Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард - Страница 16

• Предыдущая
• 16/44
• Следующая

Решту вечора просидiли ми з Iльзою поруч своїх мам, прямi, мов жердини. Тiльки позирали одне на одного, але й слова не сказали.

Дорогою додому мама зауважила, що мої бiлi гольфи стали бруднi. Ми ж гралися в пiжмурки! Мама лише застогнала i сказала:

-- Що воно з тебе буде?

Я вирiшив надалi щоразу прикидатися хворим, як треба буде йти в гостi.

Як я мiняв свого складаного ножика

Тато подарував менi складаного ножика. З двома лезами i з напилочком для нiгтiв.

Чудовий ножик! Вiн так менi сподобався, що за вечерею я почав нарiзати ним хлiб. Мамi це не сподобалося, i ножика довелося заховати.

Через три-чотири тижнi по тому хлопцi з нашого класу вигадали нову гру: прищiпковий футбол. Для гри брали одинадцять строкатих прищiпок, за м'яча була паперова кулька. Грали двома командами, як i в справжньому футболi.

Менi теж дуже хотiлося мати такий футбол, i я вже придумав назву для своєї команди. Вона називатиметься "Лок-Цiттербаке". Однак моїх заощаджень не вистачало на коробочку строкатих прищiпок.

Що я мав робити? Менi спало на думку помiняти ножика на прищiпки. Дуже шкода було вiддавати його, але ж менi не дозволяли рiзати ним хлiб i так хотiлося мати прищiпки, тож я i помiнявся. Ервiн iз нашого класу погодився на це. Вiн оглянув мого ножика з усiх бокiв, випробував на шматку газетного паперу, чи гострi леза, i на знак згоди кивнув головою. Я одержав його прищiпковий футбол, а вiн мого ножика. Тепер я переграв усю вищу лiгу, взяв також участь у мiжнародних змаганнях i без шахрайства здобув перемогу. Мiй найкращий матч був: "Лок-Цiттербаке" проти збiрної Туреччини. "Лок-Цiттербаке" виграла з рахунком 23:4.

Якось я запропонував у нашому класi влаштувати турнiр з прищiпкового футболу. Всi подивилися на мене, мов на дивака.

-- Хiба ти граєш у цей футбол, Альфонсiусе?

-- Звичайно!

Вони засмiялися i сказали:

-- Прищiпки -- це не сучасно. Тепер ми влучаємо iз рогаток в цiль.

Я пiшов подивитись, як вони це роблять.

На гiлцi дерева в мiському парку хлопцi повiсили мiшень iз тонкого паперу. Вони понамальовували на тiй мiшенi рiзних звiрiв i з вiдстанi десяти крокiв стрiляли в них з рогаток. Ох, якi то були чудовi рогатки! Деякi дерев'янi, та найкращi -- з металу. З широкими гумовими стьожками, а в деяких там, де закладається кругленький камiнець, -шкiряний кружок!

Ось свиснув камiнець, i там, де був намальований крокодил, вмить стала дiрка.

Звiсна рiч, у мене теж мала бути рогатка i обов'язково металева. Я кинувся в льох -- шукати стару парасольку. Iз ребер вiд парасольки вийшла б добра рогатка. Але парасольки не було. Незабаром трапилася нагода: один хлопець iз паралельного класу запропонував менi обмiн. Я дав йому свiй прищiпковий футбол i зiпсовану автомашину, а вiн менi -рогатку.

Це була добряча рогатка iз ребер вiд парасольки. Дома я негайно заходився стрiляти в дверi -- хотiв випробувати, чи точно вона влучає. Мама перервала мої вправи. Вона показала менi облуплену фарбу, i менi довелося полишити поле бою.

Через якийсь час я досить вправно стрiляв з рогатки. Але через кiлька тижнiв рогатка менi обридла. Тепер я хотiв навчитись жонглювати, бо саме в цей час побачив у цирку виступ жонглера. Вирiшивши стати артистом, я почав тренуватися старими тенiсними м'ячиками. Жонглер мiг легко впоратися з шiстьма м'ячиками, а я почав з трьох. Дома я знайшов тiльки одного м'ячика. Грошi на новi м'ячики у мене, звiсна рiч, були, але вони лежали в скарбничцi, тож я вирiшив знову мiнятися. На щастя, в четвертому класi саме ввiйшла в моду стрiльба з рогатки. Свою рогатку разом iз колекцiєю щонайменше п'ятдесяти камiнцiв я помiняв на тенiсного м'ячика. Третього м'ячика я вимiняв за магнiт i кiлька камiнцiв iз своїх запасiв.

Тренувався знову в кiмнатi. Та коли якось м'ячик упав на клiтку Чистуна i мiй папуга, мов божевiльний, заметався, застрибав, аж пiр'я полетiло, а другий м'ячик мало не перекинув лампу, я злякався i перейшов у двiр.

Жонглювати двома м'ячиками було легко. Тодi я спробував трьома, але не впорався. Один за одним всi три м'ячики падали менi на голову.

-- Терпiння, терпiння!

Цi слова нашого вчителя фiзкультури пана Фiлькендорфа я повторював уголос, знову й знову починаючи все спочатку. На жаль, один м'ячик влетiв у вiкно бельетажа. З вiкна визирнула якась жiнка i, перш нiж вiддати м'ячика, прочитала менi довгеньку нотацiю. Адже м'ячик потрапив просто в каструлю з супом.

Iз парку мене прогнав сторож, -- йому не сподобалося те, що я топтався по травi, коли туди падали м'ячики.

Скрiзь, де тiльки можна було, я тренувався з трьома м'ячиками. У мене тремтiли руки, але я не припиняв тренування. Найкраще, мабуть, було б пiти в цирк до жонглера i попрохати в нього допомоги. Коли я до цього додумався, то вiдразу ж побiг туди, але тiльки-но повернув за рiг, як побачив оголошення: цирк уже поїхав. Спересердя я пiдфутболив м'ячика ногою. Вiн залетiв аж на дах якогось сарая i зник. Я хотiв дiстати м'ячика i вiдчинив хвiртку в той двiр, де стояв сарай. Але тiєї ж митi й зачинив хвiртку i так врятувався вiд великих жовтих зубiв пса-боксера.

Отже, тепер у мене лишилося два м'ячики. З двома м'ячиками жонглером не станеш, i я вiдмовився вiд свого намiру опанувати цей фах.

Засмучений повернувся я додому i раптом побачив кiлькох хлопцiв iз саморобними вiзками. Тепер я знав, що менi робити: змайструю вiзка. Непотрiбнi вже тенiснi м'ячики, великого м'яча, що став м'який, а також зiпсованого компаса я помiняв на четверо колiщат iз осями вiд дитячої коляски. Фанери я дiстав -- у торговця огiрками. Тато допомiг менi майструвати. Так з'явився на свiт неоковирний вiзок. Я нарiк його "Кометою", а себе назвав Альфонсом Розенгаммером. На змаганнях нашого класу я посiв третє мiсце й одержав бронзову медаль (паперову, звичайно).

Пiд час змагань у кар'єрi, де ранiше добували гравiй, я йшов другий, коли у мого вiзка зламалися осi. Мене "диспропорцiонували"! Я довго сперечався з нашим суддею Ервiном, доводив, що це називається не "диспропорцiонувати", а "дисквалiфiкувати". Та хiба може спортсмен сперечатися з суддею?

Я мiг би ще багато розповiдати про свої обмiни. Я дав четверо колiс без осей одному другокласниковi, що саме почав майструвати вiзка. За них я одержав п'ять свинцевих фiгурок звiрiв, кульку, яка дзвiнко клацає, коли її кинеш на землю, i маленького гумового м'ячика. Власне, все це менi не було потрiбне, але тих колiс я не мiг бiльше бачити. Наступного дня Тео запропонував менi свої автомобiльнi окуляри за мої колiщата. Я кинувся до того другокласника -- хотiв умовити його помiнятися назад. Але той глянув на мене i сказав:

• Предыдущая
• 16/44
• Следующая