Сад божественних пісень - Сковорода Григорий Савович - Страница 22
- Предыдущая
- 22/31
- Следующая
Изменить размер шрифта:
22
Пісня 22-га
«Пам'ятай про останне своє i не согрiшай» (Сирах). «Буває, дорога людинi здається простою, та кiнець iї - стежка до смертi» (Пpипoвicтi) [221] .
Розпошир у даль зiр i розум летючий
I кiнець останнiй поминай
Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить,
Спостерiгши бажань власних край.
На яких речах будинок поклав:
Коли камiнь, стоятиме дiм,
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,
Розметнеться за вiтром сухим.
Всяка плоть - пісок той, як мирськая слава,
А жадоба омерзить те, знай,
Полюби шлях вузький, утікай од орави,
Візьми Бога з Давидом ти пай [222] .
Коли треба все ж вернути в Сіон [223] ,
То спускатись у світ не cпішiм,
Шлях нелегкий у Ієрихон [224] ,
Живи в граді, що мати усім.
Як пустився бува у ці ти дороги,
Бог твій шлях перепинить завжди,
Бо як ступлять раз у те прірвисько ноги,
Розум може не стримать біди.
Ну а ти, який дух той же єси,
I число твоїх не витече літ,
Дух розбійництва ти в нас переміси!
Хай буря твою розірве сіть!
22
- Предыдущая
- 22/31
- Следующая
Перейти на страницу: