У безодні - Уэллс Герберт Джордж - Страница 55

• Предыдущая
• 55/56
• Следующая

— Так, так, я вже дещо придумав, — сказав містер Фотерінгей, — але не все виходить, як треба. Ви ж бачили, якою була та перша риба: і риба не така, і посудина теж. І тому я хочу порадитися з ким-небудь.

— Правильне рішення, — промовив містер Мейдіг. — Дуже правильне рішення. Дуже! Він зупинився і поглянув на містера Фотерінгея.

— Ваш дар, по суті, безмежний. Ану ж, спробуймо вашу силу. Чи справді вона… Чи справді вона така, якою здається.

І ось, хоч яким дивним це може здатися, у неділю ввечері 10 листопада 1896 року в будиночку позад пресвітеріанської церкви містер Фотерінгей, якого підохочував і надихав містер Мейдіг, почав творити чудеса. Зверніть увагу на цю дату, читачу. Ви, звісно, можете заперечити, що деякі подробиці цієї історії неправдоподібні і що якби щось схоже справді трапилося, то про це в. же рік тому було б написано в усіх газетах. Особливо неймовірним здасться читачеві те, що буде розказано далі, бо якби припустити, що все це таки сталося, то читачеві й читачці доведеться зізнатися, що вже понад рік тому вони загинули насильницькою смертю за цілком неймовірних обставин. Але ж чудо і є щось неймовірне, інакше воно не було б чудом, і читач справді загинув би насильницькою смертю понад рік тому. З подальшого викладу подій це стане ясно і очевидно для кожного розсудливого читача. Але зараз рано ще переходити до кінця розповіді, бо ми щойно перейшли за її середину. До того ж містер Фотерінгей попервах творив лише боязкі й дрібні чудеса: прості чудеса з чашками й різними дрібничками, такі простенькі, як і чудеса теософів. І все ж містер Мейдіг стежив за ним з побожним страхом.

Містер Фотерінгей волів би якнайшвидше владнати справу з Вінчем, але містер Мейдіг щоразу відволікав його.

Коли вони зробили з десяток дрібних домашніх чудес, їхня впевненість у власних силах виросла, уява розгулялася, і вони вирішили зробити щось вагоміше.

Перше значніше чудо було викликане відчуттям голоду і недбалістю місіс Мінчін, економки містера Мейдіга. Вечеря, на яку священик запросив Фотерінгея, була приготована нестаранно і видалася двом запопадливим чудотворцям несмачною. Вони вже сиділи за столом, і містер Мейдіг почав розказувати, радше сумно, ніж сердито, про вади своєї економки.

Містер Фотерінгей збагнув, що йому надається нова можливість створити чудо.

— Чи не вважатимете ви, містере Мейдіг, зухвалістю з мого боку, якщо я дозволю собі…

— Ну що ви, містере Фотерінгей, звичайно, ні. Я просто не подумав…

Містер Фотерінгей повів рукою.

— Що ми замовимо? — запитав він тоном щедрого частувальника.

Відповідно до побажань містера Мейдіга меню вечері було докорінно переглянуто.

— Щодо мене, — сказав містер Фотерінгей, розглядаючи страви, які вибрав містер Мейдіг, — то я віддаю перевагу портеру і грінкам із сиром. Це я й замовлю. Бургундське мені зовсім не до смаку.

І ту ж мить за його наказом на столі з’явився високий кухоль міцного портеру і грінки з сиром.

Вони сиділи за вечерею досить довго, розмовляючи, як рівні (містер Фотерінгей зауважив це з приємністю й подивом), про чудеса, що їх вони ще мали створити.

— До речі, містере Мейдіг, я, либонь, міг би допомогти вам у вашому домі.

— Я не зовсім розумію… — промовив містер Мейдіг, наливаючи в чарку чудодійно створене старе бургундське вино.

Містер Фотерінгей звідкись із нічого взяв ще одну порцію грінок із сиром і напхав собі повен рот.

— Мені здається, — повів він, — що я міг би (плям-плям) створити (плям-плям) чудо з місіс Мінчін (плям-плям), виправити її вади.

Містер Мейдіг поставив чарку на стіл. На його обличчі з’явився сумнів.

— Вона… вона не дуже любить, коли втручаються в її справи. Крім того, зараз уже по одинадцятій, і вона, мабуть, спить. Та й узагалі, чи варто…

— А чому б не скористатися з того, що вона спить?

Спочатку містер Мейдіг не погоджувався, але зрештою поступився. Тоді містер Фотерінгей дав наказ, і співтрапезники знову заходилися коло вечері, хоча вже й не так тихомирно, як робили це доти.

Містер Мейдіг почав перелічувати можливі добродійні зміни у вдачі своєї економки. Він робив це з оптимізмом, який навіть містеру Фотерінгею, що вже повечеряв, видався силуваним і гарячковим. У цю мить згори долинув якийсь невиразний шум. Вони запитально глянули один на одного, і містер Мейдіг хапливо вийшов з кімнати. Містер Фотерінгей чув, як містер Мейдіг покликав свою економку, а тоді обережно піднявся до неї. Через кілька хвилин священик легкою ходою вернувся. Він увесь сіяв.

— Дивовижно! — вигукнув він. — І зворушливо! Надзвичайно зворушливо!

Він заходив по килимку перед каміном.

— Каяття, найзворушливіше каяття… Крізь шпаринку в дверях… Бідолашка! Справді дивовижна зміна! Вона прокинулась. Прокинулася для того, щоб розбити пляшку коньяку, яку сховала в скриньці. І зізналася в цьому! Цей факт дає нам можливість… Він відкриває перед нами небувалі можливості. Коли вже ми змогли так змінити навіть її…

— Наші можливості, очевидно, безмежні, — зауважив містер Фотерінгей. — А щодо містера Вінча…

— Поза всяким сумнівом, безмежні, — сказав містер Мейдіг і, відкинувши проблему Вінча, почав розгортати цілу низку дивовижних планів, які спадали йому на думку. Хоч які цікаві були ці плани, безпосередньо вони не стосуються суті нашої розповіді.

Досить сказати, що всі вони були просякнуті безмежною добродійністю, такою добродійністю, яку звичайно називають післяобідньою. Досить сказати також, що проблема Вінча так і осталася нерозв’язана. Нема потреби уточнювати, наскільки було виконано ті плани. Так чи інакше, відбулися дивовижні зміни.

Коли настала північ, містер Мейдіг і містер Фотерінгей при місяці бігали по холодному базарному майдану в справжньому екстазі чудотворення: містер Мейдіг безперервно розмахував руками, а низькорослий містер Фотерінгей гордо крокував поруч нього і вже не лякався своєї могутності.

Вони виправили всіх п’яниць у своєму виборчому окрузі, перетворили на воду все пиво і всі міцні напої (у цьому питанні містер Мейдіг домігся свого, хоч містер Фотерінгей і заперечував), значно поліпшили місцеве залізничне сполучення, осушили Фліндерське болото, поліпшили фунт на схилах пагорба Самотнього дерева й вибавили у священика англійської церкви бородавку. Відтак вони пішли подивитись, чи не можна щось зробити з підгнилими опорами Південного мосту.

— Завтра місто буде зовсім інакше! — аж заходився від захвату містер Мейдіг. — Які всі будуть здивовані і вдячні!

У цей час церковний годинник вибив третю годину.

— Послухайте, — сказав містер Фотерінгей. — Уже третя година. Мені треба додому. О восьмій я маю бути в конторі, а, крім того, місіс Вімс…

— Е ні, ми тільки починаємо, — заперечив містер Мейдіг, сповнений солодкого усвідомлення необмеженої сили. — Подумайте про добро, яке ми робимо. Коли люди прокинуться…

— Але… — почав був містер Фотерінгей.

Містер Мейдіг несподівано схопив його за руку. Очі священика аж виблискували від збудження.

— Мій любий друже, — сказав він, — поспішати нема куди. Гляньте! — показав він на місяць угорі. — Ісус!

— Ісус? — перепитав містер Фотерінгей.

— Ісус! — повторив містер Мейдіг. — А чому б ні? Зупиніть його!

Містер Фотерінгей подивився на місяць.

— Це вже занадто, — сказав він, помовчавши.

— Чому? — запитав священик. — Та він і не зупиниться. Ви просто зупините обертання Землі, і час зупиниться. Адже ми нікому не завдамо ніякої шкоди.

— Гм! — сказав містер Фотерінгей. — Гаразд. — Він зітхнув. — Я спробую. Ось…

Він застебнув піджак і звернувся до земної кулі так твердо і впевнено, як тільки міг.

— Ану, зараз же припини обертатись!

І ту ж мить він сторчма полетів у простір зі швидкістю кількох десятків миль на хвилину. І хоч він щосекунди описував у повітрі кола, у нього все-таки не пропала здатність думати. Бо думка — дивовижна штука: то вона пливе поволі, як смола, то спалахує, неначе блискавка.

• Предыдущая
• 55/56
• Следующая