»Веста» не знає пощади - Козакевич Микола - Страница 32

• Предыдущая
• 32/62
• Следующая

“Ох і манери в сучасної молоді!” — обурено подумав пан Згожельський, але одразу ж насторожився, бо раптом почув запитання:

— У вас тут у стіні є ще якийсь таємний сейф?

— Так, — нехотя відповів трохи охриплим голосом Згожельський. — Але я ним не користуюсь і вже кілька років не заглядав туди… Це давній тайник мого батька, яким ми перестали користуватися з того часу, коли я купив оцей великий сейф, — додав він швидко, бачачи, що молодший ревізор підходить ближче і приглядається до дверцят, вставлених у стіну і неточно затулених великою рамою з дипломом, одержаним фірмою ще в 1929 році.

— Знаєте що, для очистки сумління відімкніть його… — добросердно каже юнак, не відриваючи погляду від тайника і знімаючи диплом із стіни. Він помічає, що рама диплому не запилена, більше того, що на ній збереглися цілком виразні сліди пальців (до дідька! Не можна зняти з них дактилоскопічних відбитків). Пан Згожельський починає щось бурмотати, він навіть не знає, чи взагалі в нього є ключі від цього тайника. Але юнак, не звертаючи уваги на його сумніви, виймає з сейфа в’язку ключів, легко знаходить потрібний. Чути тихий брязкіт, і дверцята відчиняються. Юнак здивовано свиснув. Обернувшись, він бачить зелене від жаху обличчя пана Згожельського і здивованого ревізора Торговельної інспекції, який нічого не розуміє з цієї сцени. Обидва, мов загіпнотизовані, підходять до пащі тайника.

— Пхі, якийсь портрет, — розчаровано обзивається ревізор, котрий уже чекав справжньої сенсації.

— Не маю уявлення, звідки це взялося тут і чиє воно, — тремтливим голосом каже пан Згожельський і неспокійним поглядом обмацує обличчя обох ревізорів.

— Це дивно, — повільно мовить юнак, дістаючи з тайника чорний, довгастий предмет. — Справді, звідки це могло тут узятися?

Очі старшого ревізора стають круглі, наче сливи, юнак тримає в руках магазин від пістолета, в якому поблискують латунні гільзи патронів.

— Може, лежить ще від повстання, — заїкуючись, насилу обзивається пан Згожельський.

— Може бути, — охоче погоджується юнак, — але самі розумієте, як державні службовці, ми зобов’язані повідомити міліцію. Нелегально тримати зброю і боєприпаси заборонено.

Якби Згожельський і старший інспектор були спостережливішими, вони неодмінно помітили б, що інспектор тримає магазин так, щоб не стерти можливих відбитків пальців. Загортаючи знайдений предмет у папір він встиг побачити видавлений на ньому номер: С-1387. Номер нічого юнакові не говорить, проте капітан Завірюха, глянувши на нього, одразу визначить, що знахідка — це запасний магазин до пістолета ТТ, з якого вбито Чорну Ручку.

Молодий ревізор заспокоює пана Згожельського досить, мовляв, дати коротеньке пояснення, щоб міліція, беручи до уваги його бездоганну репутацію, припинила слідство; потім сідає до друкарської машинки, яка стоїть на невеличкому столику біля лампи з зеленим абажуром, і поволі друкує протокол про наслідки огляду та перевірки документів, а також доповідну про те що під час огляду знайдено магазин з боєприпасами. Юнак повідомляє про все докладно і розтягнуто, а тому що у нього немає достатньої вправності, то друкує він дуже довго. Та ревізор продовжує свою справу, намагаючись відбити якнайбільше друкарських знаків, бо крім усіх інших завдань, які він одержав від поручика Комісяка на прохання Завірюхи, йому було доручено дістати відбитки шрифту друкарської машинки. А чим більше буде відбитків, тим легше експерти зможуть порівняти літери цієї машинки з літерами анонімного листа, надісланого в свій час капітанові Завірюсі.

Нарешті все передруковано, присутні підписали протокол. Юнак підійшов до телефону.

— Знаєте що? Я одразу ж повідомлю міліцію. Приїдуть, оглянуть тайник, знайдені боєприпаси і більше вже не турбуватимуть вас у магазині, — каже він доброзичливо, звертаючись до помертвілого і нездатного вже до опору пана Згожельського. — Самі розумієте, для доброї репутації фірми прихід міліції вдень був би небажаний…

Не дочекавшись відповіді, яка, зрештою, була непотрібна, юнак набирає номер Міського управління і за якусь мить просить:

— Зв’яжіть мене, будь ласка, з черговим офіцером…

Тиждень, визначений інспектором Решкевичем, швидко минав. Завірюха не помітив навіть, як після жаркого серпня настав вересень; дні стояли ще погожі, сонячні, але вже відбувалася прохолода ранньої осені.

Протягом останнього тижня на поверхню випливло стільки нових обставин, стільки справ треба було продумати, стільки вжити заходів, що капітан зовсім не заходив до професора, ба навіть дружину бачив тільки пізно ввечері, коли повертався додому, і вранці, коли йшов на роботу.

Інспектор Решкевич сказав, що він прийде в четвер, тому в середу Завірюха довго сидів у своєму кабінеті, разом із сержантом Недєльським приводячи до ладу добуті досі результати слідства. На латунній попільничці виросла чимала піраміда недокурків, підлога була сива від попелу, а вони все дебатували, кожні дві годи-гни освіжаючи втомлений мозок чорною кавою, яку заварювали тут же на маленькій плитці. На прохання молодого поборника криміналістики, Завірюха відкинув офіціальну форму і звертався до Недєльського прямо по імені.

— Бачиш, друже, мине ще тиждень—два, і нам самим неважко буде розібратися в усій плутанині фактів та осіб. А тепер давай запишемо, що ми вже знаємо і що тільки припускаємо…

Недєльський взяв олівець і з готовністю подивився на капітана, але той заперечливо похитав головою:

— Е ні, це було б надто легко! Я хочу, щоб ти був моїм порадником і співробітником, а не секретарем. Спробуй-но сам почати аналіз справи…

Сержант-магістр заклопотано пощипав верхню губу.

— Аз чого ж починати, товаришу капітан?

— Спробуй почати з опису деталей або, висловлюючись дещо патетично, з окремих актів драми…

— Отже, акт перший: вбивство Рема та його дружини, — трохи невпевнено сказав Недєльський.

— Правильно. Далі!

— Вбивство Чорної Ручки і контрабандна афера Гомолякса, — вже твердіше вів Недєльський.

— Стоп! Це надто поверховий список. Становище було трохи складніше.

Капітан заклав руки за спину і, поскрипуючи чобітьми, почав ходити по кабінету:

— Почалося справді з того, що вбили Рема і його дружину. Все зроблено так, ніби то було вбивство через ревнощі і самогубство вбивці. Але впевнившись, що слідство відкинуло ревнощі як причину вбивства, злочинці намагалися підсунути нам новий варіант — надіслали анонімний лист, де звинувачували Рема у шпигунській діяльності. Аргументом мали бути великі суми на ощадній книжці Рема, які той одержав начебто за свої послуги на користь чужої розвідки. Це мав бути другий пункт.

— Такої можливості ми поки що не виключили, — обережно зауважив Недєльський, стежачи поглядом за капітаном, який кружляв по кімнаті.

— Формально, ні. Фактично ж її виключили, самі злочинці.

Недєльський запитливо дивився на свого начальника.

— Бачиш, — пожвавішав Завірюха, — вони взагалі “перелицювали” всю справу. Надто вже хотіли “полегшити” мені роботу, а тому раз у раз викривали себе. Коли я вперше напав на слід афери з годинниками — то було при Чорній Ручці, пам’ятаєш? — злочинці одразу ж підсунули мотив, перекладаючи на Рема відповідальність за контрабанду годинників.

— Ну, а ті договори, які приніс Ковальський? — здивувався Недєльський. — Невже вони були несправжні?

— Любий мій, — з відтінком зверхності сказав Завірюха, — якби вони були справжні, то ніхто не намагався б їх викрасти! Не забрали б і штампів, роблячи, таким чином, неможливою ідентифікацію печаток і почерку Августа Рема.

Недєльський, похитуючи головою, мовчки дивився на капітана, важко було розібрати, що в цьому німому погляді переважало: подив чи недовір’я. Завірюха зрозумів його, напевне, як вираз сумніву, бо почав енергійно переконувати свого помічника.

Треба розглядати окремі закиди проти Рема на загальному фоні його духовного образу. Подумай тільки: якби їхні повідомлення були правдиві, то виходило б, що Рем це багатогранний і досвідчений злочинець. Він мав бути, по-перше, людиною патологічно ревнивою, по-друге — шпигуном, по-третє — контрабандистом і аферистом широкого розмаху. Тим часом усі відомості про нього, які ми дістали, одностайно говорять, що це була людина чесна і прямолінійна, дисциплінована у виконанні різних правил і розпоряджень, нарешті, це був добрий чоловік, який завжди жив у згоді з дружиною. Як бачиш, тут нічого не держиться купи!

• Предыдущая
• 32/62
• Следующая