Сад божественних пісень - Сковорода Григорий Савович - Страница 16

Изменить размер шрифта:

Пісня 16-та

На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» [161] .

Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.

Минула нудьга. Свiт любо сяє.

Веселicть сердечна - це ведро [162] неба ясного,

Коли преминув морок, шум вiтру мирського.

О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,

Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.

Проте вже веселка менi яскраво заграла,

Неначе голубка менi мир звiщувала.

Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!

Вже кволостi край, встав я iз гроба.

О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,

Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.

161

Буття, IX -13.

162

«Ведро» - значить небесну свiтлiсть i чистоту повiтря; ввiйшли у слав'нську iз еллiнської; у них про свiтлiсть повiтря говориться

Перейти на страницу:

Жанры