Байки Харківські - Сковорода Григорий Савович - Страница 21

• Предыдущая
• 21/32
• Следующая

Африканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.

— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.

Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.

— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.

— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!

С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“[15] .

Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив"[16] . А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)"[17] . Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито"[18] . Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити,  завжди каламутить  воду. А олень любить чисту.

Цю байку написано у Свiтлу недiлю[19]

пiсля полудня 1774 року в Бабаях.

• Предыдущая
• 21/32
• Следующая