Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард - Страница 27

• Предыдущая
• 27/44
• Следующая

Ми пiшли до сiльської крамницi й попросили макаронiв.

-- Скiльки фунтiв? -- запитала продавщиця.

Ми здивовано переглянулись.

-- Хвилинку, -- попросив я її, -- ми зараз повернемось.

Надворi ми стали гадати, скiльки ж фунтiв узяти. Нас двадцять п'ять чоловiк i пiонервожатий. Бруно гадав, що треба купити двадцять п'ять фунтiв. А я думав, що пiвфунта макаронiв на людину досить. Ми вернулись в крамницю i купили дванадцять фунтiв. Бруно попрохав також дванадцять фунтiв помiдорiв.

-- Е, хлопче, на початку лiта помiдорiв не буває! -- продавщиця, мабуть, гадала, що ми смiємося над нею.

-- Хвилинку, -- заїкаючись, попрохав я. -- Нам треба ще раз вийти.

Надворi Бруно пробурчав:

-- Таке запропонував! Макарони без помiдорiв не пiдуть.

Що я мiг сказати? Ми вернулися в крамницю, i я запитав:

-- А чогось iншого у вас нема?

Продавщиця, мабуть, здогадалася, що нам треба:

-- Є консервованi помiдори у банках.

Ми були врятованi. Купили дванадцять банок помiдорiв i всi покупки принесли в табiр. Бруно вiдразу ж заходився розпалювати вогнище. Зрозумiло, чому. Бруно не вмiє куховарити. Отже, вiн хотiв бути за кочегара, а менi лишалася кухня. Вiн розпалив у плитi величезне вогнище i все пiдкладав дров, а я ходив сюди-туди по кухнi.

-- Ну, Цiттербаке, -- запитав мене Бруно, -- скоро варитимеш?

-- А чому саме я? Я не знаю, як варити макарони з помiдорами! -закричав я.

Ми знову посперечались, але нiчого не вдiєш, обiд треба готувати. Мама варить макарони якось у водi. Я намагався пригадати, як саме.

-- Принеси води! -- трохи подумавши, звелiв я. Ми висипали макарони в каструлю, налили туди трохи води i все це поставили на вогонь.

-- А помiдори?

Я знову мало не посварився з Бруно.

-- Ти не маєш нiякого уявлення про кулiнарiю! -- крикнув я. -Помiдори вкинемо наостанку.

Поки варилася повнiсiнька каструля макаронiв, ми тим часом пiшли пограти в бадмiнтон.

Десь за годину Бруно раптом закляк iз ракеткою в пiднятiй руцi.

-- Цiттербаке, щось смердить! -- крикнув вiн. Я хотiв заперечити, але й сам вiдчув запах. Вiн долинав з кухнi. Ми прожогом кинулися туди. Каструля димувала й шипiла. Фунтiв зо два макаронiв здулися над каструлею i, мов довгi бiлi черев'яки, падали на плиту. Пiд каструлею теж лускотiло й шипiло. Ми перекинули каструлю над великою мискою, хотiли висипати макарони. Але висипалась тiльки частина. Решта макаронiв прикипiли до дна i не випадали. Ми втупилися в каструлю. Скидалося на те, що ми зварили купку вугiлля.

-- Може, вистачить тих, що висипалися? -- стиха промовив Бруно. Висипалося чимало. Ми вишкребли каструлю i знову налили води. Бруно покуштував уцiлiлих макаронiв i вiдразу виплюнув, просто менi на черевик:

-- Ще зовсiм сирi, -- сказав вiн.

Ми поставили макарони доварюватись, а самi знову пiшли грати в бадмiнтон. Перегодом Бруно згадав;

-- Цiттербаке, а пiди поглянь, чи не закипiла вода.

-- А як дiзнатися, чи кипить? -- запитав я. -- Вдома ми кип'ятимо воду в чайнику. Коли кипить, чайник посвистує.

Велика каструля не свистiла. Бруно порадив менi встромити пальця в каструлю -- тодi, мовляв, буде видно, закипiло чи нi. Я пiшов на кухню i зробив так, як вiн порадив. В ту ж мить я закричав, вискочив надвiр i, мов навiжений, заходився дмухати на червоний ошпарений палець.

-- Отже, кипить. Все гаразд, -- нiби нiчого й не сталося, сказав Бруно. Я сiв на траву. Палець так болiв, що грати в бадмiнтон бiльше не хотiлося.

Потiм ми досипали в каструлю ще макаронiв i варили їх зо двi години. Цього разу вони не пригорiли, а тiльки трохи розварилися.

-- Погано, -- сказав Бруно. -- Та будемо вважати, що це суп iз макаронами.

Ми вiдкрили банки i висипали помiдори в каструлю.

-- А тепер покуштуй! -- запропонував Бруно. Я взяв велику ложку i сьорбнув. Пiсля цього з пiвгодини я не мiг сказати й слова, так обпiк рота. Суп мав якийсь дивний присмак. Чогось йому бракувало.

-- Не солоний, -- пояснив Бруно. I справдi, суп треба посолити. Ми стали мiркувати, скiльки ж треба солi. Я гадав, що для двадцяти шести чоловiк вистачить чотирьох фунтiв. Бруно був iншої думки.

-- Трьох фунтiв вистачить, -- сказав вiн.

Ми висипали в каструлю три пачки солi i дали суповi поваритися ще з пiвгодини.

-- А тепер ти покуштуй, бо я не можу, -- запропонував я Бруно.

Вiн покуштував i вмить роззявив рота, нiби йому на зуб потрапив камiнець.

-- Води! -- заволав вiн. -- Рятуйте! Води!

Тiльки випивши з пiвкухля, вiн заговорив:

-- Мабуть, вистачило б пучки солi. А то...

Добре, що я обпiк рота i не мiг бiльше куштувати. I тут ми почули пiсню. Загiн вертався, спiваючи:

-- Ми хочемо їсти, їсти, їсти...

Швидко всi похапали тарiлки та ложки. Ми з Бруно мали роздавати обiд.

-- Ну, що там у вас? -- поцiкавився Гаррi, витираючи ложку. Я не мав часу для розмов. Треба було викинути чорнi макарони. А Бруно тихо вiдповiв:

-- Та є дещо добреньке... Макарони з помiдорами.

Всi нетерпляче застукотiли ложками. Бруно став насилати макарони великим ополоником.

-- Якiсь вони не такi, вашi макарони, -- сказала котрась iз дiвчат.

-- Зате смачнi, -- вiдказав я.

Поки що нiхто не їв. Всi чекали на застiльну промову. Я сiв бiля дверей. Бруно вмостився поруч мене -- чому, не знаю.

Пiсля застiльної промови кожен зачерпнув по повнiй ложцi.

Тим часом я шепнув Бруно:

-- А чому ти не їси?

-- Менi й так погано, -- вiдповiв той.

Я знову:

-- Менi теж, я краще зовсiм не їстиму.

Раптом -- всi стали плюватись i кашляти. А Луїза зарепетувала:

-- Я отруїлась!

Ми кинулися до дверей. Хтось кинув нам услiд помiдора. Помiдор влучив Бруно в потилицю. Йому це зовсiм не дошкулило. А в мене щемiв обпечений палець i в ротi палало, мов у печi.

Тепер ми з Бруно сидимо на березi озера i ловимо рибу. А там нагорi дiвчатка швиденько готують манну кашу i малиновий сiк. З нами нiхто не розмовляв, бо ми завинили перед ними.

-- Нiчого, -- порушує мовчанку Бруно. -- Впiймаємо кiлька рибин, засмажимо i обiйдемося без їхньої манки.

-- А хiба ми знаємо, як смажити рибу -- з кiстками чи без кiсток? Краще перестань.

Про макарони й помiдори я бiльше i чути не хочу. А в животi у мене гарчить так, нiби там сидить лев.

Як я ходив до амбулаторiї

Ця пригода почалася просто з прикрощiв, а скiнчилася ще бiльшими прикрощами. Менi треба було йти грати в футбол. Ми грали з командою сусiдньої школи. Перед початком гри ми хотiли прокричати хором:

• Предыдущая
• 27/44
• Следующая