Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито - здавайтесь!' (на украинском языке) - Костецкий Анатолий - Страница 6

• Предыдущая
• 6/20
• Следующая

При цьому в нього був такий грiзний погляд, що син зрозумiв: попереду серйозна розмова! Вiн вирiшив мовчати, як герой.

Батько наче прочитав його думки.

-- Чого мовчиш! -- пiдвищив вiн голос. -- Я вимагаю пояснень!

-- Нема чого пояснювати.

-- Як -- нема?! Ми з мамою мiсця собi не знаходимо, гадаємо, що у нас у домi дiється, а це, виявляється, наш рiдний синочок сюрпризи влаштовує.

Раптом Сидiр Силович замовк i втупився поглядом у сина. Той, доки батько вичитував йому, намагався непомiтно заштовхати пiд стiл якусь невеличку полiетиленову канiстрочку. Але Сидiр Силович помiтив! Вiн пiдскочив до сина:

-- Ти що ховаєш вiд мене, негiднику?! Ану, показуй! -- I нахилився, щоб вихопити канiстрочку з-пiд столу: вона була, як вiн уже розгледiв, з якоюсь зеленкуватою рiдиною. Але син заступив йому дорогу.

-- Звiдки це? -- ще бiльше розсердився батько. -- Признавайся, де вкрав!

-- Не крав я! Назбирав грошей -- i купив! Два тижнi морозива не їв i кiно не дивився!

-- Давай сюди! -- наказав Сидiр Силович, простягаючи руку.

-- Не дам! -- чомусь страшенно перелякався син i -- вiдштовхнув батькову руку.

-- Ти глянь! -- отетерiв Сидiр Силович. -- Так ти ще й рiдному батьковi перечиш?! -- Щиро кажучи, Сидiр Силович розгубився вiд несподiваної рiшучостi сина i навiть не знав, що вдiяти. Зрештою вiн махнув рукою i вже трохи спокiйнiше сказав: -- Добре! Зараз -- спати, а завтра розберемося.

Роздiл п'ятий

СХОВАНКУ ВИКРИТО...

Але наступного ранку Сидору Силовичу не довелося поговорити iз сином про нiчнi пригоди. По-перше, пiсля бурхливих нiчних подiй батько просто не змiг рано прокинутись. По-друге, на ранок вiн уже трохи охолов. А по-третє, син уже о сьомiй ранку вислизнув на вулицю, прихопивши iз собою таємничу полiетиленову канiстрочку.

Невдовзi вiн уже стукав у дверi свого друга Васька. Христофор знав звичку цiєї родини вставати разом iз сонцем, тож не боявся когось розбудити. Тато, мама й старша сестра Васька щоранку до роботи бiгали кiлометри по три -- "од iнфаркту", -- а сам Васько в цей час робив зарядку з гантелями, обливався крижаною водою i готував для всiх снiданок.

Такий режим вiн виробив для себе ще з другого класу, бо мрiяв у майбутньому стати всесвiтньовiдомим мандрiвником. Для цього йому треба було мати сталевi м'язи, не боятися нежитю й грипу i, зрозумiло, вмiти готувати їжу: адже в далеких мандрах мами коло тебе не буде!

Отож навiть вiд такої прозаїчної i, на перший погляд -- зовсiм не хлопчачої справи, як кухарство, Васько отримував щиру насолоду й величезне задоволення, бо й вона з кожним днем наближала його до омрiяної мети.

От i зараз вiн зробив зарядку, похукав пiд крижаним душем i вже розбивав на гарячу пательню, де шкварчала соковита шинка, яйця, як у дверi постукали.

-- Що сталося? -- перелякано спитав Васько у Христофора, що стояв на порозi й нiяк не мiг вiдсапатися пiсля швидкого бiгу.

-- Та так, -- непевно вiдказав той. -- Вийди на хвилинку, справа є.

-- Заходь краще до мене, -- запропонував Васько, -- тут поговоримо, а то яєчня згорить. Христофор ступив за порiг.

-- Ну, що там у тебе? -- повернувся до розмови Васько, знiмаючи з плити яєчню.

-- Ось, треба сховати, -- Христофор розстебнув портфель i видобув з нього канiстрочку.

-- Що тут? -- зиркнув одним оком Васько.

-- Поки нiчого не питай. Розкажу згодом!

-- Згодом так згодом, -- здвигнув плечима Васько. -- А зараз давай краще перекусимо.

На цю пропозицiю Христофор пристав дуже охоче: вiн так поспiшав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навiть не встиг перехопити бодай скибочку хлiба.

Хлопцi хутко впоралися зi снiданком, запили яєчню гарячим чаєм, Васько швидко й вправно -- теж тренування для справжнього мандрiвника! -- вимив посуд i нарештi взяв до рук канiстру.

-- Ану, що ж воно таке? -- Вiн оглянув її з неабияким iнтересом. Для чогось постукав пальцем, подивився на свiтло, погойдав, прислухаючись до важкого плюскотiння зеленкуватої рiдини, й намiрився був вiдкрутити кришечку, але в ту ж мить Христофор, мов ужалений, зiрвався з мiсця, схопив друга за руки i несамовито заверещав:

-- Обережно! Не чiпай!

Васько так перелякався несподiваного зойку, що вiдскочив крокiв на три, впустивши канiстру. Та на пiдлогу вона не впала: її на льоту пiдхопив Христофор i з полегшенням притиснув до грудей.

-- Ти що? Здурiв?! -- отетерiв Васько.

-- Злякався! Ця штука небезпечна, от i злякався за тебе.

-- А коли небезпечна, давай її про всяк випадок краще не вдома ховати, а десь у саду.

-- Давай у саду, -- кивнув Христофор. Хлопцi взяли у сараї заступ i вийшли в сад.

-- Отут i сховаємо, -- показав Васько на купу бадилиння пiд парканом. -- Ямку викопаємо, а зверху замаскуємо -- жодна жива душа не знайде!

Христофор погодився, й незабаром канiстрочка з таємничою небезпечною рiдиною тихесенько лежала собi в ямi пiд чималим шаром бадилиння.

I тiльки-но хлопцi обтрусили землю з рук, як над ними пролунав пронизливий свист. Вони глянули вгору -- й побачили Бевзя! Той сидiв верхи на парканi й посмiхався.

-- Привiт, жевжики! -- помахав вiн рукою. -- А я до вас в ранковий час за боржочком: не хочеться чогось до вечора чекати! -- I Бевзь зiскочив з паркану в садок.

Христофор вiдразу мовчки тицьнув йому грошi, якi вчора виручив за пляшки.

Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тодi сховав у кишеню й тяжко зiтхнув:

-- Гарна штука, та мало!

-- Як домовлялися.

-- Воно то так, але ж ти пiзно заплатив, от я й думаю: а чи не пiдвищити тобi проценти?

-- Ми так не домовлялися, -- злякано глипнув Христофор. -- Та й у мене бiльше нема.

-- Нiчого, захочеш -- знайдеш. Ти хлопчик розумненький, -посмiхнувся Бевзь. -- Хай дружочок допоможе. Одне слово, -- тут у голосi його забринiла погроза, -- щоб увечерi ще трохи пiдкинули, менi треба!

-- Та де ж ми вiзьмемо? -- втрутився Васько.

-- А це мене не обходить. Де хочете -- там i берiть! Та не тремтiть, я не який-небудь грабiжник: все, що принесете, врахую вам у наступний внесок.

-- Спробуємо, -- кивнув Христофор, бо згадав, що один хлопець саме сьогоднi обiцяв повернути йому давнiй борг.

-- Мiж iншим, -- звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках, -- що ви тут копаєте? Скарб шукаєте? Давайте поможу, а знахiдку -- подiлимо.

• Предыдущая
• 6/20
• Следующая