Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович - Страница 57

• Предыдущая
• 57/60
• Следующая

Під апаратами пливе поверхня планети, між казковими, чудесними садами і гаями райдугою переливаються колосальні ефірні будівлі, ще прекрасніші, ніж у Космосі. Василь здивовано перезирнувся з Діжею. Значить, тутешні люди відмовилися від свого попереднього наміру: повністю залишити планету?!

Син Осяйної схвильовано розповідає дорогим гостям події минулих років. Трагічні і величні дні, дні страждань і боротьби повстали перед ними…

…Чорні Тіні, породження таємничих, невідомих глибин між Космосом і Антикосмосом, істоти, прямо протилежні Розуму і його законам, нещадно нищили космічні станції системи Великого Покровителя, загрожуючи самому існуванню життя. Прикордонні станції гинули одна за одною, невидима хвиля смерті і руїни котилася до пунктів народження дітей та їх виховання. Сюди, в найголовніший куточок системи, Чорних Тіней не можна було допустити, бо це означало загибель майбутнього, а з ним і сенсу буття тих, що ще будуть жити. Думати довго не було коли. Ніякі розумні автомати не могли дати рятівної відповіді. Народжений Небом, який був присутній на Вищій Раді Системи, згадав: людина з далекої планети, білявий, юний богатир, не задумуючись, урятував його від чорного хижака, ризикуючи життям. Щось сильніше від розуму керувало тим юнаком. Тільки так можна було діяти і тепер.

Народжений Небом, не зволікаючи, вилетів назустріч навалі Чорних Тіней на велетенському кораблі-станції, наповненій колосальними енергетичними зарядами. Вся система чула його голос в ефірі — прощальний голос великої любові і ніжності.

Він загинув, увімкнувши реакцію. Страшна енергія, захована в матерії, всеспопеляючою лавиною прокотилася на мільярди кілометрів, знищуючи Чорні Тіні і все, що було з ними зв’язане… Люди були врятовані, врятована була їхня культура, майбутнє. Але вчені зрозуміли порочність науки Осяйної. Ця порочність полягала в однобокому розвитку людини та її організму, в її ізоляції від природи, що породила Розум.

Гармонійне поєднання Матерії та Ідеї — ось яким шляхом треба було віднині йти, даючи Людині не тільки дивовижні скарби знання, а й просту, чудову радість єднання з природою — живою, теплою, рідною…

На Осяйній знову з’явилися міста, будинки, палаци. Серед садів задзвеніли радісні голоси дітей, в гаях з’явилися закохані пари…

А потім посланці Землі і Наа відвідали Науковий Центр системи Великого Покровителя, зустрілися з кількома видатними вченими — керівниками цього центра. Фільми, експонати, формули, короткі пояснення… Все це незвичайно ясно розкривало перед космонавтами суть Безконечності.

Холодок дивовижного почуття — чи то гордості чи то благоговіння — пробігав поза спиною Горового. Як далеко сягнув розум рідної Системи! І як швидко, навально швидко зметнулася в Космос Велика Спіраль Розвитку! Найстаріший з вчених Осяйної — Далекий Промінь, приязно дивлячись на гостей, передає їм точне, ясне знання, сформульоване в найпростіші думки, що чітко сприймаються свідомістю космонавтів…

— Світ безконечний. Він існує реально. Його безконечність не механічна, а якісна. Людина — породження одного з елементів безконечного світу, закономірний результат еволюції матерії. З’явившись у світ, пізнаючи його будову і закони, Людина може змінювати, вдосконалювати свою структуру, розширювати можливості почуттів, втручаючись в хід еволюції, революційно створювати нові почуття, а з їх допомогою проникати в нові сфери реально існуючого буття, в якісно інші координати безконечних існувань…

Василь захоплено хитає головою, в душі його вирує радісна думка. Яке щастя, що люди Сонця не пішли шляхом звірячого самознищення, а звільнилися від віковічного антагонізму, щоб попрямувати єдино вірною дорогою — дорогою Великого Вдосконалення. Безсмертними будуть на Землі ті, хто в суворі і темні віки віддав енергію свого розуму і життя на олтар Майбутнього.

А Далекий Промінь веде далі, освітлюючи тайни невідомого потужним ліхтарем наукового аналізу:

— Ваш Каарраа правильно зрозумів суть буття. Але тільки частково правильно. Його думки — свідоме наближення до однієї з універсальних основ світу. Ми йдемо далі. Наше буття має діалектичну єдність. Світові позитивних енергій протистоїть світ негативних енергій. Особливість нашого світу — розсіювання енергії, воно супроводжується зміною якості. Суб’єктивно цей процес сприймається, як Час. Безповоротність подій — ілюзія свідомості. Цього Каарраа не знав. Суть процесів у нашому світі по принципу причина-наслідок — характерний тільки для світу позитивних енергій. А в світі негативних енергій всі процеси відбуваються по законах Античасу. Там здійснюється конденсація енергії. Те, що Каарраа називає зародком світу, а Народжений Небом називав Антикосмосом, — є не що інше, як бар’єр між двома якісно відмінними світами — потенціал нових існувань.

Чи зможе Людина нашого світу проникнути в той світ, де плин часу повертає в інший бік, чи оволодіє вона силами багатомірної Безконечності?

Так, зможе, мої далекі друзі! Зможе, якщо сміливо ринеться на штурм невидимого, розширить свої почуття! Саме на цьому шляху вона й досягне Безсмертя…

Минув рік. Неповторний рік. Люди Осяйної віддали героям системи Сонця все, що могли, — дивовижні знання, зразки виробів, матеріалів, формули невідомих на Землі і Наа речовин, записи найскладніших теорій, що розкривали таємниці часу, простору і матерії. Крім того, всі космонавти були знову омолоджені в біологічному центрі Осяйної.

І коли був перевірений курс, пальне, автомати, «Стріла Часу» стартувала з плато, від Храму Великої Революції, повертаючись на батьківщину…

Морок гнітив космонавтів, сліпив їм очі, відбирав рух, слух, відчуття. Сталося щось страшне, незрозуміле. Невідома сила, невідома субстанція оточила «Стрілу Часу» густою пеленою, тиснула її, поглинала. Це сталося, коли корабель ще не встиг увімкнути двигун часу. Навколо була темрява, жодної зірки, жодної туманності не виднілося в ілюмінаторах. Захисні поля не допомагали, енергія силового центра жахливо швидко випромінювалася в невідоме середовище. Корабель повис десь у небутті, в якійсь в’язкій рідині непорушності й смерті…

Василь задихався. Колосальним зусиллям волі він змушував себе рухатися. Він повз по підлозі, відчуваючи кожний удар слабіючого серця, плин крові в судинах мозку. Розум паморочився, думка плуталася, не знаходила відповіді на страхітливу дійсність. Що ж це, кінець? Смерть?

Товариші непорушно лежать в кріслах. Вони навіть не дихають. Дніпр жалібно скиглить в кутку. Де вихід? Барбара! Бара… Люба моя… Де ти?

Ось вона, на ліжку. Чути важке дихання, пронизливий стогін. О горе! Невже передчасні пологи? Адже Барбара вагітна! Невже жахливий морок уб’є дитину? Його дитину!..

Василь, ламаючи нігті, схопився за край ліжка, підвівся. Очі Барбари, блискучі, великі, сповнені страждання і муки, з благанням дивляться на нього, пересохлі вуста шепочуть:

— Милий… що з нами… я гину… рятуй всіх… милий… ти все можеш… дитину… рятуй… життя…

Василь стомлено поклав голову на груди дружині, заплющив очі…

— Бара… не можу… не знаю… Прости…

Раптом мертву тишу, морок небуття розірвав крик. Пронизливий крик дитини, нового життя, нової свідомості. Василь здригнувся.

Що? Що таке? Народження! Народження! Звідки це слово? Зародок! Зародок світу! М’який спокійний голос… Голос Каарраа. Він говорить про зародки нових світів… У них сконденсована інертна маса часу… Так! Тепер все ясно! Корабель потрапив… у зародок світу… в мертве озеро часу… на грань двох світів!

Василь поповз до командирської каюти, перемагаючи головокружіння і жахливу слабість, вибрався на крісло. Спробував усміхнутися, та сили не було. Вуста ледь-ледь ворухнулися.

Горовий останнім зусиллям увімкнув двигун часу. Згаслі екрани ожили, засяяли жвавими зірочками, змійками, стрічками. Гримнуло. Корпус корабля затремтів… і метнувся кудись, ніби вириваючись з лабет непоборної сили…

• Предыдущая
• 57/60
• Следующая