Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович - Страница 47

• Предыдущая
• 47/49
• Следующая

Одного разу Емма Зунц оголосила себе королевою і сказала, що піде війною на галапусиків. Вдягла на голову чайник, взяла в руки меч і полетіла в Галапусію.

Війна тривала цілий день. Емму не брали стріли галапусиків, не брав меч, Емма плакала і рвала на собі вуса, а потім стала вищипувати волосинки на ногах і все це з горя, і тут раптом зненацька побачила, що галапусики наслідують її і вискубують з себе волосинки.

Ага, сказала Емма, і на всяк випадок вирвала собі голову, а галапусики і собі почали виривати голови, тільки Еммі з того жодної шкоди, вона ще й не такі штуки вміє і, коли уже всі галапусики голови собі повідривали, то Емма взяла й зодягнула голову назад.

Галапусики без голів – це все одно, що слон без пісні, риба без шкатулки, міль без криголама.

Галапусики без голів зовсім уже ніякі не галапусики, а звичайні собі шкраби, на яких ніхто й уваги не зверне.

Емма сіла в чайник, дала пару і прилетіла назад, де її зустрічає вдячний народ, тобто я.

Емма стала ще королевішою королевою, ніж була досі і стала так королевіти, що небавом я відчув себе дрібною порошинкою біля її безмежних вуст.

– Тільки не дмухай, Еммо, – благав я вночі, коли вона клала мене собі на груди і голубила.

– Мій королю, – шепотіла вона. Але мені від того легше не ставало.

Чим займалися галапусики?

Отже, у них була найулюбленіша розвага, яка полягала на тім, щоб комусь приснитися. Кожен галапусик вибирав собі об'єкт і снився квітам, зорям, рікам, птахам і окремим людям.

Бувало, йдеш і бачиш, як дерево стрясається в конвульсіях, сусідні дерева стоять непорушно, бо вітру нема, а це стрясається і стрясається – ясно, що це галапусик йому наснився, таке буває.

Або річка раптом виходить з берегів і бреде кудись неприкаяна наосліп, куди хвилі ведуть.

Чи зграя птахів… Особливо… Аж кричиш… кидаєшся…

…що за сон такий… нема мене нема мене нема…

…галапусик мов нерв…

Коли нас Шляктрафські запросили у гості то попередили що чекатиме нас сюрприз

Ну ми з Еммою сюрпризи дуже любимо і про всяк випадок помінялися вбранням тепер я став Еммою а Емма мною

Коли ми прийшли до Шляктрафських вони страшенно ну просто жахливо втішилися і почали як дурні стрибати верещати і торохтіти

Сідайте сідайте пищала пані Шляктрафська

Лягайте лягайте тирликав пан Шляктрафський

Потім ми сіли за стіл накритий рожевим а в деяких місцях жовтим обрусом

Який оригінальний обрус позіхнула Емма тобто я

А це я пошила його зі своїх майталесів я їх розпорола і дивіться яка краса отут була Гумка а тепер це скидається на стежку серед поля

На перше буде печений маркс повідомив пан Шляктрафський і подав на стіл товсту-претовсту книженцію на якій писалося копитал

З Маркса йшов пар

Як ви його готували поцікавився я тобто Емма

О це дуже просто пожвавішала пані Шляктрафська – спочатку я ошпарила Маркса окропом і повискубувала всі великі букви я їх терпіти не можу застрягають в зубах я також вирізала всі коментарі а всередину насипала дусту потім зашила і пекла в братрурі два дні

Одну хвилинку сказав я тобто Емма а що ви зробили з портретом Маркса

О портрет – портрет моя душечко я посікла дрібно-дрібно і підсипала курам – як же вони після цього почали нестися

Пан Шляктрафський порізав Маркса і дав нам його по шматочку було дуже смачно ніколи не сподівався що книга може так смакувати

А що ти думав сказала Емма тобто я нічого дивного книга Джерело знань

А на друге салата з іваничука павличка і яворівського усіх їх ^слід залити окропом і повискубувати з іваничука всі цитати яворівського а з яворівського всі цитати павличка

Емма тобто я перебила

Але що ж тоді з них лишиться

А от те що лишиться і піде на салату

Га-га-га тішився не знати чого Шляктрафський що вас чекає на десерт оце сила

Ми з Еммою насторожено перезирнулися

А пані Шляктрафська принесла торт у вигляді верховної ради і коли вона зняла дах то ми побачили усіх наших славних дупотатів

Ну тут почалася забава на славу я першим ділом наштрикнув на виделку першого секретаря львівського обкому партії і проковтнув його не розжовуючи щоб не виблювати

Емма вполювала якусь знатну доярку яка побила усі рекорди з надоїв але цицьки у неї виявилися пляцковидними

Потім ми з'їли двох шахтарів три колгоспниці і гончара з Корнійчуком

Яка чудова гостина сказала Емма тобто я а де тут у вас кльозет

А на городі під бузиною

Ми з Еммою радісно примостилися у холодочку і з нас цілими й неушкодженими повилазили усі шахтарі і доярки яворівські козаченки і збанацькі пушики і розбіглися по кущах весело галасуючи

Але ж нам від цього легше не стало

Емма Зунц визирнула у вікно і сказала:

– От чорт! Здається, до нас сунуть ті бісові Шляктрафські! Негайно ховай зі столу цукерки і все, все, все, у нас нічого нема, ми голодуємо, вся країна голодує, і ми голодуємо, ховай келишки, щоб не подумали, наче у нас є що пити, ховай тарілки, щоб не подумали, що у нас є що їсти, ховай кухарські книги, щоб не подумали, ніби ми щось варимо і чайник ховай – вся країна без чаю, ми без чаю, п'ємо скипидар, цукру нема, соли нема, є паста для взуття.

Я ледве встигаю те все поховати, коли й справді з'являється пан Шляктрафський зі своєю незмінною, дорогоцінною, нікому непотрібною пані Шляктрафською фон Бубенґольц із тих самих Бубенґольців, які мешкали на Личакові і торгували печеними кнудлями з трускавковим струдльом і якими отруївся стриєчний брат жінчиного свекора кума найясніший пан цісар Клюска з тих самих Габсбурґів, що про них писалося в тій читанці, яку всю перевів мій дід о на цигарки.

– Ай-яй-яй-яй! – застрибала Емма Зунц на одній нозі й, нахиливши голову на бік. – Кого ми бачимо, як ми раді, скільки літ, скільки зим, а ви все ж такі цвітучі, пахнючі, свіжі й блискучі!

– Це в нас ґудзики блистять, – сказав пан Шляктрафський і вклонився.

– А ми до вас у гості, – засміялася пані Шляктрафська і підскочила.

– А ми дуже раді, дуже раді, такі раді, що такими радими ще ніколи не були, – замахала руками Емма.

– Просимо, просимо, – завихлявся я і навіть пукнув для розрядки.

– А ми до вас у гості, – шкірилася пані Шляктрафська.

– Як прийшли, то заходьте, – повідомила Емма.

– Ми зайдемо, зайдемо. Ой, як у вас тут усе зі смаком, – зацмокав пан Шляктрафський.

– А ми до вас у гості, – не вгавала пані Шляктрафська.

– Просимо, просимо, сідайте на канапу, – щебетав я і вихляв задком для різноманітності.

– А над нашою хатою сьогодні пролетів військовий літак, – Почав пан Шляктрафський, – одна бомба впала і хляп мені в Капелюх, я її посадив на городі, може, виросте бомбосховище.

– А ми до вас у гості, – нагадала пані Шляктрафська.

– Краще, щоб виросла фалінезія, – сказала Емма, – вона помагає на порожню голову.

– Що ви не кажете, – здивувався пан Шляктрафський, – але навіщо нам фалінезія, коли у нас голови жахливо, які не порожні, вони просто по самі вінця набиті всякою всячиною. Одного разу я труснув головою і як посипляться з неї самі цитати і то самих лише клациків, повна хата насипалася, так аж мусили викликати гівнярів чи то пак по-науковому асенізаторів, щоб те все вивезли куди слід, бо зужиті цитати тепер, як відомо, приймають в обмін на майталеси, ану, моя люба, покажи, які я тобі майталеси виміняв.

– А ми до вас у гості, – блиснула золотими зубами пані Шляктрафська і задерла сукню, а там, а там, які там були майталеси, мамцю моя рідна, я ще таких не видів, і Емма теж, і ми аж кинулися їх обмацувати, пробувати на зуб, нюхати, шкробати, смикати і змальовувати в альбом, бо ті майталеси геть усі від і до були списані різними мудрими висловлюваннями, наприклад: більше добрив нашого заводу – багатший стіл радянського народу.

• Предыдущая
• 47/49
• Следующая