Выбери любимый жанр

Як народжується стежка - Близнець Віктор - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Купа соломи розвалилася. Я стрибнув на неї, солома аж пашить від сонця, вона гаряча і б’є в ніздрі сухим гіркуватим духом стебла. Качаюсь в соломі, руками й ногами розгрібаю її, а скиртувальники сміються з мене: вони бачать, що я сп’янів від пахощів сонця.

Вони беруться за роботу, втоптують, вкладають солому, а я перекинувся через голову і відповз трохи вбік, щоб не заважати їм.

Став над краєм скирти, оглянувся.

Як народжується стежка - i_008.jpg

Мамо рідна, куди я забрався! Оце висота! Видно звідси наше село, — і не село, а білі дрібненькі коробочки хат. Видно ставок, греблю, білу башту насосної станції, тоненьку нитку дороги, що веде в Першотравенку до нашої школи. І степ видно навкруги — до самого, здається, Чорного моря! Тут, їй-право, відчуваєш себе птицею, яка сидить на вершині скелі: тільки розкинь руки і полетиш, і з висоти оглядатимеш світ — весь, скільки сягає око.

Я б ще дивився на село й степи, та хочеться і вниз покотитися, ось так — калачиком, через голову, по тому глибокому сліду, який вигребла сітка. І я спочатку поїхав з гори на штанях, а тоді сторч головою. Це просто блаженство — падати й пірнати в пухку солому, зробити собі кубло або лягати зверху, по-королівському розкинувши руки й ноги, а тоді знов — лицем у солом’яну пахощ!

Як народжується стежка - i_009.jpg

…Я біжу до трактора. Дядько Захар — він виглядає з кабіни — витирає піт і злегка пересміхається:

— Ну що? Побував на небі?

— Побував! — відказую, задихавшись. — Ох, і далеко видно! До самого Єгипту!

— Вилазь до нас, — говорить дядько Захар. — А ти, Кібчик, посунься, дай товаришеві місце.

По голосу чую: помирились вони. Мабуть, дуже старався Кібчик, бо дядько вже м’якше поглядає на нього.

Я вмощуюсь коло Кібчика. Захар Іванович пригладжує невеликі чорні вуса і повагом звертається до нас обох:

— М-да… От восени ви почимчикуєте в школу. А дорога степом, степом стелиться, і рівно кругом, як на долоні. Глянете ви з дороги: стоять на рівнині золоті гори — одна, друга, третя. Хтось чужий спитає: «Що то за гори, хлопці?» А ви скажете: «То скирти пшеничної соломи». — «Хто ж їх такі високі вивершив?» А ви скажете: «Наші колгоспники. І ми з дядьком Захаром». Правильно я говорю?

— Правильно! — засміялися ми з Кібчиком.

— Ну що ж, поїхали! Зачепи, Льоню, трос.

Ми тепер втрьох сидимо в кабіні.

Від’їжджаємо, а за нами біжить, струною натягується дріт, і виростає край шляху висока, золота від сонця, духмяна гора соломи.

Злива

Як народжується стежка - i_010.jpg

— Ох і дощу, ох і дощу просить земля! — каже наша мати.

Я стою у дворі, як обварений. Спека й задуха страшна, все від сонця ховається в тінь. І я б заховався, так треба воду матері підносити. Джульбарс, той хитріший, він заліз собі в будку і тільки язика висолопив. Видно, як він хлебче й хлебче сухе повітря. Кури в попільник, в дерезу позалазили і там важко дихають. Соняшники у нас перед вікном листя своє пообвішували. І хоч листя молоде, воно прив’яло, в трубки згортається. Я несу воду й чую: земля у мене під ногами тріскається і так пече, ніби я на жаровню ступаю. А над степом, в гарячому повітрі, немовби синє полум’я пересипається, і кожна долинка вщерть залита розплавленим маревом.

— Душно! — каже мати і поглядає на небо.

Вона підмазує хату і тільки проведе мокрим віхтем по стіні, як глина одразу й підсихає, просто у неї під руками.

Мати з тривогою поглядає на небо.

Зранку небо було біле й сухе, залите сонцем, і глянути вгору не можна було — сліпило очі від блиску. Мені здавалося: хтось узяв та й накрив наш степ сліпучо-яскравим ковпаком з емалі. Така тиша, такий пекельний спокій стояв під тим ковпаком, що мати казала: хоча б градобою не пригнало.

Трава, дерева, хати — все наче завмерло на сонці, все никло додолу, прибите сірим пухким пилом, все важко й стомлено до чогось прислухалося.

І от воно почалось.

Якась тінь, якась тривога, якийсь ледве помітний рух сколихнув повітря. Замерехтів у небі сухий сріблястий пил. А потім пробіг курною дорогою легенький вихорець. За ним погнався дужчий, звиваючись угору крутою свічкою. Джульбарс, що спав у будці, прокинувся і сонним оком глипнув на обрій, немовби спитав мене: «А глянь, Льонько, що воно там у світі робиться?»

Я глянув.

Вставала над степом хмара, вставала над заходом, чорна й важка. І пливла за нею темрява. А під хмарою кипіли білі вихорці. Почулось далеке й глухе погримування. Воно було ще зовсім м’яке й лагідне. Так, мабуть, вуркотять, потягуючись у своєму лігві, малі тигренята.

Однак село стривожилося. Кури засокотіли, а потім, незграбно розпустивши крила, сипонули бігом у двір. Жінки маленькими темними клубочками побігли з поля в село. Наше рябе теля почало з переляку крутитись на паколі і ревом проситися в хлів.

А хмара вставала все чорніша й важча. Вона кипіла, вгортала і втягувала в себе лахматі краї, вивертала грізне, як магма, нутро, заступала небо, гнала перед собою темряву й кручені буруни.

Сонце вмить зникло, наче його й не було. Полем побігла низька тривожна тінь. Здригнулись трави й дерева, листя затріпотіло на них дрібним трепетом.

Бачу: метушня на колгоспному дворі. Дядьки лізуть на клуню, на вівчарню, тягнуть колеса, рейки, тягнуть всяке залізяччя й каміння, щоб пригнітити покрівлю. Метушаться люди на току, накривають брезентом сухе зерно. І на вулиці, бачу, легенький переполох. Сусід наш Захар бігає з жердиною круг копиці сіна, не знає, з якого боку її підпирати. Баба Йониха волочить до хати рядно, де в неї сушилися вишні і гули цілі рої мух.

А ми стоїмо.

Мати взяла вальок глини, так і держить ту глину в руках, не маже, настрахано дивиться в небо. Я знаю, про що вона думає. Пропала її робота! Таке насувається, така гроза, що синьку й крейду її обіб’є зразу всю, хата світитиме рудими стінами.

Я теж вкляк на місці, дивлюсь. Он жінки біжать і біжать з далекого поля, машина тікає під хмарою, дихнуло від неба вітром і чорною грозою.

— Чого ж ми стоїмо! — раптом підхоплюється мати. — Біжи скоріш курчат занеси, та погріб закрий, та теля відіпни, поки його там не вбило! Та швидко, не стій, кажу!

Я бігом заношу курчат, а вони притихли: тоненько попискують в решеті. Кидаюсь до теляти, ще й пакола не витяг, як воно рвонуло за цеп і на пузі потягло мене в двір. Ми з матір’ю з ніг збиваємось, заносимо рядна й глечики, та раптом сухо й страшно грякає над нашою головою. Я аж присів. Блискавка вдарила в степ, і там, в освітленій темряві, під яскравим спалахом заметалися жінки в усі боки, череда тікає від грози, хтось дрібний-дрібненький, схожий на мурашку, галопом жене підводу.

Як народжується стежка - i_011.jpg

Вже чути нам, як важко гуде і стіною води насувається злива. Стало темно й моторошно на вулиці, півсела закрило хмарою, зірвався вітер і дмухнув у лице дощовою вогкістю.

Злива гула, підступала до наших городів.

— В хату, в хату тікаймо! — загукала мати.

Вона тягла на собі здоровенного солдатського кожуха, який сушився у нас на плоті.

Ми вскочили в сіни, і мати швиденько обернулася, двері — на засув, а тоді на гачок, руки у неї трусилися, наче за нами хтось гнався.

В хаті вже темно, вікна обгорнуло хмарою, ми притулились одне до одного, і мама стиха прошепотіла: «Диви… Страхосудна ніч насувається». Вона згадала: піч і груба у нас не закриті засувками.

— Ой, Льоню, полізь та закрий, бо буде нам так, як тій бабі Йонисі!

А що було бабі Йонисі, всі в селі знають: не закрила баба піч, забула, а воно гроза почалась. І як вдарила блискавка їй у димар, як торохнула, аж вогонь влетів у хату. Вскочив гарячий вогонь і клубком забігав під стінами. Баба тікать від нього, а вогонь за нею, шипить. Довго по хаті ганявся, говорила потім Йониха, аж на скриню її загнав. Та, видно, набридло йому за старою скупиндею бігати, підскочив він угору, гуркнув полум’ям у вікно і вилетів геть на вулицю.

3
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело