Выбери любимый жанр

Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 11


Изменить размер шрифта:

11

На голові в, капітана був капелюх із султаном білого страусового пір'я. Оливковий оксамитовий камзол оторочували кремові фламандські мережива. Жилет був пошитий із золотої візерунчастої парчі. Груди Дієго прикрашав чималий золотий ланцюг з діамантами. За синім шовковим шарфом стриміли два великі пістолі з рукоятками із слонової кістки. На ногах — прикрашені бантами і срібними пряжками черевики на високих червоних підборах.

— Що тут за іржання, сто чортів вам у пельку! — вигукнув Дієго.

На каравелі запанувала тиша. Матроси мовчки розступились, і тільки чутно було, як сопе товстун Луїс. Застиг, напруживсь і Педро, тільки нервово тупцяв з ноги на ногу.

Спираючись на чорну з перламутровими інкрустаціями і позолоченою ручкою палицю, капітан, трохи кульгаючи, неквапливо підійшов до Феді і окинув його поглядом з ніг до голови.

— Хто це? — крізь зуби процідив він.

Дозвольте доповісти, ваша милість, — шанобливо мовив боцман, — ми брали воду на острові, і Педро спіймав цього хлопчиська.

— Чому ж ти зразу мені не доповів, іржавий якір тобі в бік, що на каравелі бранець.

— Ваша милість, доне Дієго, — заїкаючись, став виправдовуватись боцман, — який же він бранець? Так, дрібнота, салака…

— Нічого собі салака! — хіхікнув товстун-конопатник. — Ви б тільки побачили, сеньйоре Дієго, як він стусонув нашого Восьминога!..

Авжеж, — перебив боцман, — чув'яки Педро і досі мокнуть у барилі з водою. От за це Восьминіг і хоче почепити його на реї.

По обличчю Дієго пропливла тінь.

Хто тут капітан? Хто господар? — суворо спитав він, підходячи близько до Педро. Той люто зиркнув спідлоба, але нічого не відповів.

— Так хто ж усе-таки командує на каравелі? — у капітана гнівно заходили жовна.

Педро схопився за ятаган, але Дієго випередив його і навідліг ударив матроса палицею по голові. Той, зойкнувши, звалився на брудні дошки палуби.

Оцей йолоп, — капітан гидливо тицьнув носком черевика Педро в бік, — знову наміряється заводити свої порядки. Він забуває, хто тут хазяїн! Зарубайте це собі кожен на носі! — Дієго стукнув палицею об палубу. — Кожен, хто хоче доплисти в Новий Світ і повернутися живим до Іспанії!

«Новий Світ… Іспанія… — повторював про себе Федя, відчуваючи, як тривога і збентеження все більше проймають його. — Виходить, я попав на іспанську каравелу, і вона пливе в Америку?! Як же це? Як це сталося? — І тут несподіваний здогад промайнув у Кудряшевій голові.— Усе ж почалося там, у генуезькій фортеці… Ну звичайно ж, орел! Ось де ключ до таємниці! Орлиний дзьоб — не що інше, як таємничий важіль. Досить було повернути його, і я привів у дію механізм якоїсь дивовижної машини… машини часу! Певно, її змайстрував якийсь геніальний генуезький учений… А ті цифри — XIX, XVIII, XVII, XVI — це ж не що інше, як століття… Авжеж! Значить, я з двадцятого століття потрапив у шістнадцяте…»—Хлопчик відчув, як від хвилювання знову мало не почав втрачати свідомість.

А тим часом капітан каравели вів своє:

— Тільки такий дурень, як Восьминіг, не зміг допетрати, що захоплений ним бранець— син коронованої особи, щонайменше герцога або князя.

«Що він каже? — подумав Федя. — Звідки він це взяв?»

— Хто з вас бачив, — продовжував Дієго, — щоб син простолюдина, якогось там пеона, мав стільки нагород? — він тицьнув пальцем, прикрашеним коштовним перснем, у груди Кудряша.

Федя мимоволі скосив очі на сорочку, до якої було приколото значки, що їх він купив у Ялті. Оце так-так! Хто б подумав, що ці сім сувенірних значків справлять таке враження на Дієго!

Дивовижна одіссея Феді Кудряша - i_005.jpg

— А ця пурпурна хустка на шиї? — казав далі капітан, показуючи на Федин піонерський галстук. — А штани? Вони ж із найтоншого сукна. А де ви бачили такі застібки на куртці?..

«Це він про застібку-блискавку», — здогадався Федя.

— А черевики? Клянусь дванадцятьма апостолами і всіма святими, я таких звіку не бачив, хоч не раз доводилось бувати при дворі його величності короля Іспанії… Ні, ні, так одягаються тільки хіба що діти коронованих осіб! — переконано заявив Дієго.

Матроси мовчали. Капітан обвів їх строгим поглядом.

— Хай Педро — дурень, — промовив він. — Але ж жоден з вас не змикитив, що за поважна особа потрапила до нас на каравелу. Дармоїди, живете в шістнадцятому столітті від Різдва Христового, а голови макухою набиті! Скільки ж вас можна вчити!

Матроси винувато поопускали голови.

«Значить, правда, — все ще не вірячи своїм вухам, думав Федя, — я не помилився. Машина часу перенесла мене в шістнадцяте століття. Ну ось, і попав ти, Федю, в епоху, про яку стільки читав і думав, в епоху великих географічних відкриттів… Щоправда, зустріли тебе тут, можна сказати, не зовсім привітно, та це ж просто непорозуміння… Мине небагато часу, і на каравелі переконаються, що я теж моряк… Кудряш заплющив очі.— А може, все це сон? — подумав він. — Може, я захворів і тільки марю каравелою, доном Дієго, Педро, матросами?» — Федя прикусив язика і мало не скрикнув від болю. Ні, ні! Сумнівів не було, він таки справді на середньовічній каравелі, і все, що відбувається навколо, — зовсім не галюцинація…

— Скиньте з нього петлю! Розв'яжіть Його! — наказав Дієго.

Першим кинувся до Феді Альфонсо, за ним ще кілька матросів. Заважаючи один одному, вони мало не задушили хлопчика, поки зняли з нього вірьовку.

— Ваша високість, — Дієго зірвав з голови капелюха і, махнувши ним, відступив крок та схилився перед Федею в поклоні,— я внсловлюю своє щире вибачення за неповагу до вашої особи. На борту каравели ви можете розраховувати на нашу гостинність. Сподіваюсь, плавання принесе вам задоволення, я зроблю все належне, щоб відвезти вас цілим і здоровим, куди ви тільки забажаєте. Гадаю, ваш найясніший батенько не обійде нас своїми щедротами і винагородить весь екіпаж…

Він знову схилився в поклоні.

Що залишалось робити Феді? Він тільки кивнув головою.

— Усі чули? — примруживши очі, глянув на присутніх капітан. — Ми матимемо силу грошей. А гроші всюди відчиняють двері. Маючи їх, ви ходитимете, як справжні гранди, іржавий якір вам у бік, у парчі й оксамитах, їстимете із срібних блюд, питимете найкращі вина…

У матросів мало не котилася слина від цих капітанових слів. Заманлива картина майбутнього очевидячки сподобалася їм.

Федя дивився на напіврозкриті роти, пожадливі усмішки, затуманені жадобою очі моряків, і йому стало моторошно. Заради грошей ці люди готові на все. Вони не знають, що таке справжні людські почуття, тут панує закон вовчої зграї: свої права утверджує той, хто сильніший. Від слабкого, переможеного, відвертаються всі, навіть друзі… Он Педро, усе ще зомлілий, лежить на палубі, а Альфонсо, якого він називав своїм другом, навіть пальцем не поворухнув, щоб допомогти йому. Ще б пак! Тепер Альфонсо всіляко намагається догодити Кудряшеві, дарма що кілька хвилин сам хотів підвісити його до реї. Альфонсо всміхається, морщачи свій плескатий ніс, простягає Феді баклагу:

— Ваша високість, — хрипко говорить він, — ковток доброго кастільського вина ще ніколи нікому не зашкодив…

Федя гидливо відштовхнув волохату руку з баклагою.

А тим часом Луїс, скориставшись з розгубленості хлопчика, уже по-змовницькому нашіптував йому на вухо:

— Будете повертатися до свого найяснішого батенька, зробіть ласку, візьміть і мене з собою. Буду вам вірним слугою до могили…

Федя важко перевів дух. Що ж йому далі робити? Сказати правду? Тоді-капітан зрозуміє, що ніякий він не герцогів син, отже одразу змінить своє ставлення до нього. Та він так само спокійненько повісить Кудряша на реї, як це хотів зробити Педро… Виходу нема — доведеться виставляти себе за сина якогось там імператора чи короля… «А втім, вони самі вважають мене сином герцога. Хай так і буде, а там побачимо…» — вже заспокоюючись, вирішив Федя.

Він згадав, що герої громадянської війни Григорій Котовський, Олеко Дундич, Олександр Пархоменко, безстрашний Камо не раз проникали у табір ворогів, видаючи себе за баронів і графів… А невловимий розвідник Микола Кузнецов, переодягнувшись гітлерівським офіцером, ходив по Ровно і Львову, роздобуваючи найцінніші відомості про плани фашистів… А Ріхард Зорге, а Іван Кудря… Що ж, хай вважають його за герцога.

11
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело