Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 14

• Предыдущая
• 14/49
• Следующая

Гелена купила в нічному магазині кіло сосисок і півкіло ліверки для кота. А потім махнула рукою – живемо один раз – і взяла банку іспанських олив, данських мідій і пляшку французького вина. Хліб вдома ще має бути. Втім, коли нема інших страв, його жеруть тоннами. А ще – довгий багет та іноземний кекс у целофані. А ще – пляшечку соусу, віскі та бляшанку солодкої кукурудзи. Живемо один раз!

Чоловік сором'язливо дивиться зі своєї окремої койки, як дружина накриває на стіл. Гелена знає: він думає, чи дадуть йому. Коли побачив, що дружина поставила на стіл дві тарілки, обережно зауважує:

- Син на дні народження. Повернеться наїджений.

- Я знаю.

- Тобі щось допомогти?

- Принеси свічки з піаніна.

Чоловік, ховаючи в напівтемряві щасливе обличчя, виколупує зі свічників недогарки, встромлює й запалює нові свічки. Скільки разів Гелена сідала вечеряти з сином, недбало кинувши:

- Тато весь день сидів сам, він вже давно поїв.

А тепер вона, хоч і повернулася пізно, але вирішила нагодувати і його. Ого, вино! Та ще й заморське.

- Ну а корка ти сама не витягнеш! Тут вже дозволь мені!

За що п'ємо?

- Не знаю…

- За твою зарплатню?

- Це тривіально. За нашу давню молодість.

- За тебе. Тільки за тебе.

Червоне вино – з Провансу? З Перигору? З долини Рони?

З долини Луари?

- В нашу давню молодість не було таких вин.

- Зате була молодість.

- Ми й зараз молоді…

Артем розливає вино далі. Це їхні весільні келихи. Тоді, більше п'ятнадцяти років тому, хіба вони думали, що дійдуть до такого життя? Вже й забули, коли востаннє сідали разом. І забули, коли востаннє разом лягали. Вони не сварились, не лаялись. Просто одної ночі, коли безробітний чоловік обняв її, Гелена роздратовано відрубала, що їй завтра на роботу, вона втомилась! Артем серед ночі перебрався на кушетку, де спав їхній син до того, як перебрався на диван у вітальні. І наступної ночі Артем постелився на підлітковій кушетці.

Відтоді йому жодного разу не натякнули, що він може повернутися. А сьогоднішній день виплив із позачасся. Горять свічки, у кришталевих келихах червоне вино! Колись вони були у Тбілісі, пили такий же неймовірний напій у ресторані «Дар'ял» на проспекті Шота Руставелі. Тепер, кажуть, у Тбілісі холодно, нема електрики, нема води, і сам проспект напівзруйнований. Що зараз у тому маленькому ресторані, де на стінах висіли копії картин Піросмані? Свічки опливають, за вікном сніг. Дзвонить телефон, він бере трубку:

- Передай мамі, що я виходжу. Але мені ще півтори години їхати.

Син нагадав йому його вторинний статус. «Передай мамі». Він передає. Гелена усміхається.

- Що ж, тоді ми встигнемо спокійно допити вино.

Свічки нижчають, їхнє полум'я видовжується і тремтить.

Сніг на підвіконні закрив третину скла. Коли енну кількість років тому в них з Артемом йшло до цього вперше, він не був таким нерішучим… Його руки лягли на плечі дружини, і обличчя зарилось в її несамовите волосся. Всі жінки мріють про такі коси. По півдоби сидять по перукарнях, і накручують волосся на палички, і труять його хімікаліями. І все одно так не виходить. А у Гелени від природи такі кучері. І божевільний попелястий колір, який приховує першу сивину. Сто років вони не цілувалися. То все вино з долини Рони чи з долини Луари. Який шляхетний хміль від коштовних вин! Зараз варто Гелені сказати, що вона втомлена, що їй завтра на роботу, а він може собі лежати зранку до вечора, і Артем миттю відпустить її. Але живемо один раз, так, живемо один!..

О, Господи, як вона скучила за ним! Дорослі люди знають таке, чого ще не можуть знати юні коханці. У Гелени з Артeмом така довга пам'ять кохання, їх єднає дуже-дуже багато. І не тільки сонячної радісної юності. Коли тільки-но почалися зміни, і все полетіло в прірву, Артемові пощастило влаштуватися в експедицію в Росії, він від'їздив надовго, проте завжди повертався з грошима. Всі навкруги рахували копійки, а вони жили більш-менш, бо хороші фахівці завжди виживають. А потім усіх неросіян з експедиції вигнали, мовляв, маєте незалежність, ну й сидіть собі, і Артем прийшов до неї чорніший ночі, і хіба вона могла йому щось сказати? Тоді також за вікном ішов сніг. Як зараз. І син, тоді ще не патлатий, тоді ще з дитячим голосом і без затичок у вухах, сидів над уроками у вітальні. А Гелена з Артемом обнялися, як ніколи, міцно. І трем їхніх обіймів говорив, що усі біди світу можна побороти, якщо Чоловік і Жінка разом.

Свічки з вітальні обережно пливуть до спальні. Обійми стають значущими і трагічними. Раніше їхні любощі були грайливими і запальними, і здавалося, тому не буде кінця.

«Сіє єсть блуд!» – у відповідний момент Артем удавав пуританина, і вони реготали, і прикривали одне одному роти долонями, щоб не прокинувся син у дитячому ліжечку, яке потім змінила та сама підліткова кушетка. Одна свічка відгоріла. А та ще горить, хоча запалювали їх одночасно. Все йде так хороше і так болісно. «Наче востаннє!» Ні, ні, ні, не востаннє, не востаннє. Ніколи не буває востаннє. І друга свічка гасне. У вікно зазирає яскравий ліхтар, оточений туманними снігами. Кажуть, в такі хвилини про все забуваєш. Навпаки, все схоплюєш гостріше. І запам'ятовуєш навіки. І сніг, що метушиться за вікном. І дим, що завмер над свічником. І сльози на впалих щоках чоловіка. Він, бувало, тижнями не голився. А сьогодні має своє давнє обличчя. Він схуд. На плечах стирчать кістки, яких раніше не було. Сніг іде. І де той син, вже мав би бути вдома… Втім, воно добре, що його нема зараз. Хай прийде за п'ятнадцять хвилин. А сніги метушаться, і дими над свічками не тануть, і слова любові такі надривні, так, це любов, любов…

Чому вранці прокидаєшся довго і млосно, а серед ночі це так раптово? Гелена сіла на ліжку, почала шукати халата.

- Боже мій, де він?

- Він повернувся об одинадцятій і вже давно спить.

Заспокойся. Все гаразд.

- Що гаразд? Господи, що в цьому світі гаразд?

- Малий повернувся об одинадцятій. Ліг спати. Привів кота. Я йому дав сосиску. Він поїв і теж спить. І ти спи.

- Заснеш тут з вами. Він поставив взуття сушитися?

В чому він піде завтра до школи?

- Зараз перевірю. Ти лежи. 

 А де кіт? Сподіваюсь, не у малого в ліжку?

• Предыдущая
• 14/49
• Следующая