Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 10

• Предыдущая
• 10/50
• Следующая

Скинувши на плече рюкзак, Федя мерщій подався до човна.

Затулившись від сонця рукою, бородань дрімав. Обличчя його від правого ока до рота перетинав сизаво-багряний шрам. У лівому вусі була велика, у формі півмісяця срібна серга. Голі волохаті груди вкривала татуїровка. Чого тільки там не було! І сирени, і наяди, і тритони, і крилатий морський дракон, і каравела, що мчала на хвилях, і якорі та схрещені шпаги…

На жовтому шкіряному поясі з мідною пряжкою в піхвах, оздоблених коштовним камінням, — кривий турецький ятаган. Шовкові шаровари такі брудні і засмальцьовані, що навіть важко було сказати, який колір мали вони спочатку. На ногах червоні без підборів сап'янові чув'яки із загнутими догори носками.

Правду кажучи, Федя спершу аж злякався, та, згадавши, що перед ним артист кіно, промовив:

— Добридень, дядю!. Даруйте, що потурбував вас… — хлопчик не знав, як краще почепити. — Розумієте, тут така річ… Ми з татом подорожуємо… Я хотів сфотографувати грифа…

Бородань нехотя розплющив одне око і сердито втупився в Федю. Той зніяковів і вже збирався було ще раз вибачитись, але тут бородатий вилаявся по-іспанськи.

— Чорт забирай! — вигукнув він. — Я тільки-но було задрімав, а ти, негіднику, розбудив мене!

Його лайка прозвучала так природно, що Федя з захватом подумав: «Заслужений артист, щонайменше, а може й народний. Оце так гра! Прямо як справжній середньовічний морський вовк».

Бажаючи показати, що йому зрозуміла мова моряка, Кудряш промовив, уже по-іспанськи:

— Пробачте, дядю, але я хотів…

— Ха-ха-ха! — загримів бородань. — Скільки блукаю по морях-океанах, а тільки оце дізнався, що нечистий послав мені небожа! Ха-ха-ха! — І поманив пальцем: — Ану, лишень, підійди до мене, племінничку!

Федя, усміхаючись, підійшов до човна. Несподівано бородатий скочив з місця і міцно вчепився хлопчикові в плече.

— Хвала святій Мадонні! Не забуває грішника Педро! Гарна здобич припливла до моїх рук. Не менше п'яти золотих дублонів дадуть на ринку рабів! Буде за що промочити горлянку!..

— Дядю, мені боляче! — закричав Федя, на очах його виступили сльози. — Що ви робите? — він спробував вирватись, але бородань підняв його в повітря і кинув на дно човна.

Від болю і образи хлопчик заплакав і спробував вискочити з човна, та дужий удар жбурнув його назад. Вдарившись головою об борт, Федя знепритомнів.

…Кудряш опам'ятався і розплющив обважнілі повіки. Руки, скручені конопляною вірьовкою, затерпли. Голова і плече нестерпно боліли.

— Дивись, Педро, ожила твоя здобич! — почув він хрипкий голос. Говорили по-іспанськи.

— Признатися, ха-ха-ха, я вже побоювався, що плакали мої грошенята. Клянусь святою Мадонною, якби цей шолудивець не прочумався, я викинув би його за борт. Непогана закуска для акул, ха-ха-ха!

— А коли хлопчисько сподобається Кривому, тоді що?. Відбере як негреня…

— Каррамба! Ні, цього разу таке йому не вдасться. Так просто здобич я нікому не віддам. Згадай, тоді, коли я роздобув негреня, мене тіпала клята пропасниця. Кривому повезло: я тоді лежма лежав…

«Це не артисти! — жахнувся Федя. — Тоді хто ж вони? І чому весь час розмовляють по-іспанськи?»

Човен пристав до борту каравели. На носі, трохи нижче фігури бога морів, Кудряш прочитав напис іспанською мовою «Улюбленець Нептуна».

— Гей! — крикнув бородань. — Позасинали, іроди, вино смокчете чи в кості ріжетесь?

Через борт каравели перехилився товстун у потертому зеленому кафтані, що був одягнений просто на голе тіло. На голові синій ковпак. Втупившись маленькими очицями, що позапливали від жиру, він позіхнув і, чухаючи груди, ліниво спитав:

— Чого горланиш, контрмаестре? «Контрамаестре… контрамаестре… Стривай, це ж за часів Колумба так називали корабельних майстрів!»—Феді стало душно. Думки попереплутувались у голові.

Минуло кілька хвилин, а на палубі все ще ніхто не з'являвся.

— На твоєму місці, Педро, — мовив один матрос, — я гарненько провчив би цього Тюленя, щоб був повороткіший…

— Ти ж знаєш, Альфонсо, що від моїх кулаків у його пащеці вже не один зуб вилетів. Луїса давно б час підвісити до реї, та тільки нема в нас іншого конопатника.

Тим часом з'явився товстун Луїс і з ним двоє заспаних матросів. Вони спустили за борт мотузяну драбину і линву, якою швидко повитягали на палубу барила з водою.

Педро, зваливши на плечі Федю, піднявся па каравелу і, важко сопучи, кинув його на бухту просмолених канатів. Коло них швидко зібрався натовп. Поява Феді викликала загальну зацікавленість. Одні дивилися на хлопчика як на зайду з іншого світу, інші вже встигли помацати Федині черевики, штани, куртку, піонерську краватку…

Луїс хотів було зазирнути в рюкзак, та Педро стукнув його по потилиці:

— Не твоя пожива, не чіпай. Посипались запитання:

— І де ти роздобув, Восьминоже, оце опудало?

— Везе ж йому! Як тільки він умудряється знаходити здобич? Здається, на цьому острові ні душі живої не було, а вернувся не з порожніми руками…

Задоволений увагою матросів, Педро тільки посміхався.

— Сеньйори, не можу збагнути, що за одежа на цьому хлопчиську? — озвався хтось басом. — Дідько його зна, з яких він земель!

— Ану, Восьминоже, розв'яжи його, — мовив Луїс, — він, мабуть, і на ногах не встоїть.

Педро розв'язав хлопчикові руки.

Федя був немов у тумані. Події дня здавалися йому нагромадженням якихось кошмарів. Ще вранці він був у чудовому настрої, подорожував з батьком і навіть у гадці не мав, що його так от ні за що ні про що відлупцюють, зв'яжуть і повезуть, щоб продати в рабство… Яка нісенітниця! Рабства давно вже нема…

Тим часом Педро підморгнув матросам:

— Ану, лишень, прочумався ти чи ні? — Він боляче вдарив Федю по носі.

Від болю, а ще більше від образи у хлопчика бризнули з очей сльози. Кругом почувся гучний регіт»

Федя зібгав ноги і щосили вдарив Педро в живіт. Той охнув і з грюкотом гепнувся на палубу, його червоні з задраними носками чув'яки, описавши в повітрі дугу, плюхнулись у барило з водою.

На палубі аж качалися від сміху. Найбільше реготав товстун Луїс, плескаючи себе руками по боках.

— Оце так-так! — кричав конопатник.—

Давно я не бачив такого удару! Га? І від кого? Від щупачка!

Зблідлий від злості, бризкаючи слиною, Педро схопився на ноги і вихопив з піхов ятаган.

Федя мимоволі зіщулився.

Матрос у блискучому шоломі схопив Педро за руку.

— Стривай, Восьминоже, не гарячкуй! Ти забув, що хлопчиська можна продати за п'ять дублонів.

— Іди до дідька, Альфонсо, із своїми дублонами! Я знаю, що роблю! Клянусь святою Мадонною, тут йому й кінець!

Альфонсо повернувся до моряка в куртці, розшитій золотими позументами:

— Слухай, Хуане, ти ж боцман, скажи йому.

— Педро, хлопчисько, звісно, твій, — мовив боцман, — твоя воля, що з ним зробити. Та, гадаю, для нього досить і конопляної петлі.

Педро хвилину роздумував, а далі сказав:

— Що ж, мабуть, ти маєш рацію. Цього негідника я повішу на реї. Дай-но сюди линву, Альфонсо, та давай міцнішу!

Альфонсо не перечив. Спритно, як мавпа, видерся він на грот-рею і перекинув через неї вірьовку. Ось він спустився вниз, схопив Федю за руку і потяг до грот-щогли.

— Стривай, я сам! — крикнув Педро і накинув хлопчикові петлю на шию. І тут же почувся вигук:

— Дієго! Капітан Дієго!

Кудряш побачив високого смаглявого чоловіка з тонкими губами і орлиним носом. Його зрослі на переніссі пелехаті брови були нахмурені. В карих трохи булькатих очах світилася суворість. Капітан носив чорну борідку клинцем. Взагалі весь вигляд свідчив про сильну волю цього чоловіка і звичку командувати.

• Предыдущая
• 10/50
• Следующая