Пригоди Спецназу І Дочок Богов - Рыбаченко Олег Павлович - Страница 6

  Кілька орклерівських танків підірвалося на мінах, і в них врізалися машини, що йшли ззаду. Після чого всі вони спалахнули, палаючи купальськими вогнищами. Як це все спекотно, і вилазять обгорілі орки. І так вся їхня іноземна рать.

  А бойовий Едік, як візьме та заспіває;

  На брата руку підняв брат

  Жорстока війна, рев супостату!

  Тобі став другом автомат,

  За легковажність прийшла розплата!

  Що робити, якщо люди на мілини,

  Коли навкруги свисчать лихі кулі!

  Війну Бог краще силою розірви -

  Щоб дні дракона хижі минули!

  Але пекло не знає міри та риси,

  Горить земля у напалмі, плачуть діти!

  Ось зблідли дівчата риси -

  За це хто Господь Святий відповість?

  Ну, скільки можна близьких вбивати,

  Адже людина народжена, повір, для щастя!

  На фронт не відпускає сина мати,

  І навіть влітку на війні негода!

  Але обов'язок солдата - це вірний обов'язок:

  Що треба за Вітчизну в боротьбі битися!

  У шістнадцять років вже сивий скроню,

  Від сліз набрякли вдів нещасних обличчя!

  Але що таке, ти божевільний, брате?

  Ні, ти божевільний - близький відповідає!

  За підлість, хто біля трону наш солдат,

  Вважає, що свояк - поганий Каїн!

  У землі потоки крові жили рвуть,

  І пульс із ядра ударом відгукнеться...

  Застиг снарядом битий у ниві плуг,

  Ох, до чого багряним стало Сонце!

  Але віра є, що Ісус прийде

  Помирить братів, принесе Спасіння!

  Тоді забудемо помсти мерзенний рахунок -

  У душі всіх нас панує хай пробачення!

  Хлопчик-термінатор співав і метал вибухові пакети з обох босих ніг, з максимальною ефективністю та інтенсивністю.

  На останніх рядках, деякі вцілілі танки Фермана Оркрінга, повернули назад. На полі залишилося горіти понад триста знищених оркшистських мастодонтів

  По гладкому лобі дитини протікала краплинка поту. Вона покотилася по почервонілій від віддачі щоці, неприємно пощипавши роздерту шкіру, впала на перегріту казенну частину автоматичної гвинтівки. Зашипіла...

  Едік зітхнув:

  - Моє бідне серце готове, розірватися в грудях, як снаряд, але шляху немає, повірте, іншого, хоч удома, немов свічки горять!

  До його танка теж полетіли гранати... Двоє товаришів танкістів, невеликого зросту, але, зрозуміло, дорослих бійців, також відповідають пострілами з пістолетів і маленьких автоматів.

  Але супротивник проривається числом. Едік намагається вибирати як жертви офіцерів, самі по собі солдати не надто багато стоять. Ворог зазнає втрат, але ось і праворуч танкіст уже осів із розбитою головою. Череп розміщений, і мізки витікають млявою кашкою, наче смола із зрубаної осики.

  Тепер хлопчисько відчув справжнісінький страх. Це вже не тіні, що у віртуалці, не безневинні юніти, яких посилаєш на забій тисячами, а справжнісінькі, що несуть смерть люди. І вони...

  Осколок плазом ударив хлопчика в лоба... Перед очима все потемніло, і, випустивши гвинтівку, хлопець плюхнувся в вежу. Провис на кріслі. Вцілілий танкіст витратив останні кулі і жалісно застогнав, коли багнет пробив його в груди.

  Пораненого Едіка врятувало лише поява в небі "Чорної акули". Обтічна машина вліпила касетними з голчастою начинкою ракетами по мурашках-гренадерах. Ті посипалися, наче макові зернятка, розкидаючи на десятки сажень свій порох...

  Поява крилатих монстрів, і справді, сповільнила атаку. Особливо сильно злякалися коні. Передні повернули назад, а задні, навпаки, пришпорилися, виникло криваве звалище.

  Тяжка піхота перешикувалася і швидко перебазувалася на піднесення. Хоча солдатів уже залишилося небагато, і одному бійцю доводилося тягнути на собі двох, а то й трьох поранених.

  МІГ-124, випустивши останні реактивні ракети, лупив короткими кулеметними чергами. Одночасно, і ця блискуча ідея заздалегідь спала на думку Наташі, зверху скинули кілька барил з порохом. Найпримітивніша зброя для дев'ятнадцятого століття - звичайні ґноти, розриви найдавнішої з руйнівних речовин.

  Але ефективне...