Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк - Страница 31

Так от, знімальна група нового кінофільму під керівництвом режисера Валентина Тюхтія, сорокадворічного дещо гладкого брюнета з пишними вусами, увечері 29 жовтня приїхала, повторює Автор, із Задвірполя до Цегляних Галушок, розмістилася в готелі «Позолочена Хохуля» і переночувала, аби з ранку 30-го переміститися до знімального павільйону та зняти заплановану сцену.

У цій сцені мали брати участь два популярні кіноактори – Нестор Драконюк та Степан Деревін, а також масовка – статисти, набрані з добровольців у Задвірполі та Цегляних Галушках.

Прокинувшись, зробивши ранкову гімнастику, почистивши зуби і здійснивши інші ранкові гігієнічні подвиги, поснідавши в їдальні при готелі, група стала готуватися до майбутньої роботи. Окрім іншого, гримерка Аріадна Шпільман гримувала Драконюка та Деревіна. Грим був складний. Він мав повністю змінити обличчя відомих акторів. На це у Шпільман пішло аж дві години. Зате результат вийшов чудовий. Що ж до статистів масовки, то їм такий складний грим не був потрібний, помічники Шпільман просто припудрили їм обличчя, щоб не бликали. Потім костюмерка Раїса Піпко надала Драконюку та Деревіну костюми їхніх персонажів, у які артисти й одяглися. Персонаж, якого грав Нестор Драконюк, був угодованішим, ніж сам актор, тому під одяг були додані ватяні підкладки. А для статистів масовки костюмів не готували. Оскільки дія фільму розгорталася в сучасну епоху, то статисти і одягнені мають бути по-сучасному. А для цього абсолютно годиться їхній власний повсякденний одяг, тож немає необхідності переодягатися, вирішила знімальна група.

Після цього асистент режисера Роман Хрязєв, двадцятисемирічний стрункий парубок із рудою шевелюрою і конопатим обличчям, оголосив п'ятнадцятихвилинну перерву, після якої всі члени групи і всі статисти повинні, мовляв, зібратися перед готелем «Позолочена Хохуля», куди за ними під'їдуть два автобуси та вантажівка, щоб перевезти до знімального павільйону.

Справді, у вказаний час цей транспорт під'їхав. У вантажівку завантажили кінокамеру, освітлювальні прилади та іншу кінотехніку, в один автобус, поменше, сіла знімальна група, в іншій, побільше, – масовка. І машинерія покотила за межі селища Цегляні Галушки. Ніщо не віщувало проблем.

Оскільки знімальний павільйон мав місце неподалік від селища, то їхати довелося недовго, хоча машини котили, за мірками Великого Світу, дуже неспішно.

У другій половині нетривалого шляху режисер Валентин Тюхтій провів очима по вмісту автобуса, вразився, знову провів очима, переконався, що зір його не обдурив, і здивовано запитав у Романа Хрязєва:

– А де Драконюк із Деревіним?

– Еее? – зчудувався у свою чергу і той, і теж обшукав зіницями автобус. Дійсно, двох акторів у автобусі не було. – Вони напевно сіли до другого автобуса, разом із масовкою, – зробив висновок асистент.

– А, – заспокоївся режисер.

Нестор Драконюк та Степан Деревін мали репутацію акторів дисциплінованих, які ніколи не спізнюються на репетиції та зйомки.

Коли транспорт зупинився біля павільйону, Валентин Тюхтій, вийшовши з одного автобуса, спостерігав за виходом людей з другого. Двох акторів серед них не було. Нецензурно вилаявшись, режисер запитав асистента, як таке могло статися.

– Напевно, вони вирішили під час п'ятнадцятихвилинної перерви прорепетирувати зайвий раз свою сцену, і відійшли в затишне місце, де їм ніхто не заважав би. І, може, так захопилися, що проґавили автобус, – припустив Роман Хрязєв.

– От шлапаки! Через них даремно час втрачаємо! Ну, поїхали з тобою назад до «Позолоченої Хохулі», заберемо цих суб'єктів.

Оголосивши групі та масовці, щоб ті чекали їхнього повернення з акторами, режисер і асистент знову сіли в менший автобус, і наказали водієві везти їх зворотним маршрутом.

Під'їжджаючи до готелю, Валентин із Романом злякалися. Бо побачили поряд із ним автобус міліцейський та групу міліціонерів. Міліція приїжджає, як правило, коли сталася якась біда. Мабуть, ця біда і завадила Нестору зі Степаном вчасно вирушити на кінозйомку, одночасно подумали обидва діячі кіно.

Тут слід сказати, що між кіностудією «Задфільм» та задвірпольською міліцією були дуже добрі, можна сказати, теплі стосунки. Зазвичай при натурних зйомках, щоб у кадр не лізли цікаві роззяви, потрібно бувало оцеплення, яке не пропускало сторонніх на знімальний майданчик. На прохання студії таке оцеплення і здійснювала міліція. А натомість міліціонери отримували автографи від зірок місцевого кінематографу та право безкоштовно дивитися фільми цієї студії. Тому режисери та інші кінодіячі були досить добре знайомі якщо не з усіма міліціонерами, то принаймні з міліційним керівництвом.

От і полковник Степан Корнійович Монстриков, п'ятдесятиоднолітній сухорлявий блондин в окулярах, який очолював цю групу міліціонерів, мав знайомство з Валентином Тюхтієм. Тому вивергнувшись разом з асистентом зі студійного автобуса і побачивши Монстрикова, Тюхтій кинувся до нього з розпитуваннями. Чому, мовляв, тут міліція, що тут, мовляв, сталося?

Полковник Степан Корнійович відповідав, що щойно наряд міліції під його керівництвом затримав тут шахрая, якого міліція шукала майже півтори місяці, а також його спільника. Наряд викликали, мовляв, два мандрівні лицарі Напівкруглого Столу, виявивши шахраїв у стайні при готелі.

Почувши, що не сталося нічого страшного, що всі живі та здорові, Валентин Тюхтій запитав у Степана Монстрикова, чи не бачив він і його підлеглі тут кіноакторів Нестора Драконюка та Степана Деревіна. Той відповів, що не бачили. І тут же додав, що затримані правопорушники брешуть, що вони є акторами Драконюком і Деревіним. Але міліція на цю брехню не піддалася, оскільки і він, Монстриков, і інші міліціонери чудово знають, як виглядають справжні Драконюк із Деревіним, позаяк бачили їх не лише на кіноекранах, а й на знімальних майданчиках, які оціплювали. А зовнішність шахрая, який назвався Драконюком, цілковито відповідає портрету так званого розшукуваного Траляляліні.

– Траляляліні? – зрозумів режисер. – Так це і є актор Драконюк! Бо у нашому новому фільмі він грає роль Траляляліні, тому загримований і одягнений так, аби виглядати наче той шахрай. А Деревін грає роль Бандюги, тому, відповідно, загримований і одягнений так, аби виглядати Бандюгою. Ми зараз у павільйоні маємо знімати сцену, де Бандюга на Жорикбурзькому вокзалі віддає Траляляліні викрадене драконяче яйце. А ви затримали наших акторів. Відпустіть їх, Степане Корнійовичу.

– Загримовані актори? – перепитав полковник. – Якщо актори, то, звісно, відпустимо. Але ми маємо бути цілком упевнені, що саме актори. Бо не можна виключати, що за дивовижним збігом у цей час у Цегляних Галушках знаходиться справжній так званий Траляляліні зі схожим на покійного Бандюгу поплічником, і саме їх ми й затримали. І якщо ми їх відпустимо, вважаючи акторами, то потім сильно шкодуватимемо. Відпустимо лише коли побачимо справжні акторські обличчя без гриму. Розгримуйте їх. Вони сидять у нашому міліцейському автобусі під охороною та в кайданках.

– Розгримовувати? А потім наново гримувати? Це займе багато часу, – втрутився асистент режисера Роман Хрязєв. – Гримерка Шпільман і так витратила дві години, аби їх загримувати.

– Так, ми гаємо час, а знімальна група та масовка простоюють без діла. А хто їм за цей простій платитиме? Ви? – вигукнув режисер.

– Я? Ні, чому це я? – не погодився полковник Монстриков.

– Отож! А ще із цими розгримуваннями та новими гримуваннями згаємо купу часу. Через таку затримку студія зазнає непередбачених збитків!

– Я все розумію і вам співчуваю, Валентине Геннадійовичу, – кивав Монстриков, – але відпустити затриманих не маю права, не будучи стовідсотково упевненим у їхній безневинності. А от, до речі, і ті два лицарі, що зловили цих двох підозрілих і викликали сюди наш наряд.

Дійсно, в полі зору полковника, режисера та асистента з'явилися лицарі Напівкруглого Столу Юрій Тигровий та Василь. Монстриков їх підкликав і представив їм своїх співрозмовників.