Тереза та парабола - Дереш Любко - Страница 6

• Предыдущая
• 6/19
• Следующая

Хтось сів біля неї (очевидно, що Антон; сподіваємося, не Буба).

Вона спробувала пригадати, що було з нею кілька секунд назад.

— Ми вже крапали? Ах, точно! Ми вже крапали! — пригадала Терезка й солодко-солодко зітхнула. Вона не пам’ятала достеменно, що ж побачила вона у “плазмі”, але на душі залишилося відчуття чогось дуже потрібного. Досвіду, без якого вона більше не може себе уявляти.

— Ти виділа “плазму”? — спитав Антон. — Кажи: виділа, нє?

Терезка знизала плечима.

— Точно пам’ятаю, що виділа. Навіть зараз, коли пригадую, як я виділа, я трішки ніби наповнююсь нею. Здається навіть, щоразу все більше… Між іншим, де цей, другий?

— Буба? Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десьна край книжки. Ну, ти розумієш. Він виявився надто м’яким для “плазми”. А ти ні.

До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:

— Ти виділа “плазму”? — спитав Антон. — Кажи: виділа, нє?

Терезка знизала плечима.

— Точно пам’ятаю, що бачила. Навіть зараз, коли пригадую, як я бачила, я трішки ніби наповнююсь нею. Навіть здається: чим більше пригадую, тим більше наповнююся. А де цей, другий?

— Буба? Ге-е-е, Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш. Він виявився надто м’яким для “плазми”. А ти чомусь нє.

До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:

— Це, знаєш, схоже на метеорит. Він, коли влітає у густі шари, практично повністю згоряє, але той уламок, який долітає до поверхні Землі, а потім падає в море — гартується. Ну, і так далі. А Буба ПУУУУ У УУХХ Х Х Ххх хх хх х х хх х х ххх х х

Терезка раптом зірвалася з місця.

— Як ти це зробив? — заскочено спитала вона й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.

— Шо “зробив”?

— Ну. Так дмухнув: пух-х — ніби пір’їна вилетіла. А мене цілу аж мороз обдер. Я ніби знову як розкололася. Ти якось розтягнув це. Упорядкував. Я не можу це пояснити, але… Ти розумієш, про що я? Ти ніби розтягнув простір, заповнив його

Терезка знизала плечима.

— Точно пам’ятаю, що виділа. Навіть зараз, коли пригадую, як я, ятрішки ніби наповнююсь нею. А де цей, другий?

— Буба? Бубу затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш. Він виявився надто м’яким для “плазми”. А ти ні.

До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку вивернуло, але вона переборола себе. Губи Антона з тихим звуком розліпилися, ніби сказали слово “мак”, і він заговорив:

— Це, знаєш, схоже на метеорит. Він, коли влітає у густі шари, практично повністю згоряє, але той уламок, який долітає до поверхні Землі, а потім падає в море — гартується. Ну, і так далі. А Буба ПУУУУ У УУХХ Х Х Ххх хх хх х х хх х х ххх х х

Терезка раптом зірвалася з місця.

— Як ти це зробив? — заскочено спитала вона й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.

— Шо “зробив”?

— Ну. Так дмухнув: пух-х — ніби пір’їна вилетіла. А мене цілу аж мороз обдер. Ти якось розтягнув це. Я не можу це пояснити, але… Ти розумієш, про шо я? Ти ніби розтягнув простір, заповнив його БОЖЕ ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!

Антон затягнувся цигаркою, потер рукою з недопалком неголене підборіддя й окинув Терезку поглядом. Пустив носом по струмині пари й посміхнувся кутиком рота.

Затяжка. Видих. А між ними свист.

Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: “Який же він іще сопляк!”. Раптом Антон їй перестав подобатися.

Антон затягнувся ще раз.

— Значить, усе-таки виділа, — мовив розважливо він сам до себе і затягнувся. — Бо не виділа б — не зауважила би й трюку.

Затяжка. (свист) Видихнув дим і продовжив:

— Ти виділа “плазму”. І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати ніщо. Він загубився в безконечності.

Терезка розгублено кліпнула.

— Я не про те. Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив. От блядь, все перемакітрилося задом наперед, — вона облизала пересохлі губи. Їй бракувало слів.

— Суцільне дежав’ю якесь… — сковтнувши ковток в горлі, сказала вона. — У тебе немає такого, нє? Голова не паморочиться?

Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки. Чому Терезка відчуває його аж по самісінький чубок голови?

— Але я розумію, про шо ти, — повторює Антон, видихаючи. — Одна з форм утечі від архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з плазматиків губився в “плазмі”? Вони не могли витримувати її, тому тікали десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш…

Терезка знизала плечима.

— Ну… — знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. — Уяви собі: є крапочки. Так? А тут починаєш їх рахувати, і починаються в тебе галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: цей барига не те, що не викликає у неї симпатій, але й не завойовувє довіри.

— А хто рахує? — спитала вона.

— Є такі. Я навіть знаю, як вони називаються.

— Та ну.

— Серйозно. Це змова. Навіть не змова, бо й змовлятися нема проти кого. Коротше, є така контора — “Архе-8”. Люди, які

Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки. Чому Терезка відчуває його аж по самісінький чубок голови?

— Але я розумію, про шо ти, — повторює Антон, видихаючи. — Одна з форм утечі від архе. Тобі не розказували, що насправді “плазма” попускала тому, що “плазматики” втікали від неї? Вони не могли витримувати її, тому тікали десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш…

Терезка знизала плечима.

— Ну… — знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. — Уяви собі: є крапочки. Так? А тут починаєш їх рахувати, і починаються в тебе галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка зімряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: цей барига не те, що не викликав тепер у неї симпатії, але й не завойовував довіри.

— А хто рахує? — спитала вона.

— Є такі. Я навіть знаю, як вони називаються, — знову затяжка, свист. І видих.

— Та ну.

— Серйозно. Це змова. Навіть не змова, бо й змовлятися нема проти кого. Коротше, є така контора — “Архе-8”. Люди, які видять так само, як це видно під “архе”. Тому я їх так назвав. Вони організовують такі собі Розсадники, де вирощують особливих педагогів. І цих педагогів засилають… — Затяжка. Свист. Видих. -…засилають до людей. Але я їх розкусив, — впевнено додав Антон, і рукою з папіросом відсік щось у повітрі.

Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин змішалися в якусь неймовірну конґредієнтну мамалижку, схожу до тої, яку діти місять із піску та води у пісочницях (Ах, ви не бачили?! Так підіть подивіться!).

Затяжка. Свист. Видих.

Терезка подумала, що саме таких, як Антон, у першу чергу й засилають. Так саме таких, що починають із запрошення до гри в гру: уявити, буцім вони відкрили всіх масонів до останньої інстанції.

Іще помаліше: затяжка… свист… видих…

Антон втупився в неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. В Терезці забурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями.

Затяжка. Свист. Видих.

Затяжка.

Свист.

Видих.

Запаморочилося в голові. Терезка охопила руками коліна, відчувала, як щосекунди наче скочується вбік по похилій поверхні, схоже на форсоване дежав’ю. В такій позі відстежувати думки таки зручніше. Терезі навіть здалося: ще трохи, і вона вхопить цей момент дежав’ю за зябра, як старого сома.

• Предыдущая
• 6/19
• Следующая