по частинах і складали в один величезний ящик і, коли підняли голову пана Шляктрафського, то посипалися з неї різні мудрі цитати, і один із санітарів сказав: чудово, зараз я їх позбираю, здам і дістану майталеси для своєї жіночки, а то вона вже зовсім змайталесилася.

Мою голову поклали Еммі на живіт, я чув, як там шкребеться ще живий пантофель і шурхоче смажений карбованець, але мені від того легше не стало.

Емма Зунц мала буйну фантазію і, коли їй бувало нудно, вона виходила в сад і вигадувала різні кумедні речі, наприклад, мене.

Коли вона вигадувала мене, я з'являвся весь у блакитному пір'ї і плив до неї, вигнувши шию, це було чудесне видовище.

Емма клала мене собі на коліна і висмикувала кожну пір'їнку, наспівуючи колискову, нарешті я поставав перед нею у всій своїй незрівнянній красі.

Тоді вона хльоскала лозинкою і я починав стрибати через вогонь її серця.

Одного разу я скочив так невдало, що ноги мої заплуталися в язиках полум'я і я згорів на попіл.

Емма взяла попіл і посипала ним грядки, нічого й казати, які там повиростали пампердоклі – такі, як кавуни, або ще більші. Емма не могла натішитися.

Але мені від того легше не стало.

тому що виповзуть хробаки такі білі білі в кільця гидкі слизькі і очі чорні – чорні очі карі брови – сказав Румц.

круглий круглесенький Румц найкругліший зі всіх кругляків просто якесь яйце тільки й того що в штанах на шлейках а так яйце

слова його звернені були до Лунца

круглий круглесенький Лунц найкругліший зі всіх кругляків просто якесь яйце тільки й того що в штанах на шлейках а так яйце

взагалі хто з них був Румцом а хто Лунцом знати нам не дано і я сам цього не знав коли побачив їх уперше а що бачити їх удруге не довелося то й досі я не розрізняю їх коли бачу утретє або вчетверте просто дивлюся не них і мені хочеться їх накопати побити їм голови чимсь залізним лисі їхні голови особливо цвях затовкти в самісіньку маківку разом з пропелером щоб крутився на ходу

привіт – кажуть вони і дуже тішаться коли мене бачать уперше хоча я бачу їх уперше і зовсім не знаю чи маю тішитися чи навпаки обходити восьмою дорогою виходячи з хати

у мене нема цвяха а то б я поробив вам пропелери

нічого зате в нас є літаючі мухи

вони розкривають жмені й випускають літаючих мух зі справжніми крилами і ніжними голосами

коли їх розтовкти виповзуть хробаки такі білі білі – повторив Румц

думаючи що я не чув але я все чув і одну літаючу муху піймав поклав на стіл і вдарив чим попало по голові з голови пішов зелений дим наче з порхавки тоді я гугупнув чим попало по животу і з нього витекли зелені пумпарослі з густими виткими фарзлями мерехтіли і свинками мов божевільні

де хробаки – спитав я і грізно на них подивився – дивився в білі кільця

не треба було бити чим попало – сказав Румц

треба було бити сковорідкою – сказав Лунц

в крайньому разі праскою – додав Румц

ви обоє просто засранці – висварився я – геть з мого саду яйцеподібні квадрати

ми не можемо геть – сказав Румц

ми тут живемо – сказав Лунц

в моєму саду? о горе мені! тут живе всяка наволоч якісь приблуди мухомори нещасні – я схопився за голову і спробував її відірвати від тулуба щоб пошпурити в них але голова сказала не руш і я лишив її тоді я схопив праву ногу висмикнув її і давай гамселити вони плакали звивалися наче яйця плазували і корчилися доки не перетворилися на двох яйцеподібних істот у штанах на шлейках і з лисими уявіть черепами

тепер я остаточно переплутав де Румц а де Лунц а де я без ноги яка вирвалася з рук і виманивши свою ліву подругу чкурнула з саду зоставивши мене яйцеподібного напризволяще

тепер і ти Румц – сказав хтось мені

тепер і ти Лунц – сказав хтось мені

але мені від того легше не стало

Емма запросила мене до себе на іменини, бо виявилося, що її насправді звати не Емма, а якось інакше, але вона забула.

Коли я прийшов, то застав чотирьох гостей: двох карликів-мужчин і двох дівчаток, які зовсім не виглядали на карличок, а, навпаки, були вищими за мене, незважаючи на те, що я теж далеко не карлик, а навпаки.

Карлики сидіти в дівчаток на колінах і гамцяли скраклі з прецлями, запиваючи струдлями.

– Мням-мням, – приказували дівчатка для апетиту.

Здається, я забув сказати, що дівчатка були зовсім голісінькі,

як і належиться порядним дівчаткам, а от карлики були зовсім не такі голі, як це видавалося з першого погляду, ба навіть зовсім не голі, бо вдягнені в традиційні чорні костюми з золотими пупцлями в темно-сині ганцлі на штруцлях.

На щастя, Емма була не гола, або сказати просто: вбрана в розкішний голубий аблакат, що сягав до колін і дуже часто розходився на животі, являючи мені напис «ПРАВДА», бо саме з цієї газети були зшиті її майтки, які постійно шелестіти шелестом російськомовної газети, нижче виднілося ще слово «орган» і воно мало рацію.

– Спробуй, які смачні скраклі, – сказала Емма і вискалила розкішні зубки, імітуючи стиглу скраклю.

– Просто тануть в роті, – облизався я.

– А прецлі, спробуй прецлі.

І залупила очі, імітуючи стиглу прецлю.

– Розтікається соком, – прицмокнув я.

– А струдля, сьорбни струдлю.

І розтягла вуста, імітуючи течію струдлі.

Тим часом голісінькі дівчатка запхали карликів у миску з пашкалатом і присипали зверху прухом. Карлики борсалися, кидалися, верещали, але в'язкий пашкалат тримав їх надійно і навіть не думав відпускати.

Нарешті дівчатка змилосердилися і вирятували своїх карликів.

Емма саме принесла велике корито з драглями, і карлики, весело скочивши у нього, почали ковзатися.

– Познайомся, – сказала Емма, – це Люся, а це Сюся, а це їхні чоловіки, а вони сестри.

– Прдужеємно, – сказали сестри.

– Мені теж, – відказав я.

– А ось і торт! – засміялися сестри і заплескали в долоні.

То був не торт, а тортисько, але, коли Емма поставила його на стіл, то я побачив, що це якийсь супертортуальний тортище з тортендикулярними тортруаціями тортуризму навзнак.

• Предыдущая
• 48/49
• Следующая