У безодні - Уэллс Герберт Джордж - Страница 56

• Предыдущая
• 56/56

Подумавши лише секунду, містер Фотерінгей наказав:

— Хай я опущусь на землю цілий і неушкоджений! Хоч би що сталося, нехай я опинюсь на землі цілий і неушкоджений!

Він промовив ці слова саме вчасно, бо його одяг, нагрівшись від швидкого льоту, почав тліти.

Містер Фотерінгей гепнувся на землю, але, незважаючи на силу удару, вцілів, бо потрапив на купу м’якої землі. Величезна брила металу й каменю, дивовижно схожа на вежу з годинником із базарного майдану, впала біля містера Фотерінгея, підскочила і, перелетівши через нього, розсипалася — уламки каменю, цегли й штукатурки розлетілися навсебіч, неначе вибухнула бомба. Корова, що мчала в повітрі, з розгону вдарилася об шматок стіни і розбилася, ніби яйце. Потім пролунав оглушливий гуркіт, порівняно з яким усе, що йому доводилося чути за все своє життя, нагадувало шелест пилу. Відтак почулося кілька слабших ударів. Дув такий страшенний вітер, що Фотерінгей ледве міг підвести голову, щоб роззирнутися. Він був такий ошелешений і змучений, що не міг збагнути, де він і що сталося. Насамперед він обмацав голову і впевнився, що його волосся ціле.

— Господи! — бубонів містер Фотерінгей, захлинаючись вітром. — Я ледве не загинув! Щось вийшло не так. Буря й грім. Лише хвилину тому була така прекрасна ніч. Це Мейдіг підмовив мене на таке. Що за вітер?! Якщо я й далі робитиму такі дурниці, то це погано скінчиться!.. Де Мейдіг? Як усе переплуталося!

Він роззирнувся довкола, наскільки дозволяли йому поли піджака, що лопотіли на вітрі. Все навкруги стало страшенно дивним.

— Принаймні небо на місці, — промовив містер Фотерінгей. — А про все інше цього сказати не можна. Місяць, як і раніше, висить над головою. Так само, як і кілька хвилин тому. Ясно, як опівночі. Але все інше… Де місто? Де… де все? І чого тільки піднявся цей вітер? Я не замовляв ніякого вітру!..

Містер Фотерінгей зробив кілька спроб звестися на ноги, але надаремно. Він стояв рачки, чіпляючись руками й ногами за землю. Він дивився на залитий місячним сяйвом світ із завітряного боку, а вивернений піджак лопотів над його головою.

— Щось у світі робиться не те, — пробубонів Фотерінгей, — а що саме, лиш бог знає.

Довкола, в білому сяйві місяця, крізь хмари пилу, що його здійняв вітер, можна було розрізнити величезні купи змішаної з уламками землі, які все збільшувалися: ні дерев, ні будинків, ніяких звичних обрисів — нічого, крім хаосу, що губився в темряві серед вихору, грому та блискавок урагану, що наближався. При світлі блискавок містер Фотерінгей побачив біля себе купу трісок від розтрощеного в’яза. А далі з руїн стирчали погнуті й перекручені залізні балки. Він зрозумів, що це був віадук.

Річ у тім, що містер Фотерінгей, зупинивши обертання величезної планети, не подумав про різноманітні дрібні предмети. Земля обертається так швидко, що її поверхня біля екватора пробігає понад тисячу миль за годину, а в наших широтах — понад п’ятсот миль. Через те і місто, й містер Мейдіг, і містер Фотерінгей — все полетіло вперед зі швидкістю яких дев’яти миль на секунду, тобто набагато швидше, ніж якби ними вистрілили з гармати, і кожна людина, кожна жива істота, кожен будинок, кожне дерево, тобто абсолютно все, що є на землі, було зірвано з місця, розбито і знищено дощенту. Ось у чому справа.

Містер Фотерінгей, звісно, не зрозумів цього. Але він збагнув, що зазнав невдачі, і йому стали огидні всілякі чудеса. Тепер він був у цілковитій темряві, бо хмари скупчилися й затулили собою місяць. Повітря перетинали нерівні, уривчасті смуги граду. Оглушливий рев вітру й води заповнив землю й небо. Прикривши очі долонею, містер Фотерінгей дивився в той бік, звідки дув вітер, і при світлі блискавок побачив величезний водяний вал, що насувався на нього.

— Мейдіг! — простогнав містер Фотерінгей, і його голос загубився в гуркоті розбурханої стихії. — Гей, Мейдіг!.. Стій! — вигукнув він, звертаючись до води, що наближалася. — Стій! Ради бога, зупинись!.. — Хвилиночку, — попросив він у блискавок і грому. — Зупиніться на хвилинку! Дайте мені подумати… Що ж мені робити? Ну що мені робити? Боже! Якби хоч Мейдіг був тут… Знаю! — вигукнув він раптом. — Тільки, ради бога, хай не буде цього разу ніякої плутанини!

Стоячи рачки, обличчям до вітру, він напружено думав, як правильно висловити наказ.

— Ага, — сказав він нарешті, — те, що я накажу, нехай цього разу збудеться лише після того, як я крикну: “Ану!..” Боже мій! Чого я раніше до цього не додумався?..

Він намагався перекричати рев бурі і кричав дедалі голосніше, марно силкуючись почути власний голос.

— Ну ось!.. Я починаю! Пам’ятай, що я тільки-но сказав! По-перше, коли збудеться все, що я скажу, нехай у мене зникне дар творити чудеса, хай моя воля стане такою, як і в решти людей, і хай припиняться ці небезпечні чудеса. Вони мені не подобаються. Краще б я їх не творив. Жодного, навіть найменшого. Це по-перше. А по-друге, нехай я повернусь до того часу, коли ще не сталося першого чуда, і нехай усе стане таким, яким було до того, коли перекинулася та клята лампа. Це важке завдання, але останнє. Ясно? Ніяких більше чудес, все має стати таким, яким було, а я хочу опинитися в “Довгому Драконі” і в той час, коли ще не випив свою півпінту. Ось і все! — Він учепився пальцями в землю, заплющив очі і вигукнув: — Ану!

Настала повна тиша. Містер Фотерінгей відчув, що стоїть на ногах.

— Це ви так вважаєте, — сказав хтось.

Фотерінгей розплющив очі. Він був у барі “Довгого Дракона” і сперечався з Тодді Бімішем про чудеса. У пам’яті його виринув спогад про щось дуже важливе, але відразу ж зник.

Ось бачите, якщо не брати до уваги того, що містер Фотерінгей утратив здатність творити чудеса, все інше стало таким, яким було до того, коли почалася ця історія. Отже, про все те, що описано тут, він не знає й досі. І, звісно, він, як і доти, не вірить у чудеса.

— А я кажу вам, чудес не буває, хоч би що ви казали, і я можу вам довести це.

— Це ви так вважаєте, — сказав Тодді Віміш і додав: — Доведіть, якщо можете!

— Послухайте, містере Біміш, — сказав містер Фотерінгей. — Поміркуймо, що таке чудо. Це щось несумісне із законами природи, те, що робиться зусиллям волі…

Слабошпицький Михайло. Наш сучасник Герберт Уеллс

Викрадені бацили

Незвичайна орхідея

В обсерваторії Аву

Незвичайний аукціон

Острів епіорніса

Лісовий скарб

Чоловік, що робив алмази

Дивовижний випадок з очима Девідсона

У безодні

Червоний гриб

Містер Скелмерсдейл у чарівній країні

“Новий прискорювач”

Чарівна крамниця

Правда про Пайкрафта

Двері в стіні

Як моя матуся сходила на Пік Смерті

Кришталеве яйце

Чудотворець

• Предыдущая
• 56/56