Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард - Страница 5

• Предыдущая
• 5/44
• Следующая

-- З вашої згоди я виступлю так.

-- Тiльки не забрудни одягу, -- застерiг мене клоун.

-- Почали! -- крикнув директор. -- Давайте сюди понi!

Вiн був такий жвавий, не давав нiкому й слова сказати. Все мало робитися швидко.

-- Отже, -- звернувся вiн до мене, -- тобi ясно: ти виступаєш iз клоуном. Поки що сиди у залi. Вийдеш на манеж, коли скiнчить Август. Сядь отам ззаду.

Я послухався i сiв на лавку. Ввели понi. Клоун Август спробував був на нього сiсти. Вiн незграбно скочив кониковi на спину i вiдразу ж сповз на землю з протилежного боку. Тодi вiн спробував сiсти ззаду, але знову впав. Цього разу головою в пiсок.

Ой же ж i реготав я! Тепер коник утiкав, Август слiдком за ним. Але сiсти йому не пощастило. Вiн тiльки мiцно вхопився за хвiст i двiчi пiдряд перекинувся в повiтрi. Нарештi Август таки опинився на конику. Тiльки лежав вiн якось кумедно, а коник дико мчав по манежу. Ось клоун зробив сальто, упав iз коника i побiг з манежу.

-- Браво! -- вигукнув директор. -- Чудово, Августе. А зараз черга нашого Бамбiно.

Менi кортiло швидше побачить, що ж то за звiр вискочить тепер. Але жоден звiр не вискочив на манеж. Директор гукнув менi:

-- Тепер твоя черга!

Що? Я не Бамбiно i хотiв тiльки запитати, чи вийде який цирковий номер iз Чистуном!

-- Я ж... не можу... -- почав я.

Та директор, певно, не почув мене. Вiн гукнув:

-- Не можна гаяти часу, а то публiка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок -- i на понi!

Що менi було робити? Я послухався. Коли коник пробiгав повз мене, спробував скочити на нього. Мiцно вхопився за гриву i ледве-ледве видряпався на нього.

-- Добре, Бамбiно, -- похвалив мене директор, -- це так, нiби ти ще нiколи не сiдав на коня. Глядачi смiються. А тепер вставай!

Що? Я занепокоївся. Яких зусиль коштує менi утриматися на спинi, а тепер ще стати на ноги?

-- Швидше, швидше, не гай часу! -- пiдганяв директор.

Я спробував. Трохи випростався, вiдразу втратив рiвновагу i впав у пiсок.

-- Може статися, -- заспокоїв мене директор, -- але швидше вставай. Темп! Темп!

Понi бiг спокiйно, i взагалi це була дуже сумирна тварина. Я знову розiгнався, побiг i скочив на нього. Обережно став на колiна, звiвся на ноги. Та ледве я став, як знову почав сповзати iз коникової спини. У мене запаморочилась голова, i я зiскочив. Упав просто директоровi в ноги i звалив його на землю.

-- Тьху! Хай тобi всячина! -- крикнув вiн i смикнув себе за чорну бороду. -- Чи у тебе нема нервiв? Навiщо ти стiльки вправлявся? Ти поводишся, мов жовторотий початкiвець, Бамбiно!

Я лежав у пiску i дивився на нього знизу вгору.

-- Та я ж тiльки заради Чистуна...

В цю мить у намет кулею влетiв якийсь хлопець, невеликий на зрiст, зграбний такий, з довгим чорним волоссям. Кiлька стрибкiв -- i вiн на манежi. Раз, i вже стоїть на конику. Розвiв руки й закричав:

-- Гоп, гоп!

-- Що за оказiя? -- вигукнув директор. -- Хто ти i звiдки ти?

Той хлопець саме робив стiйку на головi на спинi коника. Не мiняючи пози, вiн сказав:

-- Та ви ж мене запрошували. Я Бамбiно. Мої батьки прийдуть за годину. Ми разом покажемо новий номер.

Тут вiн пiдвiвся i почав пританцьовувати на однiй нозi.

-- Ну, а ти хто? -- запитав мене спантеличений директор.

-- Альфонс Цiттербаке, -- вiдповiв я, все ще лежачи в пiску.

-- Цiттербаке? Отже, з родини клоунiв?

-- Та нi, -- сказав я, -- мiй тато ходить на нормальну роботу.

Але директор уже не слухав мене. Вiн плескав у долонi й приказував:

-- Браво, Бамбiно, просто чудово. Тепер ще вiдпрацюємо кiнець номера, кiнець повинен вражати найдужче.

Я обережно вiдповз трохи вбiк.

-- А тодi випустимо левiв, -- додав директор.

"Оце так, -- подумав я. -- Коли тут слони на волi, то й левiв, мабуть, випустять на манеж без клiток. Леви ж не знають Альфонса Цiттербаке i ще приймуть мене за шмат корму!" Я схопився на ноги i кинувся з намету, та так прудко, як той, справжнiй Бамбiно вбiг сюди. I раптом я згадав про Чистуна. Його ж треба рятувати! Обережно визирнув iз-за фургона. Слон Емiр стояв на тому самому мiсцi. Перед ним лежала моя коробка. Емiр саме розв'язував рушника -- мабуть, хотiв подивитися, що там усерединi. Повiльно i дуже обережно я пiдiйшов ближче.

-- Можна забрати коробку. Емiре? -- звернувся я до слона.

Я аж нiяк не хотiв розгнiвити його. Емiр пiдняв хобот i тихенько форкнув. Але що це означало? "Так" чи "Нi"? Я намацав у кишенi липку цукерку.

-- Давай помiняємось, -- запропонував я. -- Ти вiддаєш менi Чистуна, а я тобi даю смачну цукерку.

Слон простяг хобот i обережно взяв у мене з руки цукерку. В ту ж мить я схопив свою коробку. Звiдти почулося Чистунове "дурний".

Я низько вклонився слоновi (чого взагалi не роблю) i поволi пiшов од нього. Слон помахав хоботом, не зводячи з мене своїх маленьких очей. Менi навiть здалося, що вiн усмiхнувся. Я перелiз через паркан i опинився на вулицi. Витяг хустинку, витер рясний пiт iз чола i закрокував додому.

На жаль, я досi не знаю, як треба дресирувати Чистуна. Мабуть, нiчого не вийде з мого дресирування.

Про свої пригоди в цирку я розповiв у класi. Хоч я нiчого й не вигадав, мене назвали хвастуном. А то ж усе чистiсiнька правда! I на циркових афiшах тепер великими лiтерами написано: "Бамбiно, малий вершник". Я неодмiнно подивлюся цей номер. Та нiхто не вiрить, що директор прийняв мене за Бамбiно i що я навiть робив красивi вправи на понi.

Як я жартував першого квiтня

Це було рано-вранцi. Я вже одягся, коли до мене в кiмнату ввiйшов тато. Вiн завжди каже менi "до побачення", перш нiж iти на роботу.

-- Альфонсе, -- насупився тато, -- яка дiрка он у тебе в шкарпетцi!

Я взагалi не терплю дiрок у шкарпетках. Тому зразу ж оглянув свої шкарпетки, але не знайшов нiякої дiрки.

-- Вище, -- казав тато уже з порога, -- i трохи лiворуч. Не бачиш такої великої дiрки?

Я мало в'язи собi не скрутив, але дiрки так i не знайшов.

-- Перше квiтня! -- сказав тато, зареготав i пiшов собi, тiльки дверi хряпнули.

З самого ранку отак попався! I я розсердився -- вперше, але не востаннє за цей день. От би тепер пожартувати над кимось iншим, та й собi посмiятися.

Коли я йшов до школи, кiлька малюкiв гукнули менi навздогiн:

-- Он у тебе випала хустинка!

Я навiть не озирнувся, а тiльки покрутив вказiвним пальцем коло скронi та й подумав собi: "Думаєте, знайшли дурнiшого за себе? Вдруге я не дам себе обдурити!"

• Предыдущая
• 5/44
• Следующая